Рішення № 88455835, 27.03.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/464/20

РІШЕННЯ

іменем України

27 березня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія № 58" про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, в якому просить зобов`язати державну установу "Замкова виправна колонія №58" виплатити на її користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24 травня 2019 року по 27 грудня 2019 року у розмірі 50474,2 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що грошову компенсацію за неотримане речове майно не виплачено в день її звільнення, а виплачено лише 27 грудня 2019 року. Це свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

У відповідності до виписки по картковому рахунку, за останні 2 місяці роботи (60 днів) отримала 6909,43 грн. за квітень та 7049,43 грн. за травень. Середній заробіток за день - 232,6 грн. Оскільки наказ про звільнення датований 24 травня 2019 року, а виплата компенсації надійшла на картковий рахунок 27 грудня 2019 року, середній заробіток слід відраховувати за 217 днів. Відповідно сума, що підлягає до стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку під час звільнення, сягає 50474,2 грн.

Ухвалою суду від 30.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що державна установа 27.12.2019 здійснила виплату позивачу грошової компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 10141,59 грн.

Компенсація щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку діє тільки в правовідносинах за трудовим договором, та не розповсюджується на спірні правовідносини, де діють спеціальні норми. Крім цього, оскільки ОСОБА_1 з заявою (рапортом) щодо отримання нею грошової компенсації за не отримане речове майно на день звільнення (24.05.2019) не зверталася, а звернулася лише 30.10.2019, тому така сума не є належною при звільненні сумою. При цьому грошова компенсація вартості за не отримане речове майно не є складовою грошового забезпечення, а відтак немає підстав для стягнення середнього заробітку за ст.117 КЗпП України. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум. що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Позивач перед звільненням останній день працювала 22 травня 2019 року, а день звільнення 24 травня 2019 року був її вихідним днем (не працювала), що підтверджується постовими відомостями.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, норми статей 116-117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення в військової служби.

Вказує, що 22 травня 2019 року вона перебувала на охоронюваному посту та відпрацювала усю зміну. Надалі був наданий 1 вихідний день, а саме 23 травня 2019 року, а вже вранці 24 травня 2019 року був оформлений наказ про звільнення. Відсутність на робочому місці 24 травня 2019 року було обумовлено видачею самого наказу про звільнення вранці 24 травня 2019 року.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, суд встановив наступне.

Згідно з витягом з наказу начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" від 24.05.2019 №22/ОС-19 "Про звільнення працівника установи ОСОБА_1 " старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу охорони державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", звільнено за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).

Позивач перед звільненням останній день працювала 22 травня 2019 року, а 23 травня 2019 року та у день звільнення 24 травня 2019 року не працювала (дні були вихідними), що підтверджується постовими відомостями з 08 год. 00 хв. 21.05.2019 року по 08 год. 00 хв. 22.05.2019 року, з 08 год. 00 хв. 23.05.2019 року по 08 год. 00 хв. 24.05.2019 року, з 08 год. 00 хв. 24.05.2019 року по 08 год. 00 хв. 25.05.2019.

30.10.2019 державна установа "Замкова виправна колонія №58" отримала заяву ОСОБА_1 , датовану 28.10.2019 (яка зареєстрована за вх.№3-4), в котрій позивач просила виплатити їй компенсацію за неотримане речове майно.

В додатках до заяви зазначено копію довідки з банку про відкриття рахунку.

В подальшому, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року по справі №560/3477/19 визнано протиправною бездіяльність державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 10141,59 грн. та зобов`язано державну установу "Замкова виправна колонія (№ 58)" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 10141,59 грн.

Відповідачем було здійснено виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно 27.12.2019 у розмірі 10141,59 грн.

Згідно довідки відповідача від 12.02.2020 №57, середньоденний заробіток ОСОБА_1 за березень, квітень місяці 2019 року складає 235,37 гривень (7397,91+7228,8- індексація 134,47x2=14357,77:61).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Приписами пунктів 3, 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі №825/598/17.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі №825/598/17 зазначено, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Вказано, що посилання скаржника на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню статті 116-117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Середньоденний заробіток ОСОБА_1 згідно довідки відповідача від 12.02.2020 №57 становить 235,37 грн. (14357,77 грн. : 61 день).

При цьому, оскільки позивач в день звільнення 24.05.2019 не працювала, тому суми компенсації за невикористане речове майно мали бути виплачені їй не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок. Доводи позивача про те, що наказ про звільнення був виданий вранці 24.05.2019, зазначених висновків не спростовують, оскільки день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16). В строк з 24.05.2019 до 30.10.2019 звільнений працівник з вимогою про розрахунок не звертався. Отже, оскільки вимога про виплату компенсації за неотримане речове майно надійшла відповідачу 30.10.2019, виплата компенсації мала відбутись не пізніше 31.10.2019.

Таким чином, обчислення середнього заробітку слід проводити з 01.11.2019 (перший день затримки виплати компенсації) до дня фактичного розрахунку (27.12.2019), що становить 57 днів.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 235,37 * 57 = 13416,09 грн.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840,80 грн. слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - у сумі 223,48 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати державну установу "Замкова виправна колонія №58" виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок за період з 01 листопада 2019 року по 27 грудня 2019 року у розмірі 13416 (тринадцять тисяч чотириста шістнадцять грн.) 09 коп.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 223 (двісті двадцять три) грн. 48 коп. за рахунок бюджетних асигнувань державної установи "Замкова виправна колонія №58".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27 березня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Державна установа "Замкова виправна колонія № 58" (вул. Гагаріна, 2, м.Ізяслав, Хмельницька область,30300 , код ЄДРПОУ - 08564771)

Головуючий суддя Д.А. Божук