Рішення № 88497988, 30.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року Справа № 160/1052/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А1126 (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 13 695,67 грн. на день звільнення з військової служби 05 серпня 2019 року;

- стягнути з Військової частини А1126 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) у сумі 50 999,80 грн. за період з 06.08.2019 року по 21.10.2019 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 28.02.2020 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, яку отримано відповідачем 06.02.2020 року, тобто відповідач до 21.02.2020 року мав надати відзив.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді заступника начальника штабу першого парашутно-дисантного батальйону Військової частини А1126. На підставі наказу від 05.08.2019 його звільнено з військової служби у запас та 05.08.2019 року виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що відповідачем не проведено з ним своєчасно розрахунок при звільненні, зокрема, не виплачено у день виключення із списків військової частини компенсації за неотримане речове майно. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, то слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, станом на 30.03.2020 року відзив на позов до суду не направив. Причини не направлення відзиву суд не повідомив.

Разом з тим, 14.02.2020 року від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем не дотримано приписів ст. ст. 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, позивач дізнався про порушення своїх інтересів в день виключення зі списків особового складу військової частини та мав звернутись до суду з вимогою про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в строк до 05.09.2019 року, або принаймні до 21.11.2019 року, враховуючи, що грошова компенсація за неотримане речове майно військовою частиною була виплачена 21.10.2019 року. Проте, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 27.01.2020 року, тобто після закінчення строків звернення до суду, при цьому з заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач не звертався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А1126 на посаді заступника начальника штабу першого парашутно-дисантного батальйону, у званні капітана.

Відповідно до наказу командира військової частини А1126 №157 від 05.08.2019 року по строковій частині, на підставі наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) №60від 10.06.2019 року, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 05.08.2019 року виключено із списків особового складу частини, знято з всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Зіньківського РВК Полтавської області.

Також, наказом №157 визначено необхідність здійснення наступних виплат:

- відповідно до наказу МОУ №260 від 07.06.2018 року виплатити щомісячну премію за період з 01.07.2019 року по 05.08.2019 року;

- відповідно до наказу МОУ № 260 від 07.06.2018 року виплатити грошову надбавку за особливості проходження служби в розмірі 87,8 % за період з 01.07.2019 року по 05.08.2019 року;

- грошову компенсацію за частину щорічної невикористаної відпустки за 2019 рік 12 діб;

- грошову надбавку за роботу з секретними документами за період з 01.07.2019 року по 05.08.2019 року;

- одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови КМУ від 17.07.1992 року № 393 за 10 календарних років у розмірі 50 % грошового забезпечення;

- грошову компенсацію замість речового майна, належного до видачі у сумі 13 695,67 грн.

Зазначена сума грошової компенсації за не отримане речове майно підтверджується довідкою № 491 від 07.06.2019 року, виданою Військовою частиною А1126.

Разом з тим, грошова компенсація за неотримане речове майно в день виключення із списків особового складу ОСОБА_1 здійснена не була.

При цьому, судом встановлено, що грошова компенсація за неотримане речове майно була відшкодована позивачу лише 21.10.2019 року, що також не заперечувалось позивачем у позові та відповідачем у клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (далі - Закон), Порядком виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016р. (далі - Порядок №178).

Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом другим ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.16р. № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

Відповідно до п. 4 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 240 Положення військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Під час розгляду справи судом встановлено, що наказом №157 від 05.08.2019 року Військової частини А1126 визначено позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 13 695,67 грн., але зазначена сума не була виплачена позивачу при його звільнені.

При цьому, письмової згоди на такі дії позивач не давав, що не спростовується відповідачем.

Як встановлено судом, вказана сума була відшкодована відповідачем позивачу 21.10.2019 року.

Враховуючи, що відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію у сумі 13 695,67 грн. лише 21.10.2019 року, а не в день звільнення з військової служби 05 серпня 2019 року, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено в даному випадку протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з Військової частини А1126 на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) у сумі 50 999,80 грн. за період з 06.08.2019 року по 21.10.2019 року, суд зазначає, що така вимога також підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закріплені у ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2029 року у справі №825/598/17.

Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини - 05.08.19 року та проведення остаточного розрахунку з ним лише 21.10.19 року, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у сумі 50 999,80 грн.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно довідки про заробітну плату від 15.08.2019 року №484, розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням, тобто за червень 2019 року - липень 2019 року, складає 40 934, 31 грн.

Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 671,05 грн. (40 934, 31 грн./ 61 (кількість робочих днів)).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв`язку із затримкою розрахунку складає 50 999,80 грн. (671,05 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 76 (кількість днів затримки)).

Щодо клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає, що в даному випадку не вбачається пропущення строку звернення позивачем до суду з даним позовом.

Так, за правилами ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу зазначених положень процесуального закону вбачається, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 21.10.2019 року.

При цьому, судом встановлено, що 05.11.2019 року позивачем було надано доручення на ім`я адвоката Маліченка Д.В. щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги зі складання документів процесуального характеру та представництво інтересів в суді з питання компенсації за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення за неотримане речове майно.

14.11.2019 року з метою отримання інформації щодо здійснення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, адвокатом Маліченком Д.В. в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» направлено запит до військової частини з метою отримання довідки про вартість речового майна, а також інформації щодо здійснення грошової компенсації вартості речового майна.

Враховуючи, що відповідь на запит військовою частиною надана лише 12.12.2019 року, та з урахуванням строку поштового перебігу на її отримання адвокатом, суд дійшов висновку, що в даному випадку позивачем не порушено строку звернення до суду з даним позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовних вимог у адміністративній справі № 160/1052/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1126 (51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, код ЄДРПОУ 22994874) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 13 695,67 грн. на день звільнення з військової служби 05 серпня 2019 року.

Стягнути з Військової частини А1126 (51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, код ЄДРПОУ 22994874) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 06.08.19 року по 21.10.19 року у сумі 50 999, 80 (п`ятдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень вісімдесят копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець