Рішення № 88619657, 06.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

06 квітня 2020 р. справа № 520/580/20

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Офісу генерального прокурора (вул.Різницька, буд.13/15, м.Київ, 01011) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора від 11.01.2020 в наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 28.12.2019;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора розглянути публічний запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 про надання інформації відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VІ та надати відповідь по суті запиту.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він 28.12.2019 року направив на електронну адресу Генеральної прокуратури України запит на отримання публічної інформації. У відповідь на запит від розпорядника інформації Офісу генерального прокурора на адресу позивача надійшов лист, яким фактично відмовлено ОСОБА_1 у доступі до публічної інформації, чим, на його думку, обмежено його конституційні права.

Ухвалою суду від 20.01.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.01.2020 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представником відповідача через канцелярію суду надано відзив на позов, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач при наданні відповіді на запит позивача діяв в порядку, межах, спосіб та підставах визначеним чинним законодавством України

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_1 28.12.2019 о 18:36 год. в порядку ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" на електронну адресу Генеральної прокуратури України направив запит на отримання публічної інформації, а саме документів, якими підтверджується та/або спростовується, у тому числі у подальшому, публічна заява заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням ГПУ Андрія Шевченка, і начальника Департаменту карного розшуку Національної поліції Дмитра Головіна під час брифінгу на тему: "Нові деталі у розслідуванні вбивства Павла Шеремета" в Києві, 4 серпня 2016 р.

Листом №27/3-183 вих-20 від 11.01.2020 року Офіс генерального прокурора повідомив заявника про те, що відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації" його дія не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Запитувана ОСОБА_3 інформація стосується правовідносин, які витікають з кримінального та кримінального процесуального законодавства. Порядок кримінального провадження, згідно зі ст.1 КПК України, визначається лише кримінальним процесуальним законодавством. Крім того, відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувачу надається наявна та задокументована інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, перелічених чинним законодавством або яка знаходиться у їх володінні. Зазначений закон не передбачає підтвердження чи спростування інформації. Отже, надати запитувану інформацію в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації" немає можливості.

Позивач, вважаючи, що листом від 11.01.2020 року відповідачем фактично відмовлено позивач у доступі до публічної інформації у запитуваному обсязі, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку доводам учасників справи, викладених в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес регулюються Законом України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI).

Статтею 1 Закон України від 13.01.2011 №2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно із ст.12 Закону, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 та 2 статті 2 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI визначено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

З правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що публічною інформацією є наявна відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI).

Статтею 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено шляхи доступу до інформації, а саме: систематичне та оперативне оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Як уже зазначено, частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI визначено перелік розпорядників публічної інформації, якими, зокрема, є органи прокуратури.

Положеннями пункту 6 частини 1 статті 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з положеннями статті 16 Закону №2939-VI, розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно частин 1-2 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

З аналізу наведених норм закону вбачається, що публічна інформація, крім встановлених законом випадків, є відкритою, а доступ до неї може забезпечуватися шляхом надання розпорядником інформації, до яких належать і суб`єкти владних повноважень, у встановлені законом строки інформації за відповідними запитами, зокрема, фізичних осіб. Перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним.

З аналізу вищезазначених норм права випливає, що звернення громадян до суб`єкта владних повноважень щодо отримання інформації, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України "Про доступ до публічної інформації" є запитом на публічну інформацію.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, про що звернуто увагу постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".

При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 по справі №820/4263/17 та постанові Великої палати Верховного суду від 25.06.2019 року у справі №9901/925/18.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, положеннями частини першої, другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Згідно п.1.7 наказу Генерального прокурора України від 18.09.2015 №218 "Про організацію інформування суспільства щодо діяльності органів прокуратури" зі змінами внесеними наказом Генеральної прокуратури України від 23.04.2018 №79 зазначено, що інформація про результати досудового розслідування у кримінальних провадженнях згідно зі ст.222 КПК України оприлюднюється лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнаються можливим.

При цьому така інформація є відомостями досудового розслідування та відповідно до вимог ст.222 КПК України, ст.6, 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є інформацією з обмеженим доступом та не підлягає оприлюдненню.

Порядок розголошення відомостей досудового розслідування безпосередньо стосуються здійснення кримінального провадження, а тому регулюються лише КПК України. У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий та прокурор самостійно визначають обсяг відомостей, які вони вважають за можливе розголосити.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Відповідно до пункту 4 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 15 листопада 2017 року №325 до службової інформації належать відомості, що містять цифрові або відсоткові показники щодо здійснення правоохоронними органами оперативно-розшукової діяльності, негласних слідчих (розшукових) дій, а також дані статистичної звітності щодо здійснення нагляду із цих питань.

З наведених положень вбачається, що на запит про надання інформації надається вже існуюча інформація та не вимагається створення у відповідь на запит нової інформації. При цьому мають враховуватися обмеження у доступі до інформації, зокрема, службової.

Проте, як зазначено відповідачем у відповіді на запит позивача та у відзиві на позовну заяву, запитувана ОСОБА_1. інформація належить до інформації, поширення якої регулюється спеціальним законом, зокрема, КПК України та повідомлено про неможливість надання такої інформації в порядку ЗУ "Про доступ до публічної інформації".

Суд зауважує, що положеннями статті 29 Закону України "Про інформацію" визначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому а ні запит позивача, а ні матеріали адміністративної справи не містять пояснень та доказів на підтвердження того, що запитувана позивачем інформація є предметом суспільного інтересу у розумінні положень законодавства.

Частиною першою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

З огляду на зазначене, судом також не встановлено підстав для задоволення вимог позивача про визнаня протиправною відмови Офісу Генерального прокурора від 11.01.2020 в наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 та зобов`язання Офісу Генерального прокурора розглянути публічний запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 про надання інформації відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VІ та надати відповідь по суті запиту.

Враховуючи викладене позовні вимоги ОСОБА_1 нормативно і документально не підтверджуються.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Питання щодо стягнення судових витрат не вирішується, оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій на підставі п.13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 243, 246, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу генерального прокурора про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко