Рішення № 8848939, 07.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.04.10 р.                     Справа № 20/402                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.

при секретарі судового засідання Дорохової Т.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредит Європа Лізинг”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „То-Нар Плюс”, м. Донецьк

про стягнення заборгованості в розмірі 132371 грн. 37коп.

Представники сторін:

Від позивача: Галінський В.Г.

Від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кредит Європа Лізинг”, м. Київ, позивач, звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Авант-А”, м. Київ, про стягнення 132371,37 грн., в т.ч. суму заборгованості у вигляді прострочених лізингових платежів в розмірі 127544,41грн., суму пені в розмірі 4826,96грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір фінансового лізингу №147 від 14.07.2008р., додатки та додаткову угоду №1 від 24.02.2009р. до даного договору, акт приймання-передачі предмету лізингу.

Господарський суд м. Києва ухвалою від 14.12.2009р. порушив провадження у справі №20/402.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог №22-12/09-1 від 22.12.2009р. позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у вигляді прострочених лізингових платежів на загальну суму 281515,04грн., суму пені в розмірі 10874,42грн. Суд приймає до уваги зазначену заяву.

До господарського суду м. Києва надійшов витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відповідача, в якому зазначено, що ТОВ „Авант-А” було перейменоване на ТОВ „Компанія „То-Нар Плюс” та юридичною адресою зазначеного товариства є: м.Донецьк, просп. Павших Комунарів,7, в зв’язку з чим ухвалою господарського суду м. Києва від 13.01.2010р. суд здійснив заміну відповідача у справі №20/402 - Товариства з обмеженою відповідальністю „Авант-А”, м. Київ його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія „То-Нар Плюс”, м. Донецьк, та справа № 20/402 відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України була направлена за підсудністю до господарського суду Донецької області.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 29.01.2010р. порушив провадження у справі № 20/402.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Відповідач у судові засідання не з’явився, витребувані документи до суду не представив.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялись на всі адреси відповідача, що наявні в матеріалах справи (згідно штампу канцелярії на зворотному боці вказаних ухвал).

Враховуючи вищевикладене, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Позивач надавав пояснення по суті спору.

Ухвалою від 22.03.2010р. заступника голови господарського суду Донецької області строк розгляду справи був продовжений на 1 місяць.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

За договором купівлі-продажу №147/1 від 14.07.2008р. позивач придбав у ТОВ “Мрія Буд Поліс” обладнання, а саме стаціонарний бетононасос МВР 1206 D у кількості 1 одиниці для подальшої передачі в фінансовий лізинг по договору фінансового лізингу №147 від 14.07.2008р.

14.07.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Кредит Європа Лізинг” (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Авант-А” (яке було перейменоване в ТОВ „Компанія „То-Нар Плюс”) (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу за №147 (далі за текстом –договір), згідно пункту 1.1. якого Лізингодавець зобов’язаний придбати і передати у володіння та користування Лізингоодержувачу на певний строк майно (предмет лізингу), спеціально придбаний Лізингодавцем у визначеного Лізингоодержувачем постачальника відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, а Лізингоодержувач зобов’язаний прийняти цей предмет лізингу, користуватись ним, сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі, та в кінці строку дії договору придбати предмет лізингу собі у власність шляхом укладення договору купівлі-продажу №2, за умови сплати всіх існуючих за цим договором платежів, у відповідності до діючого законодавства та положень цього договору.

Предметом лізингу згідно цього договору є: стаціонарний бетононасос МВР 1206 D у кількості 1 одиниця (п. 1.2 договору).

Вартість предмету лізингу становить 587087,00грн., крім того ПДВ – 117417,40грн., а всього разом – 704504,40грн., що в еквіваленті гривні до долара США по курсу встановленому НБУ (4,8421грн.=1,00 долар США) на дату укладення цього договору становить 145495,64 доларів США (п.2.1. договору).

Додатком №2 до договору сторонами визначена специфікація товару, та загальна вартість товару – 587087,00грн., крім того ПДВ – 117417,40грн., всього разом 704504,40 грн., що в еквіваленті гривні до долара США по курсу встановленому НБУ (4,8421грн.=1,00 долар США) на дату укладення цього договору становить 145495,64 доларів США.

Додатком №3 до договору сторонами визначена загальна сума додаткових витрат.

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України „Про фінансовий лізинг”, а також статей 806-809 ЦК України та статті 292 ГК України.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона передає другій стороні у користування майно на певний строк і за встановлену плату.

Статтею 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізингодавцем належним чином були виконані умови договорів, а саме: майно, що є предметом лізингу (стаціонарний бетононасос МВР 1206 D у кількості 1 одиниця), було передано в користування Лізингоодержувачу на підставі підписаного акту прийому-передачі майна від 16.07.2008р.

Відповідно до п. 4.3.5. додатку № 4 до договору одним з зобов’язань Лізингоодержувача є повністю та своєчасно сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі та інші платежі, що підлягають сплаті за цим договором.

Згідно з додатковою угодою №1 від 24.02.2009р. до договору сторонами визначені суми лізингових платежів (викладені у додатку № 1 до договору), що вказані в графіку платежів, виражені у доларах США, дати платежу (авансовий платіж, та чергові платежі з 15.08.2008р по 14.07.2011р.), що складаються з погашенням вартості майна (з ПДВ), комісії.

Згідно п.3.1.2. договору лізингові та будь-які інші платежі мають бути сплачені протягом трьох банківських днів із дня виставлення Лізингодавцем відповідних рахунків згідно з Графіком лізингових платежів, зазначеного в додатку № 1 до договору. Якщо відповідні рахунки-фактури не були отримані Лізингоодержувачем (електронною поштою або по факсу) до 5 числа поточного місяця, то він повинен самостійно звернутися до Лізингодавця за рахунком-фактурою, та сплатити лізинговий платіж у строки встановлені у Графіку платежів (п. 3.1.3. договору).

Відповідно до п.3.5. договору для сплати лізингових платежів відповідні суми перераховуються у валюту платежу (гривню) згідно з офіційним курсом Національного Банку України щодо долару США, встановленим на дату пред’явлення рахунку до сплати, при цьому обов’язково враховується наступне: якщо встановлений НБУ офіційний курс гривні щодо долару США на дату пред’явлення рахунку до сплати та (або) на дату здійснення платежу буде менше того який встановлений на дату укладання цього договору, то Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі по курсу зазначеному в п. 2.1 цього договору; якщо встановлений НБУ офіційний курс гривні щодо долару США на дату пред’явлення рахунку до сплати та (або) на дату здійснення платежу буде більше того, який встановлений на дату укладання цього договору, то Лизінгоодержувач сплачує лізингові платежі за офіційним курсом гривні щодо курсу долару США встановленим НБУ на дату пред’явлення рахунку до сплати (п.п. 3.5.1., 3.5.2. договору).

Суду надані відповідні рахунки-фактури за період з 15.04.2009р. по 14.01.2010р., які за твердженням позивача направлялись відповідачу електронною поштою та звичайною поштою (пояснення позивача від 22.03.2010р.). Відповідач в судове засідання не з’явився, факт отримання рахунків не заперечив.

Проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про те, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити лізинговий платіж від відповідно до графіку платежів.

Крім того, договором передбачено, що відповідач у випадку неотримання рахунків-фактур, повинен самостійно звернутися до Лізингодавця за рахунком-фактурою та сплатити лізингові платежі у строки встановлені у графіку платежів (п. 3.1.3 договору).

Також судом враховано, що при здійсненні оплат лізингових платежів відповідач посилався на отриманні від позивача рахунки-фактури.

На підставі п.3 ч.2 ст.11 Закону України „Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів встановлюється в порядку, встановленому договором.

Таким чином, внесення відповідачем щомісячних лізингових платежів за договором, згідно статті 530 Цивільного кодексу України та статті 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” –мало провадитись у чіткій відповідності до встановленого графіку платежів.

Суд зазначає, оскільки встановлений НБУ офіційний курс гривні щодо долару США на дату здійснення платежу (відповідно до встановленого графіку) є більше того, який встановлений на дату укладання цього договору, то позивач правомірно здійснив перерахунок лізингових платежів за офіційним курсом гривні щодо курсу долару США встановленим НБУ на дати сплати лізингових платежів, що встановлені графіком платежів.

Всупереч прийнятих обов’язків, Лізингоодержувач зобов’язання за договором щодо сплати періодичних лізингових платежів виконував не в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи, внаслідок чого, за розрахунком позивача, за період з 16.04.2009р. по 23.12.2009р. виникла заборгованість в розмірі 281515,04грн.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на той факт, що на момент розгляду справи відповідачем не надано до матеріалів справи доказів сплати заборгованості за договором у повному обсязі, позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості за договором в розмірі 281515,04грн. підлягають задоволенню.

На ряду з викладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати заборгованості в розмірі 10874,42грн. за період з 16.04.2009р. по 23.12.2009р.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Одночасно, згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно п.5.1. договору, за несвоєчасну сплату будь-якого платежу (його частина) Лізингоодержувач, на підставі окремо виставленого рахунку, сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, та обґрунтовані і документально підтверджені витрати, сплачені Лізингодавцем для стягнення платежу.

Таким чином, виходячи з того, що договором не встановлено іншого порядку припинення нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання сторонами своїх зобов’язань за вказаним договором, до даного спору застосовуються положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, тобто нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Суд здійснивши перерахунок пені, вважає що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в розмірі 10874,42 грн. за період з 16.04.2009р. по 14.10.2009р.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись, ст.ст. 4-3, 20, 22, 33, 49, 75, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредит Європа Лізинг”, м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „То-Нар Плюс”, м. Донецьк, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „То-Нар Плюс” (83086, м.Донецьк, просп. Павших Комунарів, 7, ЄДРПОУ 31356991; відомостей про рахунки не має) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредит Європа Лізинг” (юр. адреса: 03150, м.Київ, вул.Червоноармійська, 77-А; факт.адреса: 01601, м.Київ, вул.Мечнікова, б.2, 9-й поверх Бізнес-центр „Парус”; ЄДРПОУ 35059482; р/р 26501100000056 в ЗАТ „Кредит Європа Банк”, МФО 380366) суму заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 281515,04грн., суму пені в розмірі 10874,42 грн., витрати на оплату державного мита в сумі 2923,89грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

В судовому засіданні 07.04.2010р. оголошено повний текст рішення.

Суддя