Рішення № 88496852, 27.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2020Справа № 910/18789/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В., розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 34252,93 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» суму коштів у розмірі 34252,93 грн, з яких: 23847,76 грн - пеня, 1987,00 грн - 3% річних та 8418,17 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» вказує на порушення відповідачем умов договору поставки № Л/НХ-18717/НЮ від 16.07.2018 в частині своєчасної оплати отриманого товару. У зв`язку із чим, позивач просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» 23 847,76 грн - пені, 1 987,00 грн - 3% річних та 8418,17 грн - інфляційних втрат.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.12.2019 зазначену позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

17.01.2019 через канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.01.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/18789/19, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

28.02.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що відповідно до умов договору поставки № Л/НХ-18717/НЮ від 16.07.2018 постачальник надсилає покупцеві рахунок протягом 3 (трьох) банківських днів з дня поставки товару. При цьому, відповідач звертає увагу, що датою поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару, проте на час розгляду даної справи акт приймання-передачі не підписаний, а тому відповідач вважає, що відсутні підстави для нарахування пені, індексу інфляції та 3% річних, оскільки строк оплати товару станом на 02.01.2019 ще не настав.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перейменоване на Акціонерне товариство «Українська залізниця») в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (покупець, відповідач) укладений договір поставки №Л/НХ-18717/НЮ (надалі - договір), предметом якого є поставка Дизель генератори Код ДК 021:2015 - 31120000-3 (Генератори) у кількості 2 шт (далі - товар) згідно зі специфікацією №1 (додаток № 1).

Ціна товару визначається договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації №1 (Додаток №1). Ціна за одиницю товару визначається у Специфікації №1 ( Додаток № 1) (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, сума цього договору на момент його підписання становить 259 989,98 грн, тому числі ПДВ 20% 43331,66 грн.

Поставкою товару вважається фізичне переміщення товару на територію замовника, згідно п.5.3 цього договору з проведенням пусконалагоджувальних робіт. Поставка товару проводиться на протязі не більше 15 днів з дати відправлення заявки покупцем (Структурний підрозділ «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», електронна адреса покупця (nh-mtz@railway.lviv.ua) нa електронну адресу постачальника (ekvives @ekvives.com) (п. 5.2. договору).

Згідно із п. 5.1. договору, постачальник здійснює поставку товару на умовах DAP за правилами «ІНКОТЕРМС-2010», за реквізитами, зазначеними в заявці покупця (реквізити виробничого структурного підрозділу регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»).

В пункті 5.4. договору, сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Відповідно до п. 5.5. договору, приймання товару по кількості і якості ytj,[slyj здійснювати відповідно до Інструкції № П-6 від 15.06.1965 «О порядке приемки продукции производственно -технического назначения и товаров народного потребления по количеству» та Інструкції № П-7 від 25.04.1966 «О порядке приёмки продукции производственно- технического назначения и товаров народного потребления по качеству» затверджених Держарбітражем, з наступними змінами та доповненнями при наявності товаросупроводжувальних документів:

- видаткової накладної (з зазначенням покупця, вантажоодержувача та платника);

- рахунку-фактури постачальника;

- товаро-транспортної накладної;

- документів, що підтверджують якість товару.

Сума цього договору на момент його підписання становить 259 989,98 грн, у тому числі ПДВ 20% 43 331,66 грн (п. 3.2. договору).

У відповідності до п. 4.1. договору, розрахунки проводяться у безготівковій формі шляхом: оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару (далі - рахунок) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару, (за наявності реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних).

Усі платіжні документи за договором оформлюються з дотриманням законодавства. Постачальник надсилає покупцеві рахунок протягом 3 (трьох) банківських днів з дня поставки товару (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 7.6. договору, в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з п. 10.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року.

У відповідності до підписаної між сторонами специфікації №1 (додаток №1 до договору) сторонами погоджено найменування, кількість, вартість товару, що становить 259 989,98 грн.

Як вбачається з пояснень позивача, викладених у позовній заяві, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 259 989,98 грн, що підтверджується видатковою накладною №РЕ-2547 від 22.11.2018 та Товарно-транспортною накладною № РЕ-2547 від 22.11.2018.

Позивач зареєстрував податкову накладну по поставці товару, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

27.12.2018 позивач звертався до відповідача з листом №5499 про виконання зобов`язання з оплати поставки товару за договором №Л/НХ-18717/НЮ від 16.07.2018.

На лист №5499 від 27.12.2018 позивача, відповідач направив відповідь №НХ-1/214 від 11.01.2019, що заборгованість за поставлений товар у сумі 259 989,98 грн буде погашена в найкоротший термін.

Проте, за доводами позивача, відповідач оплатив товар з простроченням строку, що вбачається з платіжного доручення № 1675504 від 26.03.2019.

Оскільки відповідачем прострочено оплату товару, то позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені у сумі 23 847,76 грн, 3% річних у сумі 1 987,00 грн, інфляційні втрати у сумі 8 418, 17 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору та специфікації № 1 (додаток до договору) позивач згідно видаткової накладної №Е-2547 від 22.11.2018 та Товарно-транспортної накладної №РЕ-2547 від 22.11.2018 поставив відповідачу товар на загальну суму 259 989,98 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом пункту 4.1. договору сторонами визначено, що розрахунки проводяться у безготівковій формі шляхом: оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару (далі - рахунок) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару, (за наявності реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із пояснень відповідача викладених у відзиві, відповідач заперечує проти того, що датою поставки товару є 22.11.2018, оскільки датою поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару, при цьому акт приймання-передачі на час розгляду позову не підписаний.

Суд дійшов висновку, що доводи відповідача про відсутність порушень щодо строку виконання зобов`язання з оплати поставленого товару не підтверджуються доказами по справі, а тому заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки у відповідності до умов договору строк виконання відповідачем грошового зобов`язання залежить від дати поставки товару (протягом 30 банківських днів з дати поставки).

Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідності до пункту 5.5. договору, приймання товару по кількості і якості здійснювати відповідно до Інструкції № П-6 від 15.06.1965 «О порядке приемки продукции производственно -технического назначения и товаров народного потребления по количеству» та Інструкції № П-7 від 25.04.1966 «О порядке приёмки продукции производственно- технического назначения и товаров народного потребления по качеству» затверджених Держарбітражем, з наступними змінами та доповненнями при наявності товаросупроводжувальних документів:

- видаткової накладної (з зазначенням покупця, вантажоодержувача та платника);

- рахунку-фактури постачальника;

- товаро-транспортної накладної;

- документів, що підтверджують якість товару.

Згідно із п. 12 Інструкції №П-6 про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965, приймання продукції за кількістю проводиться по транспортним і супровідним документам (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликами та ін.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Отже, враховуючи вищевикладене, прийняття відповідачем товару відповідно до умов договору повинно здійснюватись за наявності товарно-супровідних документів, зазначених у п. 5.5. договору. У разі відсутності таких документів необхідно скласти акт про фактичну наявність продукції та зазначити у ньому, які документи відсутні.

Сторони в Розділі 5 договору погодили процедуру поставки товару, в якому визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

При цьому, у відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно із п. 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п. 2.5. Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Дослідивши надані позивачем докази поставки товару, а саме видаткову накладну та Товарно-транспортну накладну, судом встановлено, що вказані документи містять відомості про найменування товару, його кількість та вартість, були підписані представниками сторін без зауважень та заперечень.

Отже, факт передачі товару відповідачу підтверджується видатковою накладною №Е-2547 від 22.11.2018 та Товарно-транспортною накладною №РЕ-2547 від 22.11.2018, які відповідачем не заперечуються.

Враховуючи наявність доказів поставки товару (Видаткова накладна та Товарно-транспортна накладна), відсутність акту приймання-передачі товару не може вважатися підставою для відстрочення чи перенесення строку оплати за поставлений товар. Крім того, визначений сторонами у Розділі 4 договору, порядок розрахунків не містить обов`язкової умови підписання акту приймання-передачі товару для здійснення оплати поставленого товар.

З урахуванням наведеного, суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо не настання станом на 02.01.2019 строку виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару.

Таким чином, враховуючи погоджені сторонами строки оплати, останній день оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною №Е-2547 від 22.11.2018 та товарно-транспортною накладною №РЕ-2547 від 22.11.2018 настав 22.12.2018.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до платіжного доручення №1675504 від 26.03.2019 відповідач здійснив оплату за поставлений товар у розмірі 259 989,98 грн двадцять шостого березня дві тисячі дев`ятнадцятого року, що підтверджує прострочення відповідачем оплати поставленого товару.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку із простроченням оплати вартості поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені у сумі 23 847,76 грн, 3% річних у сумі 1 987,00 грн, інфляційні втрати у сумі 8 418, 17 грн за період з 23.12.2018 по 26.03.2019.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки умовами договору передбачено, що оплата проводиться після пред`явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару, враховуючи, що 23.12.2018 є вихідним днем, то початок відліку здійснюється з 25.12.2018.

Крім того, позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період, за який здійснюється нарахування пені та 3% річних.

За таких обставин, періодом нарахування пені та 3% річних є 25.12.2018 по 25.03.2019.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у пункті 7.6. договору, згідно із яким сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, у відзиві відповідач звертає увагу, що позивачем здійснено розрахунок пені за подвійною обліковою ставкою НБУ, однак умовами договору передбачено одну облікову ставку.

Так, п. 7.6. договору передбачає, що покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Отже, матеріали справи не містять обґрунтування позивача щодо застосування подвійної облікової ставки НБУ, оскільки сторонами погоджено у договорі застосування облікової ставки НБУ, а тому розрахунок пені позивачем підлягає перерахунку.

Здійснивши перерахунок пені за період з 25.12.2018 по 25.03.2019, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 11 667,50 грн, у зв`язку із чим вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Враховуючи положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та сплачену 26.03.2019 відповідачем суму заборгованості, здійснивши розрахунок 3% річних у межах періоду з 25.12.2018 по 25.03.2019, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у сумі 1944,58 грн, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Таким чином, судом здійснено розрахунок інфляційних втрат у межах заявленого позивачем періоду та встановлено, що такий розрахунок інфляційних втрат є не правильним, а тому за підрахунком суду сума інфляційних втрат складає 6 287,97 грн, у зв`язку із чим вимоги підлягають частковому задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС».

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ідентифікаційний код: 40081195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, будинок 8, офіс 199, ідентифікаційний код 37502259) пеню у сумі 11 667,50 грн, 3% річних у сумі 1944,58 грн, інфляційні втрати у сумі 6 287,97 грн та судовий збір у сумі 1116,05 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 27.03.2020.

Суддя О.В. Гулевець