Постанова № 8855444, 08.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2010 р.                               м. Київ                                        К-3187/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції (далі –Карлівська МДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2008

у справі № 9/114 (22-а-2724/08)

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»(далі –СТОВ «Лан»)

до Карлівської МДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Яненко І.П.,

відповідача –Головашича С.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 27.04.2007 № 0000312301/0 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Полтавської області від 08.01.2008 у позові відмовлено з підстав нецільового використання позивачем коштів, акумульованих на окремому рахунку в порядку пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2008 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; оспорюваний акт індивідуальної дії визнано нечинним; позивачу відмовлено у стягненні на його користь з Державного бюджету України 1000грн. витрат на надання правової допомоги. У прийнятті цього рішення суду апеляційної інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт використання СТОВ «Лан»акумульованих на спеціальному рахунку коштів на придбання матеріально-технічних ресурсів, тоді як чинним законодавством України взагалі не передбачено можливості застосування до сільськогосподарського виробника штрафних санкцій за використання таких коштів не за цільовим призначенням.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Карлівська МДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області зі спору, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та невідповідність висновків цього суду дійсним обставинам справи. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що витрачання позивачем акумульованих на спеціальному рахунку коштів на ремонт сільськогосподарської та автотранспортної техніки, аналіз ячменя, зберігання соняшника та на оплату юридичних та інших послуг, а не на придбання матеріально-технічних ресурсів (як це передбачено пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість») є нецільовим використанням коштів, наслідком чого є стягнення з платника таких коштів до державного бюджету в безспірному порядку.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачем визначено податкове зобов’язання з ПДВ за штрафними санкціями у сумі 55553,16грн., було прийнято на підставі виявленого Карлівською МДПІ в ході проведення виїзної планової перевірки СТОВ «Лан» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 31.12.2006, оформленої актом від 18.04.2007 № 29/23-03770945, факту використання позивачем акумульованих на окремому рахунку коштів з ПДВ не за цільовим призначенням, а саме –на оплату ремонту сільськогосподарської та автотранспортної техніки, аналіз ячменя, зберігання соняшника та на оплату юридичних та інших послуг.

Пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Наведеним приписом Закону було передбачено, що зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Отже, для сільськогосподарських товаровиробників суми, які визначаються за правилами визначення податкових зобов’язань з ПДВ, не сплачуються до державного бюджету, а підлягають акумуляції на окремих рахунках і мають витрачатися на придбання виробничих матеріально-технічних ресурсів.

Аналогічний припис містився у пункті 5 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271 (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, далі –Порядок), за змістом якого кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку.

У розгляді цієї справи суди дійшли різних висновків щодо факту використання СТОВ «Лан»відповідних коштів за цільовим призначенням. Так, суд першої інстанції зазначив, що цільовим використанням у розумінні наведених законодавчих норм, є використання акумульованих коштів виключно на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Втім місцевий суд значно звузив поняття матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарського товаровиробника.

Адже в даному разі матеріально-технічні ресурси слід розглядати як комплекс товарів, матеріалів, робіт, послуг тощо, необхідних підприємству для здійснення його господарської діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції.

Відтак слід погодитися з наданою апеляційним судом правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої витрачання коштів позивачем на придбання послуг комбайну, збирання врожаю, проведення передпосівних робіт, на ремонт необхідної техніки та на оплату інших операцій у межах його господарської діяльності з виробництва власної сільськогосподарської продукції є цільовим використанням коштів відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, варто зазначити, що в силу вимог підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

За змістом підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 названого Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Таким чином, передбачена підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»штрафна санкція застосовується в разі виявлення податковим органом, зокрема, заниження відображених у податкових деклараціях сум податкових зобов’язань платника податку.

Сільськогосподарські товаровиробники, поряд із загальною декларацією з податку на додану вартість, подають також скорочену податкову декларацію, як це передбачено пунктом 4 Порядку.

В рядку 23 цієї декларації відображаються суми ПДВ, які підлягають нарахуванню в особовому рахунку платника та залишаються у розпорядженні платника податку для цільового використання. Отже, сума коштів, що підлягає перерахуванню на окремий рахунок, повинна відображатися сільськогосподарським товаровиробником у скороченій декларації з податку на додану вартість.

Відтак, якщо відповідна сума включена сільськогосподарським товаровиробником до скороченої декларації з податку на додану вартість, підстави вважати податкові зобов’язання заниженими відсутні. Крім того, необхідно враховувати, що задекларовані в скороченій декларації суми ПДВ, які залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, не є податковими зобов’язаннями, а є зобов’язаннями щодо перерахування вказаних коштів на окремий рахунок.

Абзацом першим пункту 4 Порядку також передбачено подання сільськогосподарським товаровиробником до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідки про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Зазначену довідку не можна вважати податковою декларацією, оскільки вона не містить сум податкових зобов’язань платника податку.

За таких обставин, як правильно зазначено апеляційним судом, у контролюючого органу були відсутні передбачені законом підстави для визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість та застосування відповідних штрафних санкцій згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Разом з тим, слід зазначити, що попередні судові інстанції розглядали вимогу про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення, яке є індивідуальним актом. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2008 у справі № 9/114 (22-а-2724/08) змінити, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини у такій редакції:

«Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 27.04.2007 №0000312301/0».

3. В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2008 у справі № 9/114 (22-а-2724/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко Т.М. Шипуліна