Рішення № 88499002, 31.03.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2020 р. справа № 300/172/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано ОСОБА_1 до стажу період роботи з 03.06.1996 по 02.06.1999 на посаді секретаря судового засідання Болехівського міського суду та відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 в редакції від 12.07.2001, а тому слід зобов`язати відповідача призначити з 19.12.2019 пенсію позивачу за вислугу років в розмірі 90 % суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, зарахувавши до стажу роботи період з 03.06.1996 по 02.06.1999 на посаді секретаря судового засідання Болехівського міського суду та з урахуванням довідок про складові заробітної плати прокуратури Івано-Франківської області від 17.12.2019 №18-298 вих.19 та №18-297 вих-19.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на час призначення її на роботу в органи прокуратури діяв Закон України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991. Відповідно до статті 50-1 вказаного Закону прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. На час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за призначенням пенсії на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 трудовий стаж позивача в органах прокуратури складає 20 років 23 дні, що дає право на пенсію за вислугу років. Однак, статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015) збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років з 20 років до 24 років 6 місяців, що є значним звуженням обсягу прав позивача на соціальний захист як прокурора та суперечить статті 58 Конституції України. Крім цього, відповідачем протиправно не зараховано стаж роботи позивача з 03.06.1996 по 02.06.1999 на посаді секретаря судового засідання Болехівського міського суду, до стажу який дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюються ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014, відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно поданих позивачем документів її стаж роботи, з урахуванням вимог ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», становить 20 років 6 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. До стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років зараховано період роботи позивача з 02.06.1999 по 24.11.1999 державним службовцем в Болехівському міському суді та з 25.11.1999 по 31.10.2019 на посаді прокурора в Долинському відділі Калуської місцевої прокуратури. Оскільки ОСОБА_1 отримала вищу юридичну освіту 01.06.1999, період роботи з 03.06.1996 по 01.06.1999 на посаді секретаря судового засідання Болехівського міською суду до вислуги років не враховано.

У відповіді на відзив позивач зазначила, що з 25.11.1999 вона отримала право на спеціальну пенсію за умови набуття 20-ти річного прокурорського стажу, незалежно від віку. В свою чергу відповідач зазначає, що на час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення пенсії, діє Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014. Однак, стаття 86 вказаного Закону звужує обсяг її прав на соціальний захист як прокурора, що суперечить статті 58 Конституції України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

З трудової книжки позивача вбачається, що ОСОБА_1 з 03.06.1996 (наказ від 03.06.1999 №1) по 24.11.1999 (наказ від 24.11.1999 №22) працювала в Болехівському міському суді на посаді секретаря судового засідання. З 25.11.1999 позивач працювала в органах прокуратури, а саме: наказом від 25.11.1999 прийнята на посаду помічника прокурора - стажистом Долинської міжрайонної прокуратури; наказом від 10.04.2000 призначена помічником Долинського міжрайонного прокурора; наказом від 06.06.2012 призначена на посаду прокурора Долинської міжрайонної прокуратури; наказом від 14.12.2015 призначена на посаду прокурора Долинського відділу Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області (а.с.16, 19).

Крім цього, в матеріалах справи містяться довідки прокуратури Івано-Франківської області про складові заробітної плати працівника органів прокуратури ОСОБА_1 від 17.12.2019 №18-298 вих19 та №18-297 вих19 (а.с.17-18).

ОСОБА_1 19.12.2019 звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 21.12.2019 № 338 відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку із відсутністю необхідного стажу. У вказаному рішенні відповідач зазначив, що до стажу роботи за вислугу років позивачу зараховано періоди роботи з 02.06.1999 по 24.11.1999 державним службовцем в Болехівському міському суді та з 25.11.1999 по 31.10.2019 на посаді прокурора Долинського відділу Калуської місцевої прокуратури, як це передбачено ст.86 Закону України «Про прокуратуру», що становить 20 років 6 місяців при необхідних 24 роках 6 місяців (а.с.11).

Надаючи правову оцінку рішенню відповідача про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» суд виходить з наступного.

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

З 15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014.

Пунктом 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень цього Закону визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 цього закону.

Отже положення ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991, які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури втратили чинність з дня набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014, а саме з 15 липня 2015 року.

Станом на 19.12.2019 - час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років діяли норми щодо призначення пенсії працівникам прокуратури, які визначені ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014, якими передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 06 місяців.

Згідно ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014 до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.

Аналіз вищенаведених норм законів України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію, часу роботи на посадах державних службовців, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти. Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вказаної вислуги років.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 по справі №464/7474/16-а (провадження №К/9901/17236/18).

Також, у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року (справа №344/11838/14-а) також викладена правова позиція, відповідно до якої до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо.

Вищу юридичну освіту позивач отримала 01.06.1999, що підтверджується дипломом про перепідготовку ДСК № 013282 (а.с.14).

Таким чином, період роботи з 03.06.1996 по 01.06.1999 на посаді секретаря судового засідання в Болехівському міському суді пенсійним органом правомірно не зараховано до стажу ОСОБА_1 , який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а тому позовна вимога щодо зарахування цього періоду роботи позивача є безпідставною.

Судом встановлено, що стаж роботи позивача за період з 02.06.1999 по 24.11.1999 на посаді державного службовця в Болехівському міському суді, а також на посадах в органах прокуратури за період з 25.11.1999 до 01.10.2011 складає 12 років 3 місяці 28 днів.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 не мала необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у неї не виникло права на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (в редакції Закону від 12.07.2001).

Наявний стаж позивача станом на 19.12.2019 (на момент звернення за призначенням пенсії) складає 20 років 06 місяців, а отже, виходячи з дії законів в часі на правовідносини, що виникли поширюється дія Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014, а не положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991, яка втратила свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

Наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 позивач пов`язує з тим, що вказана норма права діяла під час її роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014, призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і прямо суперечить положенням Конституції України.

Суд вважає такі доводи позивача необґрунтованими, оскільки як вже зазначено, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991.

При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб, в яких таке право виникло раніше.

Оскільки, позивач не набула такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №310/7064/16-а, від 04.03.2020 у справі №265/6322/16-а, від 10.07.2018 у справі №211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10.05.2018 у справі № 358/1830/16-а, від 10.10.2019 у справі №265/3516/17 та від 04.12.2019 у справі №747/559/17.

Відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (в редакції Закону від 12.07.2001), як наслідок, позбавляє суд необхідності надання правової оцінки іншим складовим позовних вимог, зокрема щодо застосування розміру відсотків щомісячного заробітку, врахування складових заробітної плати, що враховуються при визначенні розміру пенсії.

Суд зазначає, що згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Підсумовуючи наведене суд дійшов до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років. Як наслідок, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії до задоволення не підлягає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.