Рішення № 88498746, 27.03.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року справа №П/320/456/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування постанов,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову, винесену старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Київській області Яновською Інною Миколаївною від 27.09.2018 ВП №15106062 про накладення штрафу на ОСОБА_1 в сумі 36145,50 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову, винесену старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Київській області Гончаренко Вікторією Олександрівною від 29.11.2019 ВП №15106062 про накладення штрафу на ОСОБА_1 в сумі 27457,25 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі №320/456/20. З огляду на характер спірних правовідносин і предмет доказування розгляд справи судом вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та у порядку, визначеному положеннями статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі виконавчого листа №2-6826, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 18.09.2009, він зобов`язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини з усіх видів свого заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.07.2009 до досягнення дитиною повноліття.

Позивач пояснює, що 06.10.2019 державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Москальчук Тетяною Степанівною винесено постанову про відкриття ВП №15106062 з примусового виконання вказаного листа.

27 вересня 2018 року старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Київській області Яновською Інною Миколаївною було винесено постанову про накладення штрафу ВП №15106062, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості, що складає 36145,60 грн.

Вказана постанова мотивована тим, що позивач станом на 01.09.2018 має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком від 01.09.2018 за період з 31.07.2009 по 01.09.2018 становить 77291,00 грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки.

Також 29.11.2019 старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Київській області Гончаренко Вікторією Олександрівною було винесено постанову про накладення штрафу ВП №15106062 було прийнято постанову про накладення штрафу ВП №15106062, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості, що складає 27457,25 грн.

Вказана постанова мотивована тим, що у позивача наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком від 29.11.2019 за період з 31.07.2009 по 29.11.2019 складає 54914,49 грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки.

Позивач наголошує, що ні копію постанови про накладення штрафу від 27.09.2018 ВП №15106062, ні копію постанови про накладення штрафу від 29.11.2019 ВП №1510606 він не отримував, а про оскаржувані постанови він дізнався лише 10.01.2020, після того як його представник - адвокат Кардаш М.О. ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №15106062.

Вказані постанови про накладення штрафу позивач вважає протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Позивач зазначає, що заборгованість зі спати аліментів утворилась з 31.07.2009, а відповідальність у вигляді штрафу за таку несплату, яка передбачена абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» введена лише 28.08.2018, тому враховуючи положення статі 58 Конституції України на нього не може бути накладено штраф з розрахунку всієї суми заборгованості.

Відповідач письмових заперечень проти позову чи відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 26.10.2001 (а.с. 8).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 14.02.2020 № 00025609976 .

Відповідно до свідоцтва про народження від 14.02.2020 серії НОМЕР_3 , виданого Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у позивача та ОСОБА_2 народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що 28.08.2009 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області видав виконавчий лист №2-6826 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Біла Церква Київської області аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі ј частини від усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 липня 2009 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 10-11).

На підставі вказаного виконавчого документа, 06.10.2009 державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Москальчук Тетяною Степанівною було відкрито виконавче провадження №15106062 (а.с. 12).

В подальшому, постановою старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Київській області Яновською Інною Миколаївною від 27.09.2018 ВП №15106062 на позивача за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості в розмірі 72291 грн. (за період з 31.07.2009 по 01.09.2018), що складає 36145 грн. 50 коп. (а.с. 13).

Також постановою старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Київській області Гончаренко Вікторією Олександрівною від 29.11.2019 ВП №15106062 на позивача за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості в розмірі 54914 грн. 49 коп. (за період з 31.07.2009 по 29.11.2019), що складає 27457 грн. 25 коп. (а.с. 14).

Не погоджуючись із винесеними постановами про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України №1404-VІІІ).

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону України №1404-VІІІ).

Відповідно до частини першої статті 71 Закону №1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Згідно з частиною четвертою статті 71 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону №1404-VIII встановлено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Зазначену статтю доповнено вказаною нормою згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII), який набрав чинності з 28.08.2018.

Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Крім того, згідно з пунктом рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частини першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Надання зворотної сили законам, які передбачають розширення змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина чи звільнення їх від певних обов`язків, не може підірвати впевненість людей у стабільності свого правового становища.

Таким чином, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Згідно з пунктом 49 рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.1979 у справі «Sunday Times v. UK» («Санді Таймс» проти Сполученого Королівства») право має бути в адекватній мірі доступним: особи повинні мати відповідну обставинам можливість орієнтуватися у тому, які правові норми застосовуються у цьому випадку. Норма не може вважатися законом, доки вона не сформульована з достатнім ступенем точності, що дозволяє особі узгоджувати з нею свою поведінку: особи повинні мати можливість передбачити у розумному відносно обставин ступені наслідки, які може потягнути певне діяння.

Відтак, оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 31.07.2009, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону №1404-VIII, введена лише з 28.08.2018, тому на позивача не може бути накладено штраф з розрахунку всієї суми заборгованості.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в ухвалах від 22 липня 2019 року у справі №620/655/19, від 01 серпня 2019 року у справі №440/1253/19, від 02 вересня 2019 року №520/3935/19, від 17 грудня 2019 року у справі №500/2025/19, від 23 грудня 2019 року у справі №567/456/19.

Отже, відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача штрафу у розмірі 50% із сум заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 72291 грн. (за період з 31.07.2009 по 01.09.2018) та в розмірі 54914 грн. 49 коп. (за період з 31.07.2009 по 29.11.2019), а тому спірні постанови про накладення такого штрафу є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов до висновку, що позов позивача необхідно задовольнити повністю.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1681,60 грн., що підтверджується квитанцією від 14.01.2020 №0.0.1580033949.1 (а.с.7).

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IХ встановлено, що у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становить 2102 гривні.

Поданий позов є позовом майнового характеру, ціна позову при подачі якого визначається як сума штрафів, накладених опспорюваними постановами.

Отже ціна поданого позову становить 73374,75 грн., відтак сплаті підлягав судовий збір на суму 840,80 грн. (73374,75 х 1% =733,75 грн., що є меншим ніж 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020).

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 840,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Питання щодо повернення позивачу судового збору, сплаченого при подачі позову надмірно, відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» може бути вирішено за заявою позивача, оскільки такої заяви на день ухвалення судового рішення на адресу суду не надійшло, суд не вирішує питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 840,80 грн. Суд роз`яснює, що позивач може звернутися з такою заявою і після ухвалення судового рішення у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 287 КАС України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 27.09.2018 ВП №15106062, винесену старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Київській області Яновською Інною Миколаївною про накладення штрафу.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 29.11.2019 ВП №15106062, винесену старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Київській області Гончаренко Вікторією Олександрівною.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код: 34846021; місцезнаходження: 09113, Київська область, м. Біла Церква, б-р Олександрійський, буд. 94).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано - 27.03.2020.

Суддя Кушнова А.О.