Рішення № 8846390, 11.02.2010, Київський районний суд м. Сімферополя

Справа № 2-1871/2009 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2010 року м.Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:

Головуючої судді Кагітіної І.В.,

при секретарі Якушевій Г-М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «БМ Банк», третя особа – виконуючий обов’язки голови правління ВАТ «БМ Банк» ОСОБА_2, про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «БМ Банк» про поновлення на посаді, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 03.07.2009 року до участі у справі у якості третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено виконуючого обов’язки голови правління ВАТ «БМ Банк» ОСОБА_2 (а.с.43).

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 05.01.2010 року позовні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі у розмірі 18750 гривень – залишені без розгляду ( а.с.101).

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 11.02.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки – залишені без розгляду (а.с. 129).

З урахуванням уточнень, що містяться у матеріалах справи, позивач остаточно просив: поновити його на посаді директора відділення №40 ВАТ «БМ Банк» м. Сімферополь, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2009 року до 10.02.2010 року у розмірі 68750,34 грн., моральну шкоду у розмірі 3000 гривень, витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги фахівця у галузі права у розмірі 1500 гривень, судові витрати зі сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи покласти на відповідача (а.с.124-125).

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на підставі наказу від 31.10.2008 року був прийнятий на роботу з 03.11.2008 року на посаду директора Відділення відкритого акціонерного товариства «БМ Банк» м. Сімферополь з посадовим окладом згідно штатного розкладу та трьохмісячним випробувальним строком, на підставі його заяви. Наказом №108-к від 11.03.2009 року ОСОБА_1П було звільнено з посади директора за власним бажанням, на підставі його заяви. Позивач не згоден зі звільненням, яке, на його думку, суперечить трудовому законодавству, оскільки заява про звільнення на вимогу банку була написана ним при прийняті на роботу без зазначення дати її підписання. Посилаючись на ст. 235 КЗпП України, у зв’язку незаконним звільненням відповідач зобов’язаний сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу. Моральні страждання мали вираз у втраті нормальних життєвих зв’язків, а також у необхідності докладати додаткові зусилля для організації життя.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з вищенаведених підстав. Додатково зазначивши, що середній заробіток позивач просить стягнути у відповідності до ст. 235 КЗпП України.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог. Заява про звільнення була написана позивачем 11.03.2009 року під час перевірки роботи відділення банку з метою уникнути кримінальної відповідальності за виявлені порушення, що підтверджено особистими поясненнями ОСОБА_1 та іншими доказами. ОСОБА_1 порушено строки для звернення до суду, він є керівником підприємства «Скілурія». Трудові відносини були оформлені у відповідності до трудового законодавства.

Третя особа виконуючий обов’язки голови правління ВАТ «БМ Банк» ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, надав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що саме ним було підписано наказ про звільнення ОСОБА_1, який було видано згідно трудового законодавства на підставі його особистої заяви про звільнення за власним бажанням.

Суд, заслухавши сторін та їх представників, дослідивши матеріали цивільної справи, з’ясував наступні обставини по справі.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі наказу Голови Правління ВАТ «БМ Банк» ОСОБА_3 від 31.10.2008 року, ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора Відділення №40 відкритого акціонерного товариства «БМ Банк» м. Сімферополь (а.с.27-28).

Наказом №108-к виконуючого обов’язки Голови правління ВАТ «БМ Банк» ОСОБА_2 від 11.03.2009 року ОСОБА_1П було звільнено з посади директора Відділення №40 відкритого акціонерного товариства «БМ Банк» м. Сімферополь, 11 березня 2009 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за 8 календарних днів щорічної відпустки. З наказом про звільнення ОСОБА_1 було ознайомлено під підпис без зазначення дати (а.с.29).

Підставою для видання наказу про звільнення стала заява ОСОБА_1. Зі змісту заяви убачається, що він просив звільнити його з займаної посади за власним бажанням. На заяві є резолюція керівника від 11.03.2009 року. Разом з тим, вона не містить ані дати написання, ані посилення на конкретну дату звільнення, ані штампу банку з зазначенням вхідного номеру її реєстрації (а.с.57).

Як стверджує позивач, заяву він написав одночасно з прийняттям на роботу, тобто 03.11.2008 року. Зазначене не спростовано відповідачем у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, шляхом надання доказів (як то відповідних документів відділу кадрів) на підтвердження своїх заперечень.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З огляду на викладене, при написані ОСОБА_1 заяви про звільнення при прийнятті на роботу, яке відбулось 03.11.2008 року, його не могло бути звільнено 11.03.2009 року, оскільки двохтижневий строк попередження сплив, він продовжував обіймати посаду до 11.03.2009 року, будь-яких інших вимог про розірвання трудового договору не заявляв.

Навіть, якщо надати правову оцінку доводам відповідача про те, що заява про звільнення була написана 11.03.2009 року, то роботодавець також не мав підстав для звільнення ОСОБА_1 у цей день, тобто до спливу двох тижнів після подачі заяви про звільнення. Доказів домовленості між сторонами про звільнення ОСОБА_1 саме у день подачі заяви не надано, у тексті самої заяви також не міститься будь-якого відповідного посилення. У цьому випадку обмежено безумовне право робітника на відкликання ним поданої заяви про звільнення за власним бажанням.

Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 проведено з порушенням порядку, встановленого ст. 38 КЗпП України, а тому його порушене трудове право підлягає захисту шляхом поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.03.2009 року по 11.02.2010 року. Проте, суд не погоджується з наведеним позивачем розрахунком зазначеної виплати.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудового спору» №9 від 06.11.1992 року у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з п.п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число робочих днів (годин), а у випадках передбачених законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденний заробіток позивача за січень-лютий 2009 року складає 312,50 грн. (6250,00грн. (заробітна плата за січень) + 6250,00 (заробітна плата за лютий) : 40 (кількість відпрацьованих днів у зазначені місяці) = 312,50). Вимушений прогул складає з 11 березня 2009 року по 11 лютого 2010 року (235 днів). Середня заробітна плата за вимушений прогул складає 73437,50 грн. (312,50 х 235).

При розрахунку середнього заробітку судом не встановлено отримання позивачем ОСОБА_1 заробітку за виконання нижчеоплачуваної роботи, що підтверджено довідкою Державної податкової інспекції м. Сімферополя від 20.01.2010 року (а.с.119).

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р., оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця, суд визначає суму без утримання податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Між тим, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів того, що у наслідок звільнення, він переніс суттєві моральні страждання та порушились його нормальні життєві умови. Сам факт визнання неправомірним звільнення, стягнення судом середньої заробітної плата за вимушений прогул, є достатньою компенсацією пережитих негативних емоцій.

Щодо вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги фахівця у галузі права, то суд не знаходить також підстав для їх задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрати, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, що передбачено ст. 56 ЦПК України.

У матеріалах же справи немає документів, які свідчать про те, що фізична особа – підприємець ОСОБА_4, якому ОСОБА_1 відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру сплатив 1500 грн. за виконання договору доручення, є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання такої допомоги. Крім того, відповідно до п. 1 договору доручення від 15.04.2009 року виконавець прийняв на себе обов’язок щодо представлення інтересів ОСОБА_1 в судових органах, тобто йому надані повноваження представника (а.с.19-21).

Судом при розгляді справи надано оцінку заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії накази про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Аналіз вказаних положень трудового законодавства свідчить, що місячний строк про вирішення трудового спору про звільнення починає перебіг з дати вручення копії наказу або дня видачення трудової книжки, що є вичерпаним. З матеріалів справи не убачається дата вручення позивачеві наказу про звільнення від 11.03.2009 року, а трудову книжку він отримав під час розгляду справи у суді 03.07.2009 року, що не спростовано відповідачем будь-якими доказами. З позовною заявою ОСОБА_1 звернувся 23.04.2009 року, що підтверджено конвертом (а.с.7). Таким чином, позивачем було дотримано місячний строк звернення до суду.

Відповідно до п.2, п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більш ніж за один місяць, та про поновлення на роботі незаконно звільненого.

Щодо клопотання відповідача про виключення документів з числа доказів, а саме: листів ТОВ «Скілурія», ВКФ «Актіній» та довідки Холдінгової компанії «Платан», то зазначеним документам не надана оцінка під час ухвалення рішення, оскільки вони не стосуються меж остаточних позовних вимог (а.с.15-17, 113).

Стосовно клопотання відповідача про постановлення окремої ухвали, то судом не встановлено сукупність правових підстав, передбачених ст. 211 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 36, 233, 235 КЗпП України, керуючись статями 10, 11, 56, 60, 79, 88, 209, 211-215, 218, 367 ЦПК України, п.п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудового спору» №9 від 06.11.1992 року, п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р., суд-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Відділення №40 відкритого акціонерного товариства «БМ Банк» м. Сімферополь з 11.03.2009 року.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «БМ Банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 73437,50 (сімдесят три тисячі чотириста тридцять сім) гривень 50 копійок. Сума визначена без утримання прибуткового податку і інших обов’язкових платежів.

В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, витрат на правову допомогу – відмовити у повному обсязі.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 6250,00 (шість тисяч двісті п’ятдесят ) гривень 00 копійок.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «БМ Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 734,37 (сімсот тридцять чотири) гривні 37 копійок.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «БМ Банк» витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 (сто двадцять) гривень 00 копійок на розрахунковий рахунок 31218259700002, МФО 824026, ОКПО 34740405 в ГУ Казначейства України в АР Крим; призначення платежу: код 2205000 у місцевий бюджет за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя: