Рішення № 88558990, 05.02.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/3830/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.02.2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бедьо В.І.

за участі секретаря судових засідань - Пазяк С.М.

розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», з третьою особою Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевикладеним позовом, який обґрунтовує наступним.

12.06.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис № 5331 про стягнення ОСОБА_1 на корить ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості по кредитному договору № б/н від 07.06.2006 року, а саме: залишок заборгованості по кредиту - 2960, 37 доларів США, заборгованість по відсоткам - 11469, 55 доларів США, пеня та комісія - 274, 40 доларів США, штраф - 735, 22 доларів США. Всього загальна сума заборгованості становить 15439, 54 доларів США, що по курсу НБУ станом на 30.04.2017 року - 409 942, 22 грн. та 3000 грн. - витрати пов`язані з вчиненням виконавчого напису. Зазначена заборгованість проводиться за період з 07.06.2006 року по 30.04.2017 рік.

Позивач зазначає, що вказаний виконавчий напис банк пред`явив до виконання до Ужгородського міського відділу ДВС ГТУЮ в Закарпатській області та в порядку його виконання державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 54862647.

Позивач по справі вважає, що виконавчий напис № 5331 , що вчинений Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки вчинений з численним порушенням законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню.

Зокрема позивач вказує на те, що всупереч Постанови КМУ від 29.06.1999 року № 1772 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» відповідачем для вчинення виконавчого напису не подано оригінал нотаріально посвідченої угоди, натомість виконавчий напис вчинено на незрозумілому документі - заяві.

Також позивач вказує на те, що на момент вчинення спірного виконавчого напису Законом вже було заборонено вчиняти виконавчі написи на договорах, які не є нотаріально посвідченими і щодо стягнення боргу взагалі.

Крім того позивача вказує на те, що жодних вимог про усунення порушень і про намір вчинити дії ОСОБА_1 від відповідача не отримував.

У позові також зазначено, що вчиняючи виконавчий напис нотаріус не перевірив факт безспірності суми стягнення та не врахував, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпропетровська від 30.11. 2010 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.06.2006 року в сумі 53 124, 72 грн. Таким чином у даному випадку кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів та порядку повернення кредиту у повному обсязі, а тому подальше нарахування відсотків на прострочену заборгованість після зміни строку зобов`язання у повному обсязі на думку позивач є неправомірною, адже у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України припиняється нарахування передбачених договором відсотків.

На підставі викладеного вище позивач просить суд визнати таким, що не підлягає до виконання виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 12. 06.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 5331 та стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 18 квітня 2019 року в даній справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Так, згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд констатує, що відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач скористався даним правом, подавши до суду відзив на позов.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд даної справи без його участі, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоч був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи. Разом з тим подав до суду письмовий відзив на позову, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю. Зокрема вказує на те, що письмова вимога про усунення боржником порушень за кредитним договором була своєчасно направлена Банком на адресу позивача. Також звертають увагу на те, що позивач не оскаржує наявність заборгованості та її розмір та не надає жодного доказу на підтвердження виконання зобов`язань за кредитним договором. Крім того звертають увагу на те, що Банком при звернення до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису було надано всі необхідні документи.

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна в судове засідання з`явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомляв.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши зміст позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

12.06.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис № 5331 про стягнення з ОСОБА_1 на корить ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості по кредитному договору № б/н від 07.06.2006 року, укладеному між ПАТ КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 412 942 грн.,а саме: залишок заборгованості по кредиту - 2960, 37 доларів США, заборгованість по відсоткам - 11469, 55 доларів США, пеня та комісія - 274, 40 доларів США, штраф - 735, 22 доларів США. Всього загальна сума заборгованості становить 15439, 54 доларів США, що по курсу НБУ станом на 30.04.2017 року - 409 942, 22 грн. та 3000 грн. - витрати пов`язані з вчиненням виконавчого напису. У вказаному виконавчому написі вказано строк, за який проводиться стягнення - десять років десять місяців двадцять три дні, а саме з 07.06.2006 року по 30.04.2017 рік.

На підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса Ужгородським МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області відкрито виконавче провадження № 54862647 згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2017 року.

Позивач по справі вважає, що виконавчий напис № 5331, що вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки вчинений з численним порушенням законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню.

Зокрема позивач зазначив, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпропетровська від 30.11. 2010 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.06.2006 року в сумі 53 124, 72 грн., тому на його думку даному випадку кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів та порядку повернення кредиту у повному обсязі, а тому на мав право в подальшому нараховувати відсотки на прострочену заборгованість, адже у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України припиняється нарахування передбачених договором відсотків.

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до ст. 18 цього Кодексу, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом МЮ України 22 лютого 2012р. № 296/5 та зареєстрований у МЮ України 22 лютого 2012р. за № 282/20595 (далі по тексту - Порядок).

Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ.

Статтею 88 цього Закону України визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999р. № 1172 (далі по тексту - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017р. у справі №826/20084/14, про визнання нечинним і скасування п. 1 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р., визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, зазначена постанова набула законної сили, при цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».

Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідача не було надано суду в порушення положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, належних і допустимість доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу, були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором. Як і відсутні відомості, що сума заборгованості утворилась у зазначений у виконавчому написі час.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017р. №6-887цс17.

Таким чином, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. Судом встановлено, що відповідачем, як кредитором, було подано до приватного нотаріуса в обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором розрахунок заборгованості, здійснений безпосередньо посадовою особою відповідача. Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не були враховані положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Так судом встановлено, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. порушено вищезазначені вимоги Закону і вчинено виконавчий напис після закінчення трирічного строку з дня виникнення у відповідача права вимоги її стягнення, про що свідчить та обставина, що в оскаржуваному виконавчому написі зазначено строк, за яким проводиться стягнення з 07.06.2006 року по 30.04.2017 рік. Разом з тим стороною позивача надано підтвердження того, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпропетровська від 30.11. 2010 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» вже попередньо стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.06.2006 року в сумі 53 124, 72 грн., доказом чого є копія виконавчого листа від 30.11. 2010 року (а. с. 16), тому в даному випадку суд погоджується з аргументом позивача, що кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, а тому у нього відсутнє право в подальшому нараховувати відсотки на прострочену заборгованість, адже у разі пред`явлення до позичальника вимог, припиняється нарахування передбачених договором відсотків.

Судом також встановлено, що за порушення відповідачем грошових зобов`язань за кредитним договором банком одночасно нараховано пеню та штрафи.

Відтак згідно з оскаржуваним виконавчим написом банк просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов`язання (порушення позичальником грошового зобов`язання за кредитним договором), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В той же час, згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15 штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Як розяснено у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14, під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до положень ст. ст. 13, 76, 80, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що стороною відповідача не спростовано наведені у позові доводи щодо відсутності безспірності заборгованості при винесенні оскаржуваного виконавчого напису, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

З огляду на те, що при винесенні судового рішеннясудом виявлено, що позивач не надав доказів сплати судового збору, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 1, 4, 15, 16 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р. № 296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. № 1172, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 5331, що вчинений 12.06.2017 року приватним нотаріусом приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною.

Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 .

Відповідач: АТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, що знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д.

Третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, що знаходиться за адресою: 49 000, м. Дніпро, вул.. Центральна, 6/9.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В.І. Бедьо