Ухвала суду № 88500539, 31.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

31 березня 2020 року м. Київ № 640/7102/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Мазур А.С., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом Приватного підприємства "ЗОДІАК-М" до Національнального банку України про визнання протиправними та скасування постанови №878/БТ від 10.12.2015 та №44 від 29.01.2016ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство "ЗОДІАК-М" із позовом до Національного банку України про визнання протиправною та скасування постанови Національного банку України №878/БТ від 10.12.2015 "Про віднесення ПАТ "АВАНТ-БАНК" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" та №44 від 29.01.2016 "Про віднесення ПАТ "АВАНТ-БАНК" до категорії неплатоспроможних".

Разом із позовною заявою, позивач подав клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

Клопотання мотивовано тим, що позивач дізнався про наявність оскаржуваних постанов в кінці лютого 2020 року, в результаті чого, в подальшому звернувся до відповідача із адвокатським запитом, на який останні надав відповідь від 05.03.2020 №20-0006/11968.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Конституції України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за Конституційним Поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.01.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 15.12.2015 (справа № 800/206/15) та від 28.02.2017 (справа № 800/590/16).

Так, у відповідності до статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.

При цьому, згідно з частиною другою статті 67 Закону про банки наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (термін, наведений у статті 2 Закону про банки).

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 47 Закону про банки, банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Центральний депозитарій цінних паперів має право провадити окремі банківські операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, що видається у встановленому Національним банком України порядку.

Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов`язані надавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк (частина перша статті 72 Закону про банки).

До осіб, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп (частина друга статті 72 Закону про банки).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного суду від 01.10.2019 по справі 826/12267/18.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач є вкладником банку, який оскаржує постанови Національного банку України №878/БТ від 10.12.2015 та №44 від 29.01.2016.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач у розумінні вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» не є особою, яка наділена правом на оскарження рішення (постанови) Національного Банку України.

Крім того, суд звертає увагу, що постановою Правління Національного банку України №878/БТ від 10.12.2015 «Про віднесення ПАТ «Авант-Банк до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» було застосовано до ПАТ «Авант-Банк» заходи впливу, зокрема, введено обмеження щодо недопущення проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.»

Згідно ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Оскільки, оскаржуваний акт є актом індивідуальної дії, а позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку, передбаченого в оскаржуваному акті індивідуального характеру, то така постанова не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Також, суд зазначає, що позивач не є суб`єктом правовідносин в частині віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних, а тому постанова Правління Національного банку України №44 від 29.01.2016 «Про віднесення ПАТ «Авант-Банк» не породжує для позивача права на захист.

При цьому суд звертає увагу позивача, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до правосуддя, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки.

Згідно вимог ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, суд звертає увагу, що дані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та судовому розгляді взагалі.

Керуючись ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу.

Попередити позивача, що позовні матеріали будуть йому повернуті супровідним листом рекомендованим поштовим відправленням.

Ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 170, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, в порядку, встановленому ст.ст. 295-297 цього Кодексу.

Суддя А.С. Мазур