Рішення № 88614882, 02.04.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2020 р. Справа№200/1473/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши в письмовому провадженні порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення № 128 від 13.11.2019 року, визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання повторно переглянути заяву та призначити пенсію за віком,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 128 від 13.11.2019 року, визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання повторно переглянути заяву та пенсію за віком.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що відповідач неправомірно відмовив йому в призначенні пенсії.

Просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об`єднаного Управління пенсійного фонду України Донецької області № 128 від 13.11.2019р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком відповідно до п.1 ст.26 ЗУ від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на його заяву, подану разом із додатком 12.11.2019р.,

- визнати бездіяльність Торецького об`єднаного Управління пенсійного фонду України Донецької області, яка виразилась у не призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на його заяву № 1494, подану разом із належним додатком 12.11.2019р., незаконною та зобов`язати Торецьке об`єднане Управління пенсійного фонду України Донецької області повторно переглянути заяву № 1494 від 12.11.2019, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до п.1 ст.26 ЗУ від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на його заяву, подану разом із додатком 12.11.2019р.

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

01.04.2020 року до суду надійшов відзив на позов, згідно якого у Торецького ОУПФУ відсутні законні підстави для зарахування періоду роботи з 29.06.1984 року по 31.12.1991 року в колгоспі «імені 60річчя ВЖСР»; з 01.01.1992 року по 31.12.1995 року в колгоспі «Заря» та з 01.01.1996 року в КСП «Заря» до страхового стажу ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю печатки та підпису на відповідних записах про кількість відпрацьованих людино-днів. Довідки № 10-06-08/982 та 10-06-08/894 від 16.10.2019 року, видані архівним відділом відділом Старобешевського району Донецької області, так званої «ДНР» на території де органи державної влади України тимчасово не виконують свої повноваження. Тому, вважає, відсутні що підстави для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу та задоволення позову.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , згідно ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Відповідач - Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Положенням про Пенсійний фонд України», затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011, згідно ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

12 листопада 2019 року Позивач звернувся до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою № 1494/1109 про призначення пенсії за віком.

Пенсійний орган рішенням № 128 від 13.11.2019 року відмовив в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного загального стажу роботи, не зарахувавши до загального стажу періоди роботи з 29.06.1984 року по 31.12.1991 року в колгоспі «імені 60річчя ВЖСР»; з 01.01.1992 року по 31.12.1995 року в колгоспі «Заря» та з 01.01.1996 року в КСП «Заря». Записи про трудову участь в колективному господарстві ОСОБА_1 за період з 29.06.1984 року по 31.12.1991 року в колгоспі «імені 60річчя ВЖСР»; з 01.01.1992 року по 31.12.1995 року в колгоспі «Заря» не завірені підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи. При цьому вищезазначені записи скріплені печаткою іншого підприємства.

Ззаписи про трудову участь з 01.01.1996 року в КСП «Заря» не завірені підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та не скріплені печаткою.

У трудовій книжці колхозника НОМЕР_3 від 25.03.1977 року та трудової книжки НОМЕР_1 від 09.09.1981 року за спірні періоди містяться наступні відомості щодо роботи позивача:

- 29.06.1984 року прийнятий інженером з випуску автомобілів в колгосп ім. 60 річчя ВЖСР (постанова №9 від 27.07.1984 року);

- в трудовій книжці колхозника міститься запис про реорганізацію колхозу «Заря» в КСП «Заря» з посиланням на протокол № 1 від 25.01.1996 року.

Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і Відповідач) зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-V «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закону №1058-V).

Закон №1788-ХІІ був ведений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статі 24 Закону №1058-V, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 04 травня 1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 року №1854 та від 12 березня 2003 року №303.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-V, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Судом встановлено, що на час подання заяви про призначення пенсії позивач досяг віку 60 років, але при обчисленні страхового стажу відповідач не врахував період роботи позивача, який мав місце до впровадження системи персоніфікованого обліку (01 січня 2004 року).

При обчисленні страхового стажу позивача, до складу якого входять період роботи до впровадження системи персоніфікованого обліку, відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-V, а саме трудовою книжкою та положеннями Закону №1788-ХІІ.

Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідачем не зараховані до страхового стажу позивача періоди роботи з 29.06.1984 року по 31.12.1991 року в колгоспі «Ім. 60 річчя ВЖСР», оскільки в трудовій книжці записи за цей період не підтверджено підписом голови колгоспу та підтверджені відбитком печатки іншого підприємства; з 01.01.1992 року по 31.12.1995 року в колгоспі «Заря», оскільки в трудовій книжці записи за цей період не підтверджено підписом голови колгоспу та підтверджені відбитком печатки іншого підприємства; з 01.01.1996 року в КСП «Заря», оскільки в трудовій книжці записи за цей період не підтверджено підписом голови колгоспу та відбитком печатки.

Згідно постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Щодо відсутності печатки та підпису голови колгоспу, суд наголошує, що Позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством. Дана правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 212/11/14-14 від 18.02.2014 року.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України, ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17), оцінюватися судом мають саме підстави, тобто мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....

В даному випадку Позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через надання довідок, виданих на тимчасово непідконтрольній українській владі території.

З огляду на викладене та, з урахуванням обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення, який покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України), суд дійшов висновку про безпідставне не врахування довідок № 10-06-08/982 та № 10-06-08/984 від 16.10.2019 року.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, а саме: визнання незаконною бездіяльності щодо не призначення пенсії за віком, суд зазначає, що в даному випадку допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб`єкту владних повноважень компетенції. Сама по собі бездіяльність не тягне за собою настання будь-яких негативних наслідків для особи. Правові наслідки для позивача тягне акт індивідуальної дії - рішення № 128 від 13.11.2019 року.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані КонституцієюУкраїни та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, яке полягає у визнанні протиправним та скасуванні прийнятого рішення УПФУ про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання Відповідача повторно розглянути заяву Позивача з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Що стосується встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки Позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що Відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки Позивач при поданні позову сплатив судовий збір в розмірі 840,80 грн., суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача судового збору у розмірі 840,80 грн. на користь Позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Дружби, 22, код в ЄДРПОУ 42170475) про визнання протиправним та скасування рішення № 128 від 13.11.2019 року, визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання повторно переглянути заяву та призначити пенсію за віком - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду Донецької області № 128 від 13.11.2019 року.

Зобов`язати Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 1494/1109 від 12.11.2019 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системиапеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.В. Череповський