Ухвала суду № 88629395, 03.04.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18326/19

Провадження № 2з/522/199/20

УХВАЛА

про вжиття заходів забезпечення позову

03 квітня 2020 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Стогнієнко Т.Г.,

розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, по якому просить суд :

- Здійснити поділ спільного сумісного майна, яке було набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі;

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на:

-квартиру АДРЕСА_1 ;

-транспортний засіб марки Mitsubishi модель Pajero 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

-Ѕ частину машиномісця № НОМЕР_3 , загальною площею 14,7 кв.м., реєстраційний номер НОМЕР_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

-Ѕ грошових коштів, що перебували у спільній власності на момент розірвання шлюбу.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на:

-Квартиру № НОМЕР_5 89,8 АДРЕСА_3 .м., реєстраційний номер НОМЕР_6 , що знаходиться за адресою: м АДРЕСА_2 ;

-Транспортний засіб марки Nissan модель Qashqai 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 .

Представником позивача подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, по якій просить суд накласти арешт на:

-Квартиру АДРЕСА_1 ;

-Квартиру № НОМЕР_9 , загальною площею 89,8 кв.м., реєстраційний номер НОМЕР_10 , що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_4 , загальною площею 14,7 кв.м., реєстраційний номер НОМЕР_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Подана представником позивача заява про застосування заходів забезпечення позову відповідає приписам та вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, та таким чином підлягає невідкладному розгляду.

Згідно ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози не виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову,суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, чи є він співмірним позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

В обгрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилався на те, що Відповідач вчиняє спроби відчужити майно, яке є предметом поділу спільного майна подружжя (квартира АДРЕСА_5 ), що створює реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання рішення суду.

Так, 26 липня 1980 року Малиновським відділом ЗАГС Одеси зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 473.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26.10.2016 у справі

№ 523/8777/16-ц було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вказане рішення набрало законної сили 08.11.2016 р.

09.03.2004 р., тобто під час перебування у шлюбі, Позивачка та Відповідач набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке було оформлено на Відповідача – ОСОБА_2 , на підтвердження чого в матеріалах справи знаходиться копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 030601 від 09.03.2004 р.

Відповідно до п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Отже, незважаючи на те, що вищезазначене майно було оформлено на ОСОБА_2 , таке майно було набуто в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а тому таке майно у відповідності до положень ст.ст. 57-74 Сімейного кодексу України є спільним майном колишнього подружжя, яке належить кожному з них в рівних частинах.

У лютому 2020 р. Відповідачу стало відомо про те, що ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою до Приморського районного суду м. Одеси про поділ спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу.

У зв`язку із тим, що після припинення шлюбних відносин сторони майже не підтримують спілкування, знаходяться у конфліктних стосунках, підтвердженням чого є зокрема неможливість поділити спільне майно у позасудовому порядку, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 через їхню спільну доньку, із пропозицією поділити спільне майно шляхом переоформлення квартири АДРЕСА_5 в обмін на відмову ОСОБА_1 від своїх майнових вимог на інше майно, що є предметом поділу (квартира АДРЕСА_6 ; транспортний засіб марки «Mitsubishi» модель «Pajero», державний номер « НОМЕР_2 »; транспортний засіб марки «Nissan» модель «Qashqai», державний номер « НОМЕР_8 », а також грошові кошти, які знаходились на банківських рахунках на момент розірвання шлюбу).

На думку Заявниці, запропонований поділ майна є непропорційним з огляду на презумпцію рівності часток подружжя у спільному майні, а тому такий поділ є несправедливим. У відповідь на відмову ОСОБА_1 від запропонованого поділу, ОСОБА_3 висловив наміри щодо можливості продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , в якій Позивачка залишається проживати після розірвання шлюбу.

Позивачка вважає, що ОСОБА_2 висловив відповідні наміри з метою тиску на Позивачку та спонукання останньої до поділу майна на умовах, запропонованих Відповідачем, у позасудовому порядку.

Однак, 24 березня 2020 р. Заявницею було виявлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті оголошень « ІНФОРМАЦІЯ_2 » користувач з ім`ям « ОСОБА_4 » зробив оголошення № НОМЕР_11 про продаж квартири в Малиновському районі міста Одеси (копія оголошення додається). До примітки в оголошенні зазначено повну адресу виставленої на продаж квартири, а саме: АДРЕСА_8 , тобто квартира, яка є предметом поділу спільного майна подружжя та в якій продовжує на даний час проживати Позивачка.

На підставі зазначеного, Позивачка зробила припущення, що її колишній чоловік ОСОБА_2 має реальні наміри на відчуження спільного майна подружжя до моменту його поділу в судовому порядку та вчиняє спроби продати квартиру АДРЕСА_5 , яка набута під час шлюбу та в якій Позивачка продовжує проживати після розірвання шлюбу.

З метою перевірки права власності на квартиру АДРЕСА_5 Позивачкою було отримано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 205341556 від 25.03.2020 р., із змісту якого вбачається, що відомості щодо права власності на квартиру АДРЕСА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні (копія витягу додається). Це обумовлено тим, що право власності на вищезазначену квартиру виникло на підставі свідоцтва про право власності від 09.03.2004 р., тобто до початку функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і після початку його функціонування відомості про право власності на вищезазначену квартиру не були перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У зв`язку із цим, відсутність відомостей в Державному реєстрі речових прав свідчить про те, що станом на 25.03.2020 р. власник квартири АДРЕСА_5 не змінився.

Заявник звертає увагу, що шлюб між сторонами розірваний 08.11.2016 р., Відповідач залишається титульним власником спірного майна, а з моменту розірвання шлюбу пройшло більше трьох років (сплив строк позовної давності), що додатково створює обґрунтовані сумніви щодо можливості Відповідача самостійно розпорядитись спірним майно (продати з метою отримання прибутку, переоформити на підконтрольних осіб, передати з метою забезпечення фіктивних зобов`язань) з метою унеможливлення або істотного ускладнення виконання рішення суду про поділ спільного майна подружжя.

В заяві позивач посилається, що згідно правових висновків, викладених в постанові ВСУ від 12.10.2016 р. по справі № 6-1587цс16, постанові Верховного Суду від 03.05.2018 р. по справі № 755/20923/14-ц, при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного майна він має право тільки на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Отже, у разі відчуження майна без згоди другого подружжя, незважаючи на порушення свого права, Позивачка не матиме можливість вимагати визнання такого правочину недійсним, а лише матиме право вимагати врахувати половину вартості відчуженого без її згоди майна під час поділу спільного майна подружжя. Однак Позивачка не бажає половину вартості відчуженого без її згоди майна, адже квартира АДРЕСА_5 є місцем її фактичного проживання з 2004 року.

Набуття та реєстрація за ОСОБА_2 права власності на спірне майно (квартиру АДРЕСА_9 ) відбулись після розірвання шлюбу, що за формальною ознакою (дата набуття майна) виключає необхідність отримання згоди ОСОБА_1 на відчуження майна, так як реєстрація права власності на майно відбулась не під час шлюбу.

27 травня 2014 р., тобто під час перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_2 та ТОВ «СТІКОН» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-000873, на підставі якого ТОВ «СТІКОН» продає, а ОСОБА_2 придбає майнові права на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 . У цей же день ОСОБА_2 здійснено повну оплату вартості майнових прав у розмірі 981 240 грн.

19.01.2018 р., тобто після розірвання шлюбу між сторонами, ОСОБА_2 та ТОВ «СТІКОН» було укладено додаткову угоду № ДСкД-083115 до договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-000873 від 27.05.2014 р., на підставі якого сторонами були внесені зміни до основного договору щодо уточнення поштової адреси ( АДРЕСА_11 ) та площі квартири (89,8 кв.м.), майнові права на яку були оформлені на ОСОБА_2

22.01.2018 р. ОСОБА_2 та ТОВ «СТІКОН» було укладено акт приймання-передачі нерухомого майна № АПП-083116 до договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-000873 від 27.05.2014 р., відповідно до якого ТОВ «СТІКОН» передав, а ОСОБА_2 прийняв майнові права на квартиру АДРЕСА_12 .

30.01.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-000873 від 27.05.2014 р., додаткової угоди № ДСкД-083115 до договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-000873 від 27.05.2014 р., акту приймання-передачі нерухомого майна № АПП-083116 до договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-000873 від 27.05.2014 р., технічного паспорту, виданого ТОВ «АРХЕКСПЕРТБУД» від 23.01.2018 р. було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_12 , та присвоєно реєстраційний номер 1476062051101, на підтвердження чого в матеріалах справи знаходиться інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 186125958 від 24.10.2019.

06.04.2016 р., тобто під час перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_2 та ТОВ «СТІКОН» також було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-005944, відповідно до ТОВ «СТІКОН» продає, а ОСОБА_2 придбає майнові права на на машиномісце № НОМЕР_12 , загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться на «-1» поверсі в будинку за адресою: АДРЕСА_10 . У цей же день ОСОБА_2 здійснено повну оплату вартості майнових прав у розмірі 981 240 грн.

19.01.2018 р., тобто після розірвання шлюбу між сторонами, ОСОБА_2 та ТОВ «СТІКОН» було укладено додаткову угоду № ДСкД-083085 до договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-005944 від 06.04.2016 р., на підставі якого сторонами були внесені зміни до основного договору щодо уточнення поштової адреси машиномісця (м. Одеса, Гагарінське плато, «-1» поверх будинку АДРЕСА_2 , машиномісце № НОМЕР_9 ), майнові права на яке були оформлені на ОСОБА_2

22.01.2018 р. ОСОБА_2 та ТОВ «СТІКОН» було укладено акт приймання-передачі нерухомого майна № АПП-083086 до договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-005944 від 06.04.2016 р., відповідно до якого ТОВ «СТІКОН» передав, а ОСОБА_2 прийняв майнові права на машиномісце № НОМЕР_9 , загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться на «-1» поверсі будинку АДРЕСА_2

30.01.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-005944 від 06.04.2016 р., додаткової угоди № ДСкД-083085 до договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-005944 від 06.04.2016 р., акту приймання-передачі нерухомого майна № АПП-083086 до договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-005944 від 06.04.2016 р., технічного паспорту, виданого ТОВ «АРХЕКСПЕРТБУД» від 23.01.2018 р. було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на машиномісце № НОМЕР_3 , загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та присвоєно реєстраційний номер НОМЕР_4 , на підтвердження чого в матеріалах справи знаходиться інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 186125958 від 24.10.2019 р.

Вищезазначені квартира та машиномісце, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , є спільним сумісним майном подружжя, так як джерелом набуття цього майна були спільні кошти подружжя, які Відповідач сплатив на користь ТОВ «СТІКОН» під час перебування у шлюбі з Позивачкою, а тому відповідне майно підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частинах.

Разом з цим, закінчення будівництва та первісна реєстрація права власності на майно за ОСОБА_2 відбулись після розірвання шлюбу. Сімейним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» передбачені запобіжники щодо відчуження спільного майна подружжя, навіть у разі розірвання шлюбу.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пунктом 4.3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Міністерства юстиції України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Отже, передбачені діючим законодавством обмеження щодо розпорядження спільним майном подружжя розповсюджують свою силу виключно щодо майна, набутого під час шлюбу. Однак реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірне майно (квартиру АДРЕСА_9 ) відбулись після розірвання шлюбу. За формальною ознакою (дата набуття майна) спірне майно було набуто після розірвання шлюбу, а тому норми СКУ, ЗУ «Про нотаріат», «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затв. наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 не обмежують можливість ОСОБА_2 вільно без згоди та відома ОСОБА_5 здійснити відчуження спірного майна, що може унеможливити або значно ускладнити виконання рішення суду та захист майнових прав та інтересів Позивачки.

Таким чином, усе вищезазначене нерухоме майно набуте подружжям за час шлюбу, а тому є предметом поділу спільного сумісного майна подружжя, тобто є спірним майном. У зв`язку із розірванням шлюбу із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишився титульним власником вищезазначеного майна, а тому має можливість розпорядитися таким майном (продати з метою отримання прибутку, переоформити на підконтрольних осіб, передати в іпотеку з метою забезпечення фіктивних зобов`язань тощо) з метою унеможливлення або істотного ускладнення виконання рішення суду у даній справі. У зв`язку із цим, на думку Позивачки, невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спільне майно подружжя, набуте під час шлюбу, може суттєво ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.

Суд, ознайомившись та дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що заява позивача про забезпечення позовних вимог підлягає задоволенню.

У зв`язку із цим, вжиття заходів забезпечення позовних вимог про поділ спільного майна подружжя шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке набуте під час шлюбу та є предметом спору в даній справі, є обґрунтованим, законним та співмірним із заявленими позовними вимогами.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Крім того, оскільки позовні вимоги до відповідача містять "матеріальну складову", подальше відчуження об`єкта рухомого майна третім особам зробить неможливим виконання рішення по суті, якщо воно буде постановлено на користь позивача. Тому існує реальна загроза порушення прав позивача у випадку постановлення судом рішення на його користь.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 року по справі №6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових Інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд звертає увагу відповідача, що забезпечення позову шляхом накладення арешту не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправя сторін, не порушує речове право володіння особи спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.

Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер.

При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно дост.124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-7ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, співрозмірності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд дійшов висновку, що заява позивача підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 258-259,263-265, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву про забезпечення позову - задовольнити.

Накласти арешт на:

-Квартиру АДРЕСА_1 ;

-Квартиру № НОМЕР_9 , загальною площею 89,8 кв.м., реєстраційний номер НОМЕР_10 , що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_4 , загальною площею 14,7 кв.м., реєстраційний номер НОМЕР_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню, але яка може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів.

Оскарження ухвали суду про забезпечення позову не зупиняє її дії.

Суддя : Р.Д. Абухін

03.04.2020