Рішення № 88625392, 07.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

07 квітня 2020 року справа №640/1347/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомДержавної архітектурно-будівельної інспекції України (далі по тексту - позивач, ДАБІ)доОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1 );прознесення об`єкта самочинного будівництва, а саме, житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що АДРЕСА_2 на земельній ділянці кадастровий номер 3220882601:01:001:0512 з компенсацією витрат за рахунок громадянина ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки ОСОБА_1 допущено під час будівництва істотні порушення будівельних норм і правил, що встановлено в результаті проведених перевірок; станом на дату подання позовної заяви вимоги приписів про усунення порушень відповідачем не виконано; приписи є чинними та підлягають виконанню ОСОБА_1 ; об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3220882601:01:001:0512 є самочинним будівництвом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №620/1347/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки ОСОБА_1 зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, що, в свою чергу, виключає наявність порушень будівельних норм та стандартів, а, отже, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не є об`єктом самочинного будівництва.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі звернення гр. ОСОБА_2 від 21 липня 2016 року вх. №10/10-Р-2107/2 та направлення для проведення позапланової перевірки від 24 жовтня 2016 року №695.16/03 посадовою особою позивача проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 ; назва місцезнаходження об`єкта будівництва «Будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами» АДРЕСА_1 . За результатами перевірки встановлено невідповідність розміщення житлового будинку протипожежним нормам, "п.п.3.25*, 3.25а*, дод. 3.1 ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень» та порушення статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки вказаний житловий будинок влаштовано з відхиленням від будівельного паспорта, а саме: зміщено в північному напрямку та влаштовано на відстані 5,2 м від будинку на сусідній земельній ділянці, тоді як будівельним паспортом передбачено влаштування будинку на відстані 6,2 м та згідно протипожежних вимог дод. 3.1 ДБН 360-92** протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими будівлями відповідно до ступеня їх вогнестійкості слід приймати не менше 6 м. Також під час проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_1 наведено недостовірні дані у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, яке зареєстроване Департаментом за № КС062162010220 від 19 липня 2017 року, оскільки відповідно до листа Бориспільської РДА від 18 серпня 2016 року зазначений у повідомленні будівельний паспорт №258 від 19 травня 2014 року відділом містобудування та архітектури Бориспільської РДА не видавався. Вказаними діями замовником будівництва ОСОБА_3 порушено пункт 11 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №466. За результатами проведеної перевірки позивачем складено акт від 01 листопада 2016 року.

У зв`язку з виявленням під час проведення перевірки порушень позивачем складено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 01 листопада 2016 року №С-0111/1 з вимогою усунення виявлених порушень до 01 грудня 2016 року, а також припис від 01 листопада 2016 року №С-0111/2 про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема, будівельних норм містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт з вимогою зупинення виконання будівельних робіт.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідача визнано винним у вчиненні правопорушення, відповідальність за яке передбачена частинами першою та п`ятою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом винесення відповідної постанови від 07 листопада 2016 року №А-0711/2.

На підставі направлення на проведення перевірки від 19 лютого 2018 року з метою перевірки виконання вимог приписів від 01 листопада 2016 року №С-0111/1 та №С-0111/2 позивачем проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_1 , об`єкт будівництва - «Будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 », результати якої оформлено актом №Т-1604/3. Перевіркою встановлено невиконання вимог приписів від 01 листопада 2016 року №С-0111/1 та №С-0111/2 та винесено припис від 16 квітня 2018 року №С-1604/4; за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову від 25 квітня 2018 року №А-2504/1.

З метою перевірки виконання вимог припису від 16 квітня 2018 року №С-1604/4 на підставі направлення від 22 серпня 2018 року позивачем проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_1 , об`єкт будівництва - «Будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 », результати якої оформлено актом №Т-1109/1, де встановлено, що приписи відповідачем не виконано, будівельні роботи виконуються з порушенням вимог законодавства з відхиленням від будівельного паспорта, в декларації про готовність об`єкта до експлуатації наведено недостовірні дані.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Як встановлено частиною першою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою - п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Наведеним положенням кореспондують приписи статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до частини першої якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Так, з матеріалів справи вбачається, що за результатами останньої перевірки Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, результати якої оформлено актом перевірки №Т-1109/1, встановлено, що вимоги приписів відповідачем не виконано, виявлені порушення не усунені шляхом внесення змін до будівельного паспорту забудови земельної ділянки, шляхом перебудови об`єкта будівництва згідно будівельного паспорта, шляхом приведення земельної ділянки до попереднього стану або іншим шляхом відповідно до чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини першої статті 376 Цивільного кодексу України статті нерухоме майно вважається самочинним будівництвом за наявності хоча б однієї з трьох умов, а саме:

1) воно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) воно збудоване або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;

3) воно збудоване або будується з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому, збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, а саме:

1) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці;

2) якщо така забудова порушує права інших осіб;

3) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим;

4) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Тобто, можливість знесення самочинного будівництва закон пов`язує саме з цими обставинами, а не з невиконанням припису.

При цьому, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі №814/2645/15 та від 31 липня 2018 року у справі №813/6426/14.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

У пункті 24 вказаної Постанов №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» визначено, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об`єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, позивачем під час судового розгляду справи не надано належних і допустимих доказів, що безумовно свідчили б про виконання відповідачем будівельних робіт всупереч інтересам держави чи суспільства, з істотним порушенням будівельних норм та інтересів інших осіб. Також матеріали справи не містять доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Крім того, судом не приймаються до уваги надані позивачем світло копії на підтвердження направлення та отримання відповідачем актів перевірок, приписів та постанов, оскільки вони не засвідчені належним чином.

Згідно з частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частина четверта статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55, згідно з якими: відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи; перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації; Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ; відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.

Таким чином, копії письмових доказів, наявні у справі, мають бути належним чином засвідченими.

Проте, суд звертає увагу, що надані позивачем світло копії перелічених документів не засвідчені в установленому порядку та не містять будь-яких відміток про засвідчення копії документа, зокрема «Копія», «Згідно з оригіналом», назви посади особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Тому, вказані документи не приймаються судом в якості доказів на підтвердження позовних вимог з урахуванням чого у суду відсутня можливість дослідити належне повідомлення відповідача про результати проведеної перевірки та, як наслідок, можливості своєчасного виконання вимог винесених у відношенні нього приписів.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Публічно-правовий характер діяльності позивача спрямований на забезпечення принципу законності у сфері містобудування. Однак, досягатися він повинен не за рахунок порушення чи створення загрози порушення інших охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач всупереч законодавчо передбаченого принципу пропорційності намагається застосувати до відповідача такий захід впливу, що очевидно не відповідає балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких спрямована вимога про знесення самочинного будівництва, що вказує на безпідставність позовних вимог.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачає частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено обґрунтованість своїх вимог та не підтверджено їх належними доказами, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ДАБІ не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено і позивач є суб`єктом владних повноважень, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Державній архітектурно-будівельній інспекції України відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 37471912);

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Суддя В.А. Кузьменко