Рішення № 88498945, 30.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/760/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) (далі – відповідач, ВЧ 1494), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення 02.08.2018 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів;

- стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 календарних дні у сумі 17633,28 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні – невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки із розрахунку 295,55 грн. в день із 03.08.2018 до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на момент звільнення відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки. Оскільки така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує його законні права та інтереси, він звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою від 28.01.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання (за наявними матеріалами).

10.02.2020 за вх. №7101 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказав, що позивач підпадає під дію абз. 1 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», в якому не зазначена норма щодо надання додаткової відпустки, в зв`язку з тим, що він був звільнений на підставі закінчення терміну дії контракту. Окрім того жодних посилань на виплату грошової компенсації за додаткові відпустки, які не надавалися в попередні роки, в зв`язку з тим, що їх надання припинено, не містять.

Щодо надання відпустки передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то цим законом передбачені пільги учасникам бойових дій та особам прирівняним до них. Відповідно вказана пільга не має нічого спільного із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та Законом України «Про відпустки».

Зазначив, що позивач не звертався із рапортом щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки під час проходження служби, перед звільненням та на момент звільнення з військової служби.

Щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зазначив, що дані правовідносини не є трудовими, а правовідносинами між державою та громадянином у зв`язку з виконанням обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Крім вказаного відповідач зазначив, що після звільнення у запас фізична особа – платник податку не виконує обов`язків несення служби, дохід у вигляді середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку, як інші доходи та оподатковується на загальних підставах.

Підсумовуючи відповідач вказав, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки (пільги, які не підпадають під дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та Закону України «Про відпустки»), які не надавалися, в зв`язку з тим, що їх надання припинено не підлягають задоволенню, а отже не підлягає задоволенню вимога щодо нарахування та виплати компенсації за додаткові відпустки, які не надавалися у зв`язку з тим, що їх надання припинено та тим більше середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

10.02.2020 за вх. №7148 від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

10.03.2020 за вх. №13144 від позивача надійшло заперечення на клопотання про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

10.03.2020 за вх. №13147 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказує про те, що на відповідача покладено обов`язок при звільненні виплатити усі належні позивачу суми, у тому числі за невикористані відпустки. Після звільнення позивача, навіть після ухвалення Верховним Судом рішення у зразковій справі, відповідач продовжив ігнорувати відповідний обов`язок. Вказана бездіяльність є підставою для стягнення з нього середнього грошового забезпечення відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України. З позиції позивача, фактично за позивачем зберігається середнє грошове забезпечення, виплата якого проводиться одночасно з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат військовослужбовців, а також осіб, звільнених з військової служби, оскільки право на такі виплати вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Просив позов задовольнити.

12.02.2020 за вх. №13892 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач вказав, що позивач наказу про виключення позивача із списків особового складу частини не оскаржує, що додатково підтверджує порушення строку звернення до суду із цим позовом.

Зазначив, що покликання на рішення Верховного Суду у зразковій справ №620/4218/28 є безпідставним, оскільки зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, як можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Повторно зауважив, що оскільки після звільнення в запас фізична особа платник податку не виконує обов`язків несення служби, дохід у вигляді середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку, як інші доходи і оподатковується на загальних підставах.

Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 30.03.2020 у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Відповідно до приписів ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, заперечення, а також долучених письмових доказів, -

в с т а н о в и в :

Позивач, ОСОБА_1 згідно з посвідченням, виданим Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України серії НОМЕР_1 від 23.02.2015, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Згідно з наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №175-ос «По особовому складу» від 02.07.2018 позивача, прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії 2 відділення інструкторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Шегині» І категорії, з 02.07.2018 звільнено з військової служби за підп. «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у запас.

Відповідно до Витягу з наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №204-ос «По особовому складу» від 02.08.2018 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02.08.2018.

У вказаному наказі відомості про компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відсутні.

Представник позивача звертався до відповідача із адвокатським запитом від 11.10.2019, у тому числі про нарахування і виплату позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки терміном 56 днів, однак листом від 22.10.2019 за №11/7199 відмовлено та вказано, що оскільки відповідно до п. 17-19 ст. 10-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Відповідно грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки для учасників бойових дій, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не нараховувалась.

Оскільки позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не виплачено, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст. 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно із абз. 5 ст. 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

При цьому у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, п. 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Оскільки вказана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі за №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 23.02.2015 Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України.

З огляду на викладене суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Таким чином очевидною є протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої, відтак позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідач застережень щодо кількості днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, ні щодо розміру у своєму відзиві, ні у запереченні не висловив.

Судом зі змісту особистої картки грошового забезпечення позивача на 2018 рік /а.с.21 зворот/ з`ясував, що у серпні 2018 позивачу компенсовано один день відпустки у розмірі 314,88 грн. З огляду на викладене компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 56 днів становитиме 17633,28 грн. (314,88 грн. х 56 дні).

Крім того постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).

Згідно з п.п. 2 - 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу" грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Відтак, позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018 у справі N812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Щодо вимоги про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивачу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15, а тому безпідставними є доводи відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.

Посилання відповідача на неможливість застосування норм трудового законодавства є безпідставними, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в прикордонній службі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Своєю чергою стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є безпідставним.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Тому, суд звертає увагу позивача, що його вимога про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні – невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 статті 12 Закону №3551-XII за 2015-2018 роки із розрахунку 295,55 грн. в день із 03.08.2018 до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 є передчасною та, відповідно, не може бути задоволена судом.

Слід зазначити, що при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі №805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі №662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі №2-1579/11.

Отже у випадку стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.

Також слід зазначити, що вказана вимога стосується захисту ще не порушеного права до дня фактичного розрахунку. Водночас КАС України передбачає можливість захисту тільки вже порушеного права (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 5 КАС України).

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі викладені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, розподіл судового збору на підставі ст. ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 02.08.2018 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів.

3. Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113; ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальною тривалістю 56 календарних дні у сумі 17633,28 грн. (сімнадцять тисяч шістсот тридцять три грн. двадцять вісім коп.) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

4. У задоволенні решти вимог позовної заяви – відмовити.

5. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2020.

Суддя Кравців О.Р.