Рішення № 88614946, 06.04.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2020 р. Справа№200/1619/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати державної допомоги при народженні дитини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (надалі – УПСЗН, відповідач) про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати державної допомоги при народженні дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку із ти, що на підставі виписки з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території м. Бахмут від 10.12.2019 року, у зв`язку із не підтвердженням фактичного місяця проживання). Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та просить суд: визнати протиправним та скасувати повідомлення управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради від 17.12.2019 року про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради призначити та здійснити ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за його заявою.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

20 березня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи це тим, що позивачем при поданні документів для призначення допомоги були надані недостовірні дані про місце фактичного проживання на території м. Бахмут. Отже, відповідач вказує на те, що позивачем порушено п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми».

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , видане Костянтинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Через військові дії позивач разом із дитиною був змушений переїхати у м. Бахмут Донецької області. Після переїзду позивач отримав статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджуються Довідкою № 1419-5000232574 від 19.11.2019 року.

25 листопада 2019 року позивач звернувся до управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради із заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 .

04 грудня ІНФОРМАЦІЯ_3 року соціальними інспекторами управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради на виконання Порядку № 365 було здійснено вихід за місцем фактичного мешкання позивача вказаним в заяві про призначення допомоги. За результатами виходу було складено акт, відповідно до якого за вищевказаною адресою Позивач не проживає, факт сумісного проживання дитини з батьком підтверджено не було. Телефонний зв`язок з заявником відсутній, факт сумісного проживання дитини з матір`ю підтверджено не було. Державними соціальними інспекторами було залишено письмове повідомлення про відвідування зазначеної адреси та про необхідність з`явитись до управління у 3-денний робочий термін. Протягом трьох робочих днів позивач до відповідача не з`явився про що 09.12.2019 року соціальними інспекторами було повторно складено акт обстеження матеріально – побутових умов сім`ї.

Рішенням управління від 17.12.2019 року позивачу було відмовлено в призначенні допомоги на підставі витягу з протоколу № 47 від 10.12.2019 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території м. Бахмут, в зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Отже, судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача, щодо відмови у призначенні державної допомоги при народженні дитини.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади), зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», громадяни України, в сім`ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Відповідно до частини сьомої та дев`ятої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено цим Законом та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі – Порядок № 1751).

Згідно положень Порядку № 1751 допомога при народженні дитини, яка народилася після 30 червня 2014 р., надається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.

Судом встановлено, що з заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини позивач вперше звернувся до УСЗН без пропуску встановленого законом строку, надавши до неї повний перелік необхідних документів, однак позивачу було відмолено у зв`язку з не підтвердженням місця фактичного проживання, яке зазначено у довідки ВПО.

Позивач і її дитина є громадянами України, тобто, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, у зв`язку із не підтвердженням місця фактичного проживання. Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, позивачем заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини четвертої статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На переконання суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з норм Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати згідно ст. 139 КАС України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду сплатив 1681,40 грн. (квитанція № 1 від 27.02.2020 року).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (місцезнаходження: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Б. Горбатова, 57, код ЄДРПОУ 25953178) про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати державної допомоги при народженні дитини – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (місцезнаходження: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Б. Горбатова, 57, код ЄДРПОУ 25953178) від 17.12.2019 року про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (місцезнаходження: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Б. Горбатова, 57, код ЄДРПОУ 25953178) призначити та здійснити ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за його заявою від 25.11.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (місцезнаходження: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Б. Горбатова, 57, код ЄДРПОУ 25953178) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплачено судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко