Рішення № 88455336, 27.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/660/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною відмови у наданні інформації на адвокатський запит та зобов`язання надати інформацію,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області в якому позивач просить:

визнати протиправною відмову прокуратури Одеської області у наданні інформації на підставі адвокатського запиту від 27.12.2019 за вихідним №27/12/19/1, поданого адвокатом Зубрицьким О.О. в інтересах ОСОБА_2 ;

зобов`язати службових осіб прокуратури Одеської області на підставі вищевказаного адвокатського запиту в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надати адвокату Зубрицькому О.О. наступну інформацію:

чи направлялись до суду, згідно відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному проваджені за №42017230000000249, обвинувальний акт та/чи клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після постановлення апеляційним судом Одеської області ухвали від 17.01.2018 (номер провадження: П-кп/785/215/18) та ухвали від 06.08.2018 (справа № 522/18302/17, провадження 11-кп/785/984/18), якими ухвали про звільнення від кримінальної відповідальності зазначеної особи скасовані та відмовлено прокурору у задоволенні клопотання, якщо так, то коли та до якого суду;

яке прийнято процесуальне рішення прокурором у зазначеному кримінальному проваджені після постановлення апеляційним судом Одеської області ухвали від 06.08.2018 (справа № 522/18302/17, провадження 11-кп/785/984/18), якою ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності зазначеної особи скасовано та відмовлено прокурору у задоволенні клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за ч.2 ст. 367 КК України.

Позов вмотивовано наступним.

27.12.2019 Позивач звернувся до прокуратури Одеської області із адвокатським запитом за вихідним №27/12/19/1 від 27.12.2019 у якому просив надати інформацію щодо того, чи направлялось згідно відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному проваджені за № 42017230000000249, обвинувальний акт та/чи клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , після постановлення апеляційним судом Одеської області ухвали від 17.01.2018 (номер провадження: 11 -кп/785/215/18) та ухвали від 06.08.2018 (справа №522/18302/17, провадження 11-кп/785/984/18), якими ухвали про звільнення від кримінальної відповідальності зазначеної особи скасовані та відмовлено прокурору у задоволенні клопотання, якщо так, то коли та до якого суду.

Також у цьому адвокатському запиті, просив надати інформацію про прийняте процесуальне рішення прокурором у зазначеному кримінальному проваджені після постановлення апеляційним судом Одеської області ухвали від 06.08.2018 (справа №522/18302/17, провадження 11 -кп/785/984/18), якою ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності зазначеної особи скасовано та відмовлено прокурору у задоволенні клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 367 КК України.

У адвокатському запиті зауважено, що Позивач не просить надати для ознайомлення будь-які матеріали кримінального провадження, а також не просить надати інформацію, що прямо та (або) опосередковано могла б стосуватись предмету розслідування, яке проводиться правоохоронними органами, проведення слідчих (інших процесуальних) дій у ході такого розслідування, отриманих ними доказів тощо, тобто відомостей, які належать до предмету таємниці слідства та доступ до яких обмежується для забезпечення ефективності розслідування.

Розглянувши вказаний адвокатський запит, Відповідач надав відповідь за вихідним №04/21-5 вих-20 від 09.01.2020 в якій зазначив, що відповідно до ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленим кримінальним процесуальним законом.

Враховуючи вищезазначене, Відповідач підсумував, що оскільки Позивач не є стороною у кримінальному провадженні за №42017230000000249, а тому надати запитувану інформацію не надається можливим.

Вказана відповідь за наслідками розгляду адвокатського запиту є протиправною, оскільки надана із суттєвим порушенням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому суттєво порушує права, обов`язки, свободи та інтереси Позивача, гарантовані Конституцією України та Законами України, а також надана без врахування принципів «законності», «верховенства права», «юридичної визначеності» та судової практики Європейського суду з прав людини, з огляду на наступне.

Так, відповідно до Договору про надання правової допомоги б/н від 16.03.2018, Позивачем здійснюється надання правової допомоги громадянину України ОСОБА_2 .

З метою отримання інформації, необхідної для забезпечення належного здійснення захисту прав і законних інтересів ОСОБА_2 у ході надання йому правової допомоги, Позивач звернувся до Відповідача — прокуратури Одеської області із адвокатським запитом.

У адвокатському запиті Позивач просив надати вищезазначену інформацію щодо кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017230000000249.

Відповідач вдався до спотворення вимог адвокатського запиту задля відмови у наданні необхідної інформації.

Адже інформація, яка запитувалась згідно адвокатського запиту від 27.12.2019 за вихідним №27/12/19/1 підлягає беззаперечному наданню, оскільки вона не належить до предмету таємниці досудового слідства та ця інформація не отримувалась під час здійснення кримінального провадження.

Відтак, дії Відповідача є незаконними, оскільки відмова у наданні запитуваної інформації на підставі вищевказаного адвокатського запиту, суперечить нормам чинного законодавства України.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 03.02.2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАСУ).

Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження по справі отримано представником відповідача 07.02.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером ОДЕСА ЦОКК 65300 07327332.

21.02.2020 року через засобами електронної пошти за вхід.№ЕП/1760/20 надано відзив на адміністративний позов.

21.02.2020 року засобами електронної пошти за вхід.№ЕП/1761/20 надійшло клопотання Прокуратури Одеської області про закриття провадження по справі.

25.02.2020 року через канцелярію суду за вхід.№8633/20 позивачем подано заперечення на клопотання про закриття провадження по справі.

25.02.2020 року через канцелярію суду за вхід.№8631/20 позивачем подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 26.02.2020 року у задоволенні клопотання Прокуратури Одеської області про закриття провадження по справі відмовлено.

Відзив на адміністративний позов вмотивовано наступним.

Прокуратура області не визнає адміністративний позов з підстав його необґрунтованості, відсутності порушень вимог законодавства при розгляді та вирішенні адвокатського запиту позивача з огляду на наступне.

Так, предметом поданого адвокатського запиту від 27.12.2019 № 27/12/19 фактично є отримання відомостей про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017230000000249, у якому позивач наразі не є стороною чи учасником кримінального провадження, що не відповідає вимогам статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 222 КПК України, а також приписам статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно з статтею 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначено, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої етапі 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Водночас, у даному кримінальному провадженні ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зубрицький О.О., не є стороною та учасником кримінального провадження №42017230000000249.

Згідно із частиною 1 статті 222 КПК України імперативно встановлено недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Поряд із викладеним, згідно абзацу 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

При цьому, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (стаття 3 КПК України).

З огляду на це, надання інформації про прийняті процесуальні рішення і вчинені дій у кримінальному провадженні за адвокатським запитом визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» лише в порядку КПК України.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Статтею 19 Конституції України закріплено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір в даній справі виник у зв`язку із відмовою відповідача в у наданні інформації на адвокатський запит позивача.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI).

Відповідно до ст. 1 Закону Закон № 2939-VI – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, під публічною інформацією розуміється вся інформація, якою володіє суб`єкт владних повноважень та яка є відображеною та задокументованою будь-якими засобами та на будь-яких носіях.

Стаття 5 Закону Закон № 2939-VI гарантує, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

При цьому, Закон № 2939-VI містить чіткі гарантії захисту прав заявника при розгляді розпорядником публічної інформації запиту на отримання публічної інформації та унеможливлює зловживання розпорядником публічної інформації своїм правом на обмеження у доступі до такої інформації.

Так, згідно із ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Стаття 6 Закону № 2939-VI визначає види публічної інформації з обмеженим доступом, а саме:1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону № 2939-VI, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що таємна інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачувану законом таємницю.

Вказана інформація є публічною, але оскільки вона є таємною, то доступ до неї обмежений. Разом із цим логічним є висновок, що публічною також є інформація, яка містить таємницю досудового розслідування.

Тобто, в розумінні цього Закону до публічної інформації віднесено інформацію стосовно досудового розслідування. Досудове розслідування завжди є формою процесуальної діяльності відповідних суб`єктів владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №752/11857/17.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом (ч.1 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Стаття 1 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України – далі) передбачає, що порядок кримінального провадження на території України визначається кримінально-процесуальним законодавством України.

Пленум Вищого адміністративного суду України у п.4.1 постанови №10 від 29.09.2016 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» судам роз`яснив, що процесуальні закони (ГПК України, КАС України, КУпАП, КПК України, ЦПК України) регламентують спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового (судового) провадження.

Сторонами кримінального провадження згідно глави 3 КПК України є сторона обвинувачення та сторона захисту.

Статтею 221 КПК України регламентовано ознайомлення з матеріалами кримінального провадження до його завершення стороною захисту, потерпілим, представниками юридичної особи щодо якої здійснюється провадження.

На конституційному рівні, у ст. 32 Конституції України зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Керуючись положеннями Конституції України, КПК, у необхідних випадках, пов`язаних із таємницею приватного життя осіб, слідчий, прокурор попереджає учасників кримінального провадження, яким стали відомі відомості досудового розслідування у зв`язку з участю в ньому про їх обов`язок не розголошувати такі відомості, а також роз`яснює наслідки незаконного їх розголошення.

Відповідно до частини першої статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування можуть бути розголошені з дозволу слідчого або прокурора у конкретному кримінальному провадженні і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Відомості, які не можна розголошувати, визначаються особисто слідчим, прокурором з урахуванням інтересів досудового розслідування.

З метою недопущення розголошення відомостей досудового розслідування слідчий складає протокол попередження про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, у якому зазначає відомості про: правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; процесуальний статус особи, прізвище, ім`я, по батькові, дату народження, місце проживання, яка попереджається; характеристику технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, підписи осіб; обставини, за яких особі стали відомі відомості досудового розслідування; спосіб ознайомлення, зауваження і доповнення учасників процесуальної дії; прізвище, ініціали, підписи осіб, які ознайомлені з недопустимістю розголошення відомостей досудового розслідування.

У статті 387 КК передбачено кримінальну відповідальність за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов`язок не розголошувати такі дані, а також за розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність.

Про нерозголошення даних досудового розслідування слідчий, прокурор має право попереджати будь-якого учасника кримінального провадження на стадії досудового розслідування, якому стали відомі відомості у зв`язку з його участю під час здійснення останнього.

Так, прийняття рішення щодо розголошення окремих відомостей досудового розслідування є відповідальним кроком особи, що здійснює кримінальне провадження, оскільки не можна повністю виключити настання негативних наслідків такого рішення. Тому, відповідне рішення з даного приводу повинна приймати конкретна особа - слідчий.

Згідно з ч. 5 ст. 40 КПК, слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, але закон не визначає межі такої самостійності, тобто не встановлює чіткого переліку процесуальних рішень, які слідчий має право приймати самостійно і в разі настання негативних наслідків нести за це особисту відповідальність, передбачену законом.

У законі (ч. 2 ст. 36 КПК) передбачено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів у процесі досудового розслідування у формі процесуального керівництва. Отже, прокурор здійснює одночасно дві функції: нагляд за додержанням законності і керівництво досудовим розслідуванням, що здійснює слідчий. Враховуючи це, рішення слідчого про розголошення окремих відомостей, на думку суду, має бути узгоджене з прокурором.

З метою попередження розголошення відомостей (даних) досудового провадження важливе значення має поняття і структура механізму нерозголошення. Так, суд вважає, що механізм недопустимості розголошення даних кримінального судочинства - це законодавчо санкціонований порядок організації фактично і юридично значимих дій уповноважених суб`єктів обирати й застосовувати правові засоби механізму кримінально-процесуального забезпечення недопустимості розголошення даних кримінального судочинства з метою захисту досудового розслідування розкривається через окремі елементи.

Кримінальна відповідальність передбачена за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила оперативно-розшукову діяльність, даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування особою, попередженою в установленому законом порядку про обов`язок не розголошувати такі дані (ч. 1 ст. 387 КК). Крім того, згідно з частиною 2 ст. 387 КК, передбачена кримінальна відповідальність за розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередню участь в оперативно-розшуковій діяльності, досудовому розслідуванні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність.

Якщо звернутися до формулювань, які зустрічаються у теорії кримінального процесуального права та кримінальному процесуальному законодавстві України щодо назви досліджуваного процесуального інституту, то варто відмітити нерівнозначність понять «таємниця досудового розслідування» і «нерозголошення відомостей досудового розслідування».

Перше – визначає результат можливих процесуальних дій слідчого, прокурора у межах правових положень ст.222 КПК, то друге – процес за допомогою якого має бути досягнутий відповідний результат – втаємничення відомостей досудового розслідування.

Як і будь-який кримінальний процесуальний інститут, правові положення визначені ст. 222 КПК, тісно взаємопов`язані з нормами КПК, які створюють механізми реалізації приписів про нерозголошення відомостей досудового розслідування. Водночас їх окремі елементи виступають процесуальними гарантіями забезпечення таємниці досудового розслідування.

Відповідно до ст. 3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

Слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень;

З урахуванням зазначеного, керуючись вимогами законодавства України, з метою необхідності збереження таємниці слідства, враховуючи те, що у кримінальному провадженні адвокат не є стороною або учасником, а також не має відповідного, передбаченого законом, дозволу слідчого або прокурора по певній кримінальній справі на розголошення відповідних даних досудового розслідування, на адвокатський запит Прокуратурою Одеської області з посиланням на вимоги кримінально-процесуального закону надано відповідь про неможливість надання запитуваної інформації на час розгляду запиту.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність відмови Прокуратури Одеської області та, як наслідок, до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 139 КАС України, не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною відмови у наданні інформації на адвокатський запит та зобов`язання надати інформацію – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.