Рішення № 88473626, 30.03.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2253/17

Провадження № 2/369/443/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

30.03.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27.09.2007 між ним та відповідачем ОСОБА_1 було укладеного кредитний договір № 11223550000, відповідно до якого позивач надав відповідачу ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення строковості та платності грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США, крім цього, ОСОБА_1 відповідно до договору зобов`язаний був щомісячно до 27-го числа поточного місяця сплачувати ануїтетні платежі у розмірі 495,00 доларів США.

Зі слів позивача, цього ж числа 27.09.2007 між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки до кредитного договору № 144967.

Як вказував позивач, відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконували, позивачем були направлені вимоги відповідачам з пропозицією виконати взяті на себе зобов`язання, проте останні проігнорували пропозицію позивача.

Позивач вважав, що станом на 15.11.2016 за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 50 651,24 доларів США, що в перерахунку за курсом Національного банку України становить 1 369 737,98 грн. та складається з: кредитної заборгованості, в тому числі простроченої заборгованості липня 2016 - 42 239,90 грн.; заборгованості за процентами - 8 411,34 грн.

На підставі викладеного, посилаючись на умови договору та норми закону позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 50 651,24 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 69 867,10 грн., а також судові витрати в сумі 21 594,08 грн.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.03.2017 було відкрито провадження у даній справі.

08.01.2019 на підставі розпорядження у зв`язку з відстороненням від посади судді було проведено повторний автоматизований розподіл справи 369/2253/17та визначено нового суддю - Дубас Т.В.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.01.2019 було прийнято до провадження, продовжено розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

04.12.2019 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутність, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини своєї неявки та свою позицію щодо позову суду не повідомили.

У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За письмовою згодою позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так судом встановлено, що 27.09.2007 між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було підписано кредитний договір № 11223550000, відповідно до якого позивач надав відповідачу ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення строковості та платності грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США, цього ж дня між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки до кредитного договору № 144967.

Відповідно до п. 1.5 договору про надання споживчого кредиту від 27.09.2007 № 11223550000 кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

Відповідно до виписки за особовим рахунком відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за 27.09.2007 йому було перераховано позивачем 50 000,00 доларів США.

Доказів того, що відповідач дані кошти використав та не виконував умови договору про надання споживчого кредиту від 27.09.2007 № 11223550000, суду надано не було, так як таблиці з розрахунками заборгованості, складені позивачем, не є підтвердженням таких обставин, а інших виписок по рахунку відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 позивач не надав.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми та судову практику.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2018 у цивільній справі № 161/16891/15-ц, провадження № 61-517св18, яка з огляду на ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинна бути врахована судом, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Верховний Суд вказав, що надані банком розрахунку без надання первинних документів не є належними доказами, які б доводили обґрунтованість вимог банку.

Так, з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти . До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підстав, передбачених ст. 82 ЦПК України, які б звільнили позивача від доказування, судом не встановлено.

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява N 26864/03) від 26.06.2008, в якому зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із заінтересованих сторін.

З огляду на проаналізовані правові норми, встановлені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Так як позивачем у відповідності до ст.ст. 77-80 ЦПК України не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що у відповідача ОСОБА_1 має місце заборгованість перед позивачем, надані банком розрахунки без надання первинних документів не є належними доказами, які б доводили обґрунтованість вимог банку, тому у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 спірної заборгованості.

Так як відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором лише за порушення зобов`язання боржником, а судом не було встановлено з наданих позивачем доказів обставин, що вказували б на порушення ОСОБА_1 зобов`язання перед позивачем, відсутні підстави для стягнення заборгованості і з відповідача ОСОБА_2 .

А отже, так як судом не було встановлено факту порушення зобов`язань відповідачами, у задоволенні вимог позивача слід відмовити.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2018 у цивільній справі № 161/16891/15-ц, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 15, 16, 207, 526, 527, 546, 553, 610, 612, 640, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 77-81, 247, 259, 263-265, 280-284, 288 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Інформація про позивача: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», ЄДРПОУ 09807750, адреса місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12.

Інформація про відповідача 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного заочного рішення суду.

Суддя: Т.В.Дубас