Рішення № 88463474, 04.03.2020, Біловодський районний суд Луганської області

Справа № 408/1936/19-ц

Провадження № 2/408/966/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд

у складі: головуючого-судді: Кускової Т.В.

при секретареві: Оноприч Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Біловодська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , проживає: АДРЕСА_5 ), третя особа: Станично-Луганська селищна рада Станично-Луганського р-ну, Луганської обл. (код ЄДРПОУ 04335766, адреса: 93600, Луганська обл., Станично-Луганський р-н., смт. Станиця-Луганська, вул. Центральна, б 52 -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Станично-Луганська селищна рада Станично-Луганського району Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що їм на праві приватної власності належить житлове приміщення - житловий будинок АДРЕСА_6 .

Вказували, що у вищезазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які в ньому понад 10 років не проживають, комунальні платежі не сплачують, участі в утриманні житла не приймають, ним не користуються, будь-яких власних речей в житлі не зберігають, його станом не цікавляться. У зв`язку із цим на думку позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 втратили право користування вищевказаним житловим приміщенням.

Водночас на прохання позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 категорично відмовляються прибувати до смт. Станиця-Луганська та особисто знятися з реєстрації за вказаною адресою, у зв`язку із чим на думку позивачів порушують їх права на вищевказане житлове приміщення.

У зв`язку з наведеним, просили суд визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_6 та зняти їх з реєстрації.

Позивачі до суду не з`явилися, у наданій заяві просили розглянути справу у їх відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, хоча про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки в судове засідання не повідомили, до суду з заявою про проведення судового розгляду справи без їх участі не зверталися, клопотань про відкладення судового засідання, чи відзиву на позов, до суду не подавали.

Третя особа в судовому засіданні присутньою не була, до суду надала клопотання про розгляд справи за її відсутності, заперечень по суті позову не подавала.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, судом встановлені наступні обставини.

Із змісту договору дарування, посвідченого 16 березня 2011 року приватним нотаріусом Станично-Луганського районного нотаріального округу Ліньковою О.П., зареєстрованого в реєстрі за № 159, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є співвласниками по Ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_6 .

Право власності у розмірі Ѕ частки вказаного житлового будинку вищевказаних осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 також знаходить своє підтвердження в витягах про державну реєстрацію прав, здійснених КП «Станично-Луганське районне бюро технічної інвентаризації» від 01 червня 2011 року № 30161985 та від 01 червня 2011 № 30162194, відповідно.

З копії судового рішення від 13 лютого 2013 року по справі № 435/345/13 Жовтневого районного суду міста Луганська вбачається, що ОСОБА_5 розірвала шлюб, при укладенні якого отримала прізвище - « ОСОБА_6 ».

Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого Ковпаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції, актовий запис № 1343, підтверджується факт укладення шлюбу ОСОБА_5 зі зміною нею свого прізвища на « ОСОБА_7 », під яким остання звернулася з позовом до суду.

Актом обстеження житлово-побутових умов від 25 березня 2019 року підтверджується, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: будинок АДРЕСА_6 , фактично не проживають понад 10 років з 2009 року. Даний факт підтверджується керуючого справами та секретаря Станично-Луганської селищної ради Луганської області та завірено печаткою.

Факт того, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: будинок АДРЕСА_6 , фактично не проживають понад 10 років з 2009 року, також підтверджується письмовим свідченнями сусідів позивачів - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Відповідно до довідки від 27 березня 2019 року № 1168, виданої виконавчим комітетом Станично-Луганської селищної ради Луганської області за адресою будинок АДРЕСА_6 зареєстровані: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 4 ст. 156, ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу України, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать дружина, діти і батьки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі не є членами сім`ї власників будинку.

Згідно ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд.

Судом встановлено, що відповідачі не проживають в будинку, своїх речей там не зберігають, житловою площею не цікавляться, витрати по його утриманню не несуть, дій, які б свідчили про намір та бажання зберегти за собою право користування житловим приміщенням, не вчинили.

За таких обставин, суд, оцінивши зібрані по справі докази приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Будь-яких доказів в спростування позовних вимог під час розгляду справи не подано, а судом не здобуто.

Водночас, в іншій частині, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки суд приймає до уваги норми діючого законодавства, а саме ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», згідно положень якої - зняття з реєстрації місця проживання відбувається, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщення. Таким чином, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є підставою для зняття такої особи з реєстрації у вказаному житловому приміщенні.

Відповідно до п.1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції, що покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).

У зв`язку з цим суд приходить до висновку, що є достатні правові підстави для виправданого, тобто законного втручання у гарантоване ст. 8 Конвенції право кожного на повагу до свого житла для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що в даному випадку мають місце порушення прав позивача зі сторони відповідачів, які підлягають захисту, шляхом визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_6 .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12,81,206,259,263-265 ЦПК України, ст. 405 ЦК України, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області 13 грудня 1996 року) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_7 , виданий Коростишівським РВ УМВС України в Луганській області 23 листопада 2001 року), такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_6 .

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою у порядку та строки, що передбачені ст. 284 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду через Біловодський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Кускова Т.В.