Рішення № 88602898, 12.03.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/5326/19

Провадження №2/201/1318/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С,

при секретарі - Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просив: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 65 091,54 грн., що складаються з різниці між розміром спричинених матеріальних збитків та сумою сплаченого страхового відшкодування в розмірі 63 835,00 грн., несплаченої частки витрат на лікування в розмірі 1 256,54 грн. та спричинену моральну шкоду в розмірі 10 0000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, 25 квітня 2015 року о 16 годині 40 хв., в м. Дніпро, в районі виїзду з парку Т.Г. Шевченко, розташованого по вулиці Набережна Леніна, сталася ДТП, за участю транспортного засобу Мазда-3 д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та мотоциклом «Тріумф», д/н НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок даної ДТП транспортний засіб «Тріумф», д/н НОМЕР_2 отримав механічні ушкодження. Згідно постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.07.2015 р., водія ОСОБА_2 . було визнано винною у вчинені даної ДТП. Постанова Відповідачкою не оскаржувалась та набула законної сили. Цивільно-правова відповідальність водіїв, які керують транспортним засобом Мазда-3 д/н НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «УПСК», згідно полісу № АІ/684202, відповідно до даного Полісу: ліміт відповідальності за шкоду спричинену майну складає 50 000,00 грн., а розмір франшизи становить 500,00 (п`ятсот) грн. 00 коп. Згідно висновку № 0508/1515 експертного дослідження по визначенню вартості матеріального збитку спричиненого власнику КТЗ від 17.08.2015 року, розмір відновлювального ремонту становить суму 112 175,00 грн. Витрати на відновлення мотоцикла «Тріумф» д/н НОМЕР_2 , які були понесені Позивачем, становлять 112 135,00 грн. ПрАТ «УПСК» здійснило виплату страхового відшкодування Позивачу в розмірі 49500,00 грн. З метою захисту своїх порушених прав, Позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Представник позивача надав до суду заяву, в якій просив розглядати дану справу за його відсутності, та повністю підтримав пред`явлений позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Товстий К.А., надав до суду письмові заперечення проти позовних вимог, в яких зазначив, що оскільки цивільна правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована згідно відповідного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, з урахуванням лімітів відповідальності за даними договором страхування, розмір спричиненого збитку позивачу відшкодовувала саме страхова компанія.

Також із даних заперечень вбачається, що відповідач не погоджується із розміром спричиненої шкоди, адже відновлювальні роботи мотоциклу були здійснені Позивачем після настання іншого ушкодження, а розмір спричиненої моральної шкоди вважає необґрунтованим та недоведеним.

Представник відповідача адвокат Товстий К.А. подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності та врахувати його заяву про сплив строків позовної давності.

Представник третьої особи у судове засіданні не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 10 ст. 10 ЦПК України, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даній справі судом встановлені такі факти та визначені відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, 25 квітня 2015 року о 16 годині 40 хв., в м. Дніпро, в районі виїзду з парку Т.Г. Шевченко, розташованого по вулиці Набережна Леніна, сталася ДТП, за участю транспортного засобу Мазда-3 д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та мотоциклом «Тріумф», д/н НОМЕР_2 , що належить третій особі - ОСОБА_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Внаслідок даної ДТП транспортний засіб «Тріумф», д/н НОМЕР_2 було ушкоджено а водій даного транспортного засобу ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.

Згідно постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.07.2015 р., водія ОСОБА_2 було визнано винною у вчинені даної ДТП. Постанова Відповідачкою не оскаржувалась та набула законної сили у встановленому законом порядку.

На день настання дорожньо-транспортної пригоди, транспортний засіб Мазда-3 д/н НОМЕР_1 був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № АІ/6842402, страховик ПрАТ "УПСК" (строк дії полісу: з 00:00 год. 23.10.2014 р. до 22.10.2015 р. включно; ліміт за шкоду заподіяну життю і здоров`ю 100 000,00 грн.; ліміт за шкоду заподіяну майну 50 000,00 грн., франшиза 500,00 грн.).

На виконання вимог ст.ст. 33, 33-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», позивач звернувся до страхової компанії та надав страховику усі необхідні документи для отримання страхового відшкодування.

З метою визначення розміру спричиненого матеріального збитку, позивач звернувся до судового експерта автотоварознавця Дроздова Юрія Володимировича.

Згідно висновку № 0508/1515 експертного дослідження по визначенню вартості матеріального збитку спричиненого власнику КТЗ від 17.08.2015 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу мотоцикл «Тріумф», д/н НОМЕР_2 становить суму 112 175,00 грн., а розмір матеріального збитку спричинений вланику даного транспортного засобу складає 75 232,80 грн.

Судом встановлено, що даний висновок експерта було складено у цілковитій відповідності до чинного законодавства України щодо проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Витрати позивача на відновлення мотоцикла «Тріумф» д/н НОМЕР_2 , які були понесені Позивачем, становлять 112 135,00 грн., а витрати позивача на проведення автотоварознавчого дослідження склали 1 200,00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.

Також судом встановлено, що витрати позивача на лікування склали Витрати Позивача на лікування склали 3 246,54 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно п. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну.

Згідно ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно п.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) або здійснити виплату страхового відшкодування. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

Відповідно до п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Оскільки ліміт відповідальності ПрАТ "УПСК" за полісом АІ/6842402, за шкоду спричинену майну становить 50 000,00 грн., а розмір франшизи складає 500,00 грн., страхова компанія, з урахуванням вимог ст. 6, 29, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 02.11.2015 р. здійснила виплату страхового відшкодування позивачу в розмірі 49 500,00 грн., виходячи із максимального ліміту відповідальності за шкоду зменшений на розмір франшизи (50 000,00 грн. - 500,00 грн. = 49 500,00 грн.).

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та постанові Верховного суду від 11.09.2019 р. у справ № 201/13602/16-ц: Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

З урахуванням вищенаведеного, суд не вбачає що вимога відповідача про застосування позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України, підлягає застосуванню.

Окрім цього, суд вважає, що подана представником відповідача заява про застосування строків позовної давності не може бути прийнята судом до уваги, оскільки з її змісту вбачається, що це є запереченням проти задоволення позову в цілому (відзивом на позовну заяву), адже в даній заяві сторона викладає свою правову позицію відносно усіх вимог, які зазначено у позові, та долучає до неї докази, згідно додатку.

Таким чином, дана заява, разом із доказами, були надані до суду з порушенням вимог ч. 3, 8 та 9 ст. 83, ч. 2 - 4ст. 95, 178 ЦПК України, бо відповідач не обґрунтувала неможливість їх подання у строк, визначений ухвалою про відкриття провадження у справі, з причин, що не залежали від неї, заява відповідача від 31.10.2019 р. не містить підтвердження, що відповідні докази та заява заздалегідь надсилались або надавались іншим учасникам справи, а надані до суду докази не засвідчені в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика палата Верхового Суду у постанові від 04.07.2018 р., справа № 755/18006/15-ц, зробила наступні висновки щодо застосування норм права:«… відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»)».

«У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього». До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2018 року, справа № 760/15471/15-ц.

Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , на день ДТП володів транспортним засобом «Тріумф» д/н НОМЕР_2 на відповідній правовій підставі, що підтверджується довіреністю, посвідченою 31.01.2015 р. приватним нотаріусом Зайченко І.А.

Таким чином, позивач, яка хоч і не є власником пошкодженого транспортного засобу, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

З урахуванням вищенаведеного та враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 є винною особою у спричинені позивачу збитків, за приписами ст. 11, 1166, ст. 1194 Цивільного кодексу України, висновків щодо застосування норм матеріального права викладених у постановах Верховного суду від 04.07.2018 р. та 03.10.2018 р., зобов`язана, сплатити/компенсувати позивачу, матеріальні збитки в розмірі 61 835,00 грн. Тобто, відповідачка зобов`язана компенсувати позивачу різницю між розміром спричинених матеріальних збитків та сумою сплаченого страхового відшкодування, зменшену на суму 2 000,00 грн., яка відповідачка відповідно до наявної в матеріалах справи розписки компенсувала позивачу.

Вимоги позивача про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 витрат на лікування в розмірі 1 256,45 грн. не підлягають задоволенню, адже з урахуванням висновків, щодо застосування норм матеріального права викладених у постановах Верховного суду від 04.07.2018 р. та 03.10.2018 р., позивач не надав доказів того, що він звертався до ПрАТ «УПСК» із заявою на виплату страхового відшкодування щодо компенсації шкоди, що була спричинена життю та здоров`ю, і йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Згідно ч.ч.1,2 ст.23 ЦПК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Суд вважає, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталась з вини відповідачки, позивачу була заподіяна моральну шкоду, яка виразилась в негативних емоціях та стресі, які він зазнав як під час дорожньо-транспортної пригоди, так і внаслідок отримання тілесних ушкоджень та відповідного лікування.

Враховуючи вказані обставини, ступінь та тривалість моральних страждань, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню та на користь позивача з відповідачки слід стягнути у рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм діючого законодавства та висновків щодо застосування норм матеріального права викладених у відповідних постановах Верховного суду, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково, то суд вважає за можливе стягнути з відповідача судові витрати по справі пропорційно до задоволених вимог, а саме: стягнути з ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 663,44 грн..

Керуючись ст. 1187, 1188, 1192 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 280, 281 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 61 835,00 грн. та спричинену моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 663,44 грн.

В задоволені решти вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев