Рішення № 88555180, 23.03.2020, Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/6686/19

Провадження №2/552/212/20

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м у к р а ї н и

23.03.2020 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.

секретар судового засідання - Горошко О.О.,

учасники справи та їхні представники:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Гребенюк Олександр Сергійович,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Рябоконь Олександр Володимирович,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін цивільну справу №552/6686/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позовній заяві посилався на те, що між КБ «ПриватБанк» та відповідачем 02 лютого 2015 року було укладено договір, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 22439,84 грн., а відповідач ОСОБА_1 взяла зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків. Відповідач свої зобов`язання не виконала. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 71994,26 грн., з яких 22439,84 грн. - заборгованість за кредитом, 10845,91 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом та пеню у розмірі 38708,51 грн.

Ухвалою судді від 02 січня 2020 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні суду не подавалися.

Відповідач ОСОБА_1 надала відзив на позов, у якому частково визнала позовні вимоги - в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11780,90 грн. Решту позовних вимог не визнала, зазначаючи, що їх сплата не передбачена договором.

Інші заяви та клопотання від сторін не надходили.

В судове засідання представник позивача не з`явився. В матеріалах справи наявне його клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, яка належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в засідання також не з`явилась, уповноваживши адвоката Рябоконя О.В. представляти її інтереси в суді.

Представник відповідача адвокат Рябоконь О.В. в судовому засіданні позов визнав частково - в частині заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11780,90 грн. В решті позовних вимог провив відмовити.

Враховуючи наявність достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, що в засідання не з`явились.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 02 лютого 2015 року між сторонами по справі укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (надалі в рішенні - Генеральна угода), відповідно до якої позивач надав відповідачу строковий кредит в сумі 22439,84 грн. на строк 12 місяців з 02 лютого 2015 року по 29 лютого 2016 року, а відповідач ОСОБА_1 взяла зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків у розмірі 0,833% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.8).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та атів цивільного законодавства.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем зобов`язання перед відповідачем по кредитному договору виконано, але відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала.

Встановлено, що після укладення Генеральної угоди щодо надання їй кредитних коштів у розмірі 22439,84 грн. відповідач сплатила всього 10669,94 грн.

Заборгованість по процентам за користування кредитом станом на 07 листопада 2019 року позивачем обрахована у розмірі 10845,91 грн., що не відповідає умовам договору. При цьому заборгованість за відсотками обрахована в тому числі поза межами троку дії договору, тобто після 29 лютого 2016 року.

Тому вказаний розрахунок заборгованості за відсотками суд до уваги не бере та обраховує відсотки, що мала сплатити відповідач за договором наступним чином:

22439,84 грн. / 100 х 0,833% х 12 = 2243,09 грн.

Щодо нарахування відсотків поза межами терміну дії договору суд приходить до наступних висновків.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Таким чином, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, можна зробити висновок, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Генеральною угодою не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору. Тому розмір відсотків визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи справу в межах позовних вимог, зважаючи на те, що позивач не просив суд стягнути з відповідача заборгованість за відсотками на підставі ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України, суд приходить до висновку про безпідставне нарахування позивачем відповідачу заборгованості за відсотками за період з 01 березня 2016 року.

На підставі викладеного за весь період дії договору відповідач мала сплатити позивачу:

22439,84 грн.(тіло кредиту) + 2243,09 грн.(відсотки) = 24682,93 грн.

Відповідачем за договором сплачено 10669,94 грн.

Таким чином залишок несплаченої заборгованості становить:

24862,93 грн. - 10669,94 грн. = 14012,99 грн.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2.8. Генеральної угоди при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та правилах за кожен день прострочення.

При цьому суд бере до уваги, що умовами самої Генеральної угоди не передбачено умов нарахування пені, не визначено її розміру.

А посилання позивача на Умови та правила надання продукту кредитних карт суд до уваги не бере з наступних підстав.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. На цю обставину звернула увагу Велика палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, в разі укладення договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У Генеральній угоді від 02 лютого 2015 року, підписаній сторонами, відсутні конкретні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми, умов нарахування, її визначеного розміру, тощо.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови (п.1.1.5.20, 1.1.5.21, 1.1.5.22 і т.д.).

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначених банком розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02 лютого 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Генеральній угоді домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Таким чином в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, з яких би вбачалось, що даним кредитним договором передбачено розмір, умови та періодичність сплати штрафних санкцій за порушення строку повернення одержаних коштів.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 14012,99 грн., в задоволенні решти позовних вимог про стягнення відсотків за період з 01 березня 2016 року та пені - відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених відносно них позовних вимог.

Оскільки судом позов задоволено на 19%, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 364,99 грн. на відшкодування понесених судових витрат.

Всього з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 14377,98 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт від 02 лютого 2015 року б/н у розмірі 14012,99 грн., на відшкодування понесених судових витрат - 364,99 грн., а всього стягнути 14377,98 грн. (чотирнадцять тисяч триста сімдесят сім гривень дев`яносто вісім копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд.1Д,

відповідач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , проживаюча: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 27 березня 2020 року.

Головуючий О.А. Самсонова