Рішення № 8850189, 25.02.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.10                                                                                           Справа № 2/6

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника відповідача Гембусь-Малецької М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Гамма”, м. Сімферополь до Відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер”, м. Львів про стягнення 117537 грн. 79 коп.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Гамма”, м. Сімферополь звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер”, м. Львів про стягнення 117043 грн. 21 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 12.01.2010р. призначив розгляд справи на 09.02.2010р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 25.02.2010р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку, згідно якого відповідач зобов’язувався виконувати розпорядження позивача щодо перерахування грошових коштів з рахунку. Відповідно до умов договору банківського рахунку, відповідачу було надано п’ять платіжних доручень на перерахування 104485 грн. 02 коп. Відповідач прийняв платіжні доручення до виконання, однак, зазначена сума коштів на банківські рахунки одержувачів не поступила. У зв’язку з цим, з врахуванням надісланої поштовим зв’язком заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача залишок коштів в сумі 105712 грн. 20 коп., пеню за прострочення виконання банківського переказу в розмірі 1044 грн. 85 коп., 3% річних в розмірі 2911 грн. 27 коп., інфляційні втрати в розмірі 7869 грн. 47 коп. Просив також покласти на відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 12254 грн. 32 коп. та витрати на проїзд представника в судове засідання в розмірі 551 грн. 80 коп. З метою забезпечення позову просив накласти арешт на майно відповідача.

В судових засіданнях представник відповідача підтвердив факт надходження від позивача платіжних доручень на суму 104485 грн. 02 коп. Однак, у зв’язку з відсутністю коштів на кореспондентському рахунку, переказ вищевказаної суми коштів не був проведений. Також зазначив, що постановою правління НБУ з 17.04.2009р. по 16.10.2009р. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача, який продовжено з 17.10.2009р. по 16.04.2010р. Таким чином, наявність мораторію виключає можливість виконання відповідачем вимог позивача, в тому числі безпідставними є вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

25 жовтня 2007р. між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку.

За цим договором банк (позивач) відкриває клієнту (відповідачу) поточний мультивалютний рахунок №26006000085 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ та внутрішніх правил банку.

3 березня 2009р. позивач надав відповідачу для виконання платіжні доручення на перерахування грошових коштів одержувачам коштів, зокрема платіжні доручення №623 на суму 36911 грн. 26 коп., №624 суму 20348 грн. 00 коп., №625 на суму 21375 грн. 76 коп., №626 на суму 5850 коп. 00 коп., №627 на суму 20000 грн. 00 коп.

Таким чином відповідач мав перерахувати з рахунку позивача на користь одержувачів 104485 грн. 02 коп.

Відповідно до п. 2.3.2. договору банківського рахунку, відповідач брав на себе зобов’язання своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до діючого законодавства. П. 2.3.5. договору передбачено, що відповідач зобов’язаний виконувати належним чином оформлені розрахункові документи клієнта (позивача) в день їх надходження, якщо вони надійшли в операційний час. Якщо розрахункові документи клієнта надійшли до банку після операційного часу, вони виконуються наступного дня, крім випадків, коли угодами на дистанційне обслуговування клієнта передбачений інший порядок виконання банком розрахункових документів.

Всі зазначені вище платіжні доручення були прийняті відповідачем до виконання, однак виконані не були, що підтверджується поясненнями представника відповідача в судовому засіданні.

У зв’язку з цим, позивач направив на адресу банку претензію за вих. №122 від 21.08.2009р. з вимогою про надання роз’яснень з приводу невиконання відповідачем зобов’язань по договору банківського рахунку. Вказана претензія залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Згідно звірки залишку по рахунках, відповідачем підтверджено, що станом на 01.01.2010р. залишок на рахунку становить 105712 грн. 20 коп.

Таким чином, з матеріалів справи, пояснень представників сторін вбачається, що відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо виконання платіжних доручень від 03.03.2009р. на загальну суму 104485 грн. 02 коп. у строк, встановлений договором, не виконав, станом на дату судового засідання залишок коштів на рахунку становить 105712 грн. 20 коп.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 1 ст. 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч. 2 ст. 1066 ЦК України банк гарантує клієнту право безперешкодно розпоряджатися коштами на рахунку останнього. Ч. 3 цієї статті передбачено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ч. 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та пунктом 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р. передбачено, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Пунктом 8.4. ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” встановлено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

П. 30.1. Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” встановлено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєї власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідні норми щодо абсолютного характеру права власності, його захисту та непорушності також містяться у статтях 316 –321, 325, 386 ЦК України.

Твердження представника відповідача про невиконання платіжних доручень позивача через введений у банку мораторій на задоволення вимог кредиторів, якими останній заперечує позов, суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” мораторій - зупинення виконання банком зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань.

Пунктом 2.1.1 договору встановлено, що банк гарантує проведення операцій з коштами клієнта у відповідності до діючого законодавства України і нормативних актів Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виходячи з наведених положень Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що договір банківського рахунку є договором про надання послуг, а не майновим зобов’язанням.

Отже позивач не має майнових вимог до відповідача, а лише вимагає від відповідача виконання умов договору щодо здійснення поточних операцій по розпорядженню власними коштами, тобто вимагає надати послуги, за які в силу договору, саме позивач сплачує відповідачу певну комісійну винагороду.

Дія мораторію поширюється тільки на зобов’язання банку перед кредиторами, тоді як позивач не є кредитором банку і вимоги позивача ґрунтуються не на майновому зобов’язанні, а лише на договорі про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п. 32.2. ст. 32 Закону України “Про платіжні системи і грошові перекази в Україні” у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ банк зобов’язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п. 3.1. договору, за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства. П. 3.2. договору передбачено, що за несвоєчасне чи неправильне списання з вини банку суми з рахунку клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить власнику рахунку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,01% несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожен день прострочення, але не більше 1% суми переказу.

Згідно Листа Національного банку України від 05.03.2009р. №25-113/592-3302 банк платника або банк отримувача зобов’язані сплачувати пеню клієнту - ініціатору переказу або відповідно клієнту-платнику на наступний день після останнього дня, коли такі банки повинні були відповідно до законодавства або договору завершити (виконати) ініціювання переказу коштів або завершити переказ коштів (зарахувати на рахунок або видати в готівковій формі).

Дослідивши розрахунок пені, нарахованої за порушення строків проведення платежів, суд дійшов висновку що позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі 1044 грн. 85 коп.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення за невиконання відповідачем умов договору банківського рахунку 3% річних в розмірі 2911 грн. 27 коп. та інфляційні втрати в розмірі 7869 грн. 47 коп.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим зобов’язанням вважається зобов’язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов’язання можуть бути частиною інших оплатних зобов’язань (обов’язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов’язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).

Як вбачається із правовідносин, які склалися між банком та клієнтом, банк прийняв на себе зобов’язання здійснювати розрахункові операції з грошовими коштами клієнта, які знаходяться на його рахунку. Тобто банк зобов’язався виконувати доручення клієнта про виконання платежів та отримання коштів, належних клієнтові. У даних відносинах банк виступає повіреним клієнта, який надає послуги по виконанню платіжного доручення. Натомість клієнт зобов’язаний здійснювати оплату за виконані банком операції і надані послуги у відповідності з діючими тарифами банку.

Таким чином, при здійсненні розрахунково-касового обслуговування рахунку клієнта у банку відсутні грошові зобов’язання перед клієнтом, оскільки банк надає лише послуги щодо переказу та зарахування коштів клієнта. В той же час грошове зобов’язання виникає у клієнта, який повинен оплатити надані банком послуги.

Враховуючи наведене, вимога про стягнення 3% річних в розмірі 2911 грн. 27 коп. та інфляційних втрат в розмірі 7869 грн. 47 коп. є безпідставною, тому в її задоволенні слід відмовити.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, однак підлягають до задоволення частково, зокрема до стягнення підлягає залишок грошових коштів в сумі 105712 грн. 20 коп. та 1044 грн. 85 коп. пені за прострочення виконання банківського переказу. В задоволенні решти позовних вимог слід відовити.

Суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, оскільки ним не подано належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в майбутньому. Позивачем не наведено обставин, які б обґрунтовували припущення, що майно чи грошові суми, які є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) по розгляду справи необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Стосовно стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 12254 грн. 32 коп., то така вимога до задоволення не підлягає, оскільки, відповідно до ст. 44 ГПК України, до складу судових витрат можна віднести витрати на юридичну допомогу, надану лише адвокатом. Позивачем не подано письмових доказів, що юридична допомога надавалася особою, яка має статус адвоката.

Не можна віднести такі витрати і до збитків, так як віднесення таких витрат на збитки суперечить ст.ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України. З аналізу вказаних норм випливає, що притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних, визначених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об’єктивна сторона, яку утворють: наявність збитків; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов’язання; причинний зв’язок між протиправними діями боржника та збитками. Витрати на юридичний супровід не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв’язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за іншим договором.

Позивач просить також покласти на відповідача в якості судових витрат витрати в сумі 551 грн. 80 коп. на проїзд представника в судове засідання. Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК). Таким чином, суд відмовляє в задоволенні клопотання про віднесення 551 грн. 80 коп., витрачених позивачем на проїзд представника в судове засідання, в якості судових витрат на відповідача, оскільки за змістом ст. 44 ГПК України, такі витрати не відносяться до судових.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 316-321, 325, 386, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 626, 651, 901, 1066, 1068, 1073, 1074 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України, ст.ст. 8, 30, 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер”, м. Львів, вул. Переяславська, 6а (ідентифікаційний код 19159542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Гамма”, м. Сімферополь, вул. Бородіна, 10 (ідентифікаційний код 32468156) залишок грошових коштів в сумі 105712 грн. 20 коп., 1044 грн. 85 коп. пені за прострочення виконання банківського переказу, 1067 грн. 47 коп. державного мита, 214 грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Повернути надмірно сплачене державне мито в розмірі 91 грн. 00 коп., про що видати довідку.

5.          Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя