Рішення № 88619010, 06.04.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2020 р. Справа № 480/477/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просила:

1) визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Сумській області щодо не призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 пенсію за вислугу років, згідно пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дати звернення за призначенням пенсії.

Свої вимоги мотивувала тим, що не погоджується з рішенням відповідача щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, викладеному в листі від 16.10.2019 за №28331/03.2-10, вважає його таким, що порушує її права на соціальний захист, зокрема на призначенні пенсії за вислугою років. Вважає, що має право на пенсії відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник освіти зі спеціальним стажем більше 28 років на момент звернення.

Ухвалою суду від 27.01.2020 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.22-27), в якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не зверталась до ГУ ПФУ в Сумській області з питання призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Оскільки заяви про призначення пенсії, форма якої затверджена Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого правлінням Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, подано не було, то відповідно до ст. 44 вказаного Закону та Порядку, відповідачем за результатами розгляду заяви про визначення права на пенсію за вислугу років не було ухвалене рішення про призначення чи про відмову у призначенні пенсії. Вважає, що права позивача ГУ ПФУ в Сумській області не було порушено.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 09.10.2019 до Охтирського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) ГУ ПФУ в Сумській області із заявою, в якій просила перевірити право виходу на пенсію як працівника освіти та додала до заяви копію паспорту, трудову книжку, акти від 18.09.2019, від 01.10.2019 та довідку про заробіток з 01.07.2000 (а.с.24-27, зворот а.с.24).

Листом ГУ ПФУ в Сумській області від 16.10.2019 за №28331/03.2-17 (а.с.6) відповідач повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (з урахуванням змін, внесених Законом України № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджуються у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по З1 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.

Згідно з наданими копіями документів спеціальний стаж ОСОБА_1 становить 26 років 5 місяців 18 днів станом на 11.10.2017. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не має права виходу на пенсію за вислугу років.

Додатково було зазначено, що у разі незгоди з відповіддю вона може бути оскаржена в судовому порядку.

Не погодившись з наданою відповіддю ГУ ПФУ в Сумській області від 16.10.2019, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон України «Про пенсійне забезпечення») громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), відповідно до п.16 Розділу ХV якого до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Так, згідно ч.1 ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: серед інших, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Обґрунтовуючи свою позицію позивач відмітила, що відповідач протиправно в своєму листі від 16.10.2019 (а.с.6) робить висновок, з посиланням на норми п. «е» ст. 55 Закон України «Про пенсійне забезпечення», про те, що оскільки станом на 11.10.2017 позивач має спеціального стажу 26 років 5 місяців 18 днів, а не 26 років 6 місяців, як передбачено зазначеною нормою, вона не має права на пенсію за вислугу років.

При цьому пунктом «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ, було збільшено, зокрема спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію для категорій працівників, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "д", "е", "ж" статті 55 закону, а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VІІІ встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення. Саме на вказані норми, з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VІІ,І посилається відповідач у своєму листі (а.с.6).

В той же час, норми, на які посилається відповідач під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 09.10.2019, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 у справі №2-р/2019 за конституційними поданнями 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну службу», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про дипломатичну службу», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про Кабінет Міністрів України», «Про прокуратуру», а також Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року N 379/95-ВР, були визнані неконституційними.

Так, відповідно до п.1 вказаного Рішення було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року N213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року N 911-VIII.

Відтак, станом на момент звернення ОСОБА_1 (09.10.2019) до органу Пенсійного фонду, п.«е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» діяв в редакції до внесених змін законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року N213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року N 911-VIII, які визнані неконституційними, а саме: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку», а тому позивач, маючи спеціального стажу більше 25 років, що підтверджується матеріалами справи, а також визнає і відповідач у своєму листі (а.с.6,7-13,14,15), має право на призначення пенсії за вислугу років, за умови дотримання ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Разом з тим, як вже зазначалось вище принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058, статтею 44 якого, зокрема, встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Так, відповідно до ч.1 ст.44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Такий порядок звернення особи щодо призначення та перерахунку пенсії, подання та оформлення відповідних документів, врегульований Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок 22-1).

Відповідно до п.4.1 розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Форма відповідної заяви щодо призначення та перерахунку пенсії затверджено додатком 3 до Порядку №22-1 (пункт 4.1 розділу ІV).

Відповідно пункту 4.2 Порядку 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

За приписами ч.5 ст.45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Вказані норми узгоджуються з положеннями п.4.3 Порядку №22-1, відповідно до яких не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення та перерахунок пенсії, є подання особою відповідної заяви та доданих до неї необхідних документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України відповідно до Порядку 22-1.

Отже, розгляд заяв про призначення пенсії здійснюється згідно із Порядком №22-1, який передбачає звернення особи із відповідною заявою, в якій зазначається відповідне волевиявлення особи (зокрема, про призначення пенсії) до якої подаються необхідні документи, та за результатом розгляду яких територіальний орган Пенсійного фонду не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач 09.10.2019 звернулася до сервісного центру ГУ ПФУ в Сумській області із заявою, в якій просила перерахувати (перевірити) право виходу на пенсію за вислугою років як працівнику освіти, тобто в даній заяві відсутнє волевиявлення позивача саме щодо призначення пенсії. Дану заяву позвав особисто підписала (а.с.24), тим самим погодившись із її змістом. Відповідач же 16.10.2019, на подану позивачем заяву від 09.10.2019, надав відповідь, в якій роз`яснив позивачці, за яких умов вона матиме право виходу на пенсію за вислугою років.

Тобто, позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки вона подала заяву, яка за відсутності відповідного волевиявлення щодо призначення пенсії, не може відповідати формі, передбаченої Порядку №22-1.

Таким чином, вказана заява позивача від 09.10.2019 за відсутності відповідного волевиявлення щодо призначення пенсії (просила лише перевірити право), не може в силу вищевказаних положень розцінюватись як заява про призначення пенсії за вислугу років та не є підставою для прийняття відповідачем рішення щодо призначення пенсії, а відповідь ГУ ПФУ в Сумській області, надана листом від 16.10.2019, не є відмовою ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначив: поняття охоронюваний законом інтерес, який вживається в ряді законів, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Також, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1).

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд наголошує, що в даному випадку, враховуючи подання позивачем заяви фактично не встановленої форми, за відсутності відповідного волевиявлення про призначення пенсію, відповідач, складаючи такий лист на звернення позивача відповідно до Закону України «Про звернення громадян», не приймав рішення щодо відмови в призначенні пенсії, а тому він не несе жодних правових наслідків для позивача, має рекомендаційний характер, а отже, право позивача на призначення пенсії вказаним листом не порушувалось.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, беручи до уваги, що ГУ ПФУ в Сумській області будь-яких рішень, дій чи бездіяльності з приводу призначення пенсії позивача на підставі поданої заяви від 09.10.2019, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, відповідачем не приймалося та не вчинялося, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак, такими, що не підлягають до задоволенню.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області (40009, м.Суми, вул.Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.3 розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст судового рішення складено 06.04.2020.

Суддя І.Г. Шевченко