Рішення № 88667995, 08.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року Справа № 160/1650/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №768/03.25-17 від 11.11.2019 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХII, половину строку навчання у період з 01 вересня 1993 року по 01 липня 1998 року денної форми навчання у вищому навчальному закладі Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю «Правознавство», із здобуттям кваліфікації «Юрист», що становить 2 роки 5 місяців та загальний стаж моєї роботи на прокурорських посадах, визначених ст. 15 Закону № 1697-УП, який станом на день звернення складав 21 рік 7 місяців та 7 днів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 30 вересня 2019 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з відмовою у призначенні їй пенсії за вислугою років, зазнаючи, що на момент звернення 30.09.2019 року позивача із заявою до органу Пенсійного фонду, вислуга років для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» становила 24 роки 1 місяць та 7 днів, тобто відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 24 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років, незалежно від віку, що давало можливість призначення йому пенсії за вислугу років. Обчислення стажу, яке проведене відповідачем, (за підрахунками відповідача становить 23 роки 10 місяців 19 днів) вважає помилковим. Так, на момент звернення позивача із заявою щодо призначення їй пенсії, безперервний стаж роботи в органах прокуратури України складав 21 рік 7 місяців та 7 днів, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці. Крім того, відповідно до ч.6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується половина строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу денної форми навчання, а саме здобуття кваліфікації юриста на факультеті права та соціології Дніпропетровського державного університету за спеціальністю «Правознавство», денної форми навчання в період з 01.09.1993 по 01.07.1998, що становить 4 роки 10 місяців, та підтверджується архівною довідкою Дніпропетровського національного університету від 09.09.2019 № 88-568-678. Таким чином, станом на 30.09.2019 року вислуга років для призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про прокуратуру» становить 24 роки 1 місяць та 7 днів. Однак, як випливає зі змісту листа пенсійного органу від 11.12.2019 № 768/03.25-17, відповідачем безпідставно відмовлено у зарахуванні до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, половини строку навчання, у період з 01.09.1993 по 01.07.1998 років, на денній формі навчання вищого навчального закладу, а саме на факультеті права та соціології Дніпропетровського державного університету за спеціальністю «Правознавство» із здобуттям кваліфікації юриста, що становить 2 роки 5 місяців та узгоджується із положеннями ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано п`ятиденний строк з моменту отримання ухвали суду.

03.03.2020 року та 04.03.2020 року від позивача надійшла квитанція про сплату судового збору в розмірі та в порядку, передбачених чинним законодавством України та докази, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 25.03.2020 року.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року направлена сторонам у справі та отримана представником відповідача в приміщенні суду 17.03.2020 року, що підтверджується розпискою суду. Таким чином відповідач мав подати відзив до 01.04.2020 року включно.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем було надано до суду письмовий відзив на адміністративний позов 07.04.2020 року, проте не було повідомлено про поважність причини пропуску строку на подання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищенаведену норму суд вирішує розглянути справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 30.09.2019 року позивач, ОСОБА_1 звернулась до органу пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за вислугою років у відповідності до вимог ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», та надав відповідні документи.

Однак, листом відділу з питань призначення та перерахування пенсій управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 11.12.2019 року за № 768/03.25-17 відмовлено у призначенні пенсії. Зазначена відмова пенсійного органу вмотивована відсутністю необхідного стажу роботи за вислугою років.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою за захистом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На час виникнення спірних правовідносин та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, питання пенсійного забезпечення прокурорів та працівників прокуратури врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 р. (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до ст. 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є:1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).

Згідно ч. 1 ст. 86 Закону №1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- з 01.10.2018 р. по 30.09.2019 р. - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.

У відповідності до ч. 6 ст. 86 Закону №1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у ст. 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, слідчими, суддями, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, тощо.

Частиною 8 ст. 86 Закону №1697-VII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які, в тому числі, безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (ч. 13 ст. 86 Закону №1697-VII).

Відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону №1697-VII, положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.

З аналізу вищенаведених норм, є можливим дійти висновку, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, за наявності на день звернення (з 01.10.2018 р. по 30.09.2019 р.):

1) вислуги років не менше - 24 років;

2) у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.

При цьому, статус стажиста, помічника і старшого помічника прокурора, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, посада слідчого прокуратури, прирівнюються до статусу прокурора органу прокуратури, та зараховуються до статусу роботи на прокурорських посадах; посада слідчого прокуратури - до початку діяльності державного бюро розслідувань.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII, гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

У відповідності до ст. ст. 22, 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і формував правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, в т.ч. в прокуратурі (рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсації і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційного Суду України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба (зокрема) в правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей. Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини з їх пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішеннями Конституційного Суду України №1-рп від 13.05.1997 р., № 1-рп/99 від 09.02.1999 року та № 3-рп/2001 від 05.04.2001 р. встановлено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ч. 6 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-XII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Як вже зазначалось вище, 30.09.2019 р. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років.

За результатами розгляду заяви, 11.12.2019 р. відповідач листом № 768/03.25-17 відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.

Відмова в призначенні пенсії була обґрунтована тим, що при розгляді наданих позивачем документів, які дають право на пенсію за вислугу років, суб`єктом владних повноважень було встановлено, що вислуга років становить 23 роки 10 місяців 19 днів, що не відповідає вимогам ст. 50-1 «Про прокуратуру».

Позивач зазначає, що відповідач припустився помилки в розрахунку загального строку вислуги років у зв`язку з тим, що зарахував в якості половини строку навчання до вислуги років строк 2 роки 2 місяці і 12 днів замість 2 років 5 місяців.

Таким чином, оскільки іншого лист-відмова №№ 768/03.25-17 від 11.12.2019 року в собі не містить, суд приходить до висновку, що пенсійним органом при обрахунку спеціального стажу позивача не було взято до уваги увесь стаж щодо половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання або на юридичному факультеті вищого навчального закладу денної форми навчання.

За результатами дослідженням диплому з додатком серії НР №10591741 та архівної довідки Дніпропетровського національного університету від 09.09.2019 № 88-568-678, копії яких долучено до матеріалів справи, судом встановлено, що трудовий стаж позивача складається з наступних періодів.

Так, в період з 01.09.1993 по 01.07.1998 позивач проходила навчання на денній формі у Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію «Юрист».

Загальний строк навчання склав 04 роки 10 місяців. Половина строку на денній формі навчання у Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю Правознавство» складає 02 роки 05 місяців та включається до спеціального стажу, відповідно до зазначених вище норм.

Натомість, відповідачем при розрахунку вислуги років позивача допущено помилку та зазначено, що половина строку навчання позивачки складає 02 роки 02 місяці 12 днів, що призвело до неправильного обчислення вислуги років позивачу.

Аналогічна правова позиція щодо зарахування до стажу роботи половини строку навчання у вищому навчальному закладі на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2018 року по справі № 308/12260/16-а.

Також, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.02.1998 року позивач працювала на посадах:

- стажиста на посаді помічника прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська з 25.02.1998 по 17.02.1999;

- помічником прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська з 18.02.1999 по 11.07.2002;

- старшим помічником прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська з 12.07.2002 по 07.06.2012;

- старшого прокурором прокуратури м. Дніпропетровська з 08.06.2012 по 14.12.2015;

- прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури з 15.12.2015 по теперішній час.

Таким чином, станом на 30.09.2019 (дата звернення до відповідача з заявою при призначення пенсії) безперервний стаж роботи позивача на посадах прокурора і слідчого органів прокуратури України становив всього 24 роки 1 місяць 7 днів, у тому числі стаж на посадах прокурорів 21 рік 7 місяців 7 днів.

Вислуга років позивача становить 24 роки 1 місяць 7 днів: 21 рік 7 місяців 7 днів + 02 роки 05 місяців (половина строку навчання).

Таким чином, позивач набула право на призначення пенсії за вислугу років.

З огляду на встановлені судом обставини справи та враховуючи пряму вказівку Закону №1697-VII про те, що статус стажиста, старшого стажиста, слідчого, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання, прирівнюються до статусу прокурора органу прокуратури та зараховуються до стажу роботи на прокурорських посадах, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» є протиправною, внаслідок чого позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №768/03.25-17 від 11.11.2019 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХII, половину строку навчання у період з 01 вересня 1993 року по 01 липня 1998 року денної форми навчання у вищому навчальному закладі Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю «Правознавство», із здобуттям кваліфікації «Юрист», що становить 2 роки 5 місяців та загальний стаж роботи на прокурорських посадах, визначених ст. 15 Закону № 1697-УП, який станом на день звернення складав 21 рік 7 місяців та 7 днів - підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 30 вересня 2019 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року, то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача та вирішувати питання безумовного призначення пенсії, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за вислугу років, проте вважає за потрібне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області розглянути заяву позивача, подану 30.09.2019 року для призначення пенсії та провести розрахунок вислуги років позивача для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанціями від 09.02.2020 року та від 03.03.2020 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, а саме дві позовні вимоги з трьох, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 560,53 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄРДПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №768/03.25-17 від 11.11.2019 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХII, половину строку навчання у період з 01 вересня 1993 року по 01 липня 1998 року денної форми навчання у вищому навчальному закладі Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю «Правознавство», із здобуттям кваліфікації «Юрист», що становить 2 роки 5 місяців та загальний стаж роботи на прокурорських посадах, визначених ст. 15 Закону № 1697-УП, який станом на день звернення складав 21 рік 7 місяців та 7 днів.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 30.09.2019 року для призначення пенсії, та провести розрахунок вислуги років ОСОБА_1 для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 560,53 грн. (п`ятсот шістдесят гривень п`ятдесят три копійки).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно