Рішення № 88451451, 26.03.2020, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

26.03.2020 227/4030/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2020 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Любчик В.М.,

за участю

секретаря судового засідання Сафронової К.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Добропілля за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Донецька залізниця» структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Донецька залізниця» структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по 30 травня 2017 року в розмірі 7625,04 грн, з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 2007 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі. Згідно наказу № 995/ДН-ос від 30 травня 2017 року позивача було звільнено з посади водія автотранспортних засобів (легкового автомобіля, об`єм двигуна від 1,8 до 3,5 л) механічної майстерні виробничого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін, однак у день звільнення остаточного розрахунку проведено не було.

Позивач в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Разом із тим, судом було отримано відзив на позовну заяву з якого вбачається, що Указом Президента України №405-2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, про закінчення якої Указу Президента України на сьогоднішній день не видавалось. У зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного та автомобільного сполучення, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком цього є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами, а також неможливість отримання з непідконтрольної території первинних документів. Згідно висновку торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі і на цій підставі, як зазначає відповідач, останній підлягає звільненню від відповідальності за невиконання обов`язків передбачених законодавством про працю. Позивачем була отримана заробітна плата за першу половину березня 2017 року в сумі 1063,47 грн через касу у м. Лиман. Станом на день звільнення ОСОБА_1 заборгованість з виплати йому заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 30 травня 2017 року відсутня.

Представник відповідача надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, в якій у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

25 березня 2020 року від позивача по справі надійшла до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач не погодився з наданими поясненнями, зазначивши, що на підставі Наказу № 236-ДНД "Про встановлення простою" в межах виробничого підрозділу "Іловайська дистанція електропостачання" було видано внутрішній наказ № 49 від 20 березня 2017 року "Про втсановлення простою" у виробничому підрозділі з 20 березня 2020 року. Структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" функціонували на території проведення АТО до моменту вилучення 17 липня 2017 року структурного підрозділу та його виробничих підрозділів зі складу регіональної філії "Донецька залізниця". Крім того, між сторонами було укладено колективний договір, за умовами якого відповідач був зобов`язаний вести бухгалтерський облік робочого часу. Вважає хибними твердження представника відповідача про відсутність зв`язку з виробничими підрозділами, оскільки на підприємстві працювала єдина централізована бухгалтерська програма "Фобос", за допомогою якої відповідач був взмозі формувати, контролювати, передавати первинні документи усіх структурних підрозділів та інших відповідних платежів і утримань з заробітної плати. Крім того, належним чином оформлена трудова книжка, яку позивач отримав у день звільнення, підтверджує, що відповідач мав можливість зв`язку з працівниками, проте повного розрахунку по заробітній платі з ним проведено не було. Просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі

Згідно ст. 223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до положень частини 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону, суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Судом встановлено, що у період з 16 листопада 2007 року по 30 травня 2017 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я позивача.

На підставі долученого до матеріалів справи наказу (розпорядження) № 995/ДН-ОС від 30 травня 2017 року, ОСОБА_1 звільнено з посади водія автотранспортних засобів (легкового автомобіля, об`єм двигуна від 1,8 до 3,5 л) механічної майстерні виробничого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (заява ОСОБА_1 від 25 травня 2017 року, згода власника) 30 травня 2017 року, про що у трудовій книжці в цей же день зроблено відповідний запис, з виплатою компенсації за 30 днів відпустки.

На підставі Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-IV, Постанови КМУ від 25 червня 2014 року № 200 Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», про що 13 липня 2016 року у трудовій книжці зроблено відповідний запис.

На підставі наказів ПАТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 та наказу № 2/ос від 12 липня 2016 року «Іловайська дистанція електропостачання» державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», про що також 13 липня 2016 року у трудовій книжці зроблено відповідний запис.

Правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 % акцій якого належать державі, визначено Законом України від 23лютого 2012 року № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі Закон № 4442-VI).

Згідно п. 6 ст. 2 Розділу ІІ Закону № 4442-VI, товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Відповідно до Закону № 4442-VI, постановою № 200 утворено ПАТ «Укрзалізниця» на базі Укрзалізниці, підприємств залізничного транспорту, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1. До переліку, наведеного у зазначеному додатку, включено ДП «Донецька залізниця».

Відповідно до частини 4 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

За змістом частини 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Постановою Кабінету міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».

Отже, АТ «Укрзалізниця» в повному обсязі несе обов`язок оплати праці перед позивачем.

Із долучених до матеріалів справи розрахунків заробітної плати позивача (табуляграм) вбачається, що

за березень 2017 року - всього нараховано 2904,99 грн, з яких оплата простоїв становить 1027,25 грн, сума до виплати 2308,97 грн;

за квітень 2017 року - всього нараховано 1988,15 грн, з яких оплата простоїв становить 1951,78 грн, сума до виплати 1580,93 грн;

за травень 2017 року - всього нараховано 4697,21 грн, з яких оплата простоїв становить 719,08 грн, сума до виплати 3735,14 грн.

Отже, за період березень 2017 року - травень 2017 року нараховано 9590,35 грн, сума до виплати становить 7625,04 грн.

Відомості, зазначені у розрахунках заробітної плати за березень - травень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі.

Так, на виконання наказу начальника структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД та у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, наказом начальника ВП «Іловайська дистанція електропостачання» № 49 від 20 березня 2017 року, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу; на час простою встановлено щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов`язано всіх працівників, які знаходяться на простої, з`являтися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання; зобов`язано працівників, які знаходяться на простої, розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої»; на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П»; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Поняття «простій» законодавчо дано у ст. 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею 113 КЗпП України встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.

Кількість днів простою зазначена у розрахунках та табелях обліку робочого часу, відповідно до яких за березень 2017 року - 10 днів (80 годин), квітень 2017 року - 19 днів (152 години), травень 2017 року - 7 днів (56 годин). При цьому, доказів порушення з боку позивача встановленого режиму роботи при простої відповідачем не надано.

Також, розрахунок заробітної плати за травень 2017 року узгоджується з наказом (розпорядженням) № 995/ДН-ос від 30 травня 2017 року про припинення трудового договору, за підписом в.о. начальника дирекції залізничних перевезень Подлузського В.О., відповідно до якого позивач має право на компенсацію за 30 днів невикористаної відпустки.

Згідно відомостей (дата формування виписки 07 лютого 2020 року) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (форма ОК-5 ), наданих на виконання ухвали суду від 24 січня 2020 року, розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за березень 2017 року становить 2904,99 грн, що збігається з сумою нарахованого заробітку, вказаного в табуляграмах за березень 2017 року, наданих позивачем.

Доводи відповідача про те, що форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно ст. ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, є безпідставними, оскільки форс-мажорні обставини свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Але жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі.

Закон України від 02 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.

Суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Крім того, згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на існування «непереборної сили», яка унеможливила здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі. Наявність належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказів про прийняття на роботу та його звільнення з роботи, скріплених печаткою підприємства, наявність роздрукованих розрахункових листів, виданих позивачу, який використав їх як доказ наявної заборгованості із заробітної плати, свідчить та розцінюється судом як обізнаність підприємства відповідача про існуючий обов`язок розрахунку та його невиконання.

Також, із долученої відповідачем до матеріалів справи копії науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року № 126 2/21-10.2, викладеного на бланку Торгово-промислової палати України на замовлення ПАТ «Укрзалізниця» вбачається, що

наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 682-Н від 12 травня 2017 року «Про формування робочої комісії з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» створена робоча комісія з працівників регіональної філії «Донецька залізниця» до моменту закінчення скорочення штату працівників Донецької дирекції залізничних перевезень з метою опрацювання документів вказаної дирекції, повноти утримань та перерахування податків і зборів, формування документів обліку та розрахунку заробітної плати, відображення господарських операцій в фінансовій звітності та з інших питань фінансової діяльності;

наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 899-Н від 26 червня 2017 року «Про введення в дію Порядку остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» уведено в дію Порядок остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень», яким враховується нестандартна ситуація та особливості роботи регіональної філії «Донецька залізниця», оскільки частина структурних підрозділів та працівників знаходяться на тимчасово неконтрольованій Україною території, а виплата здійснюється на контрольованій території України регіональною філією «Донецька залізниця» через каси структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» за місцем їх знаходження (м.Лиман) та регламентується здійснення проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів відповідної дирекції робочими комісіями з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень».

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» визначено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідач належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у вказаних документах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Крім того, наявність належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказів про прийняття на роботу та його звільнення з роботи, скріплених печаткою підприємства, наявність роздрукованих розрахункових листів, виданих позивачу, який використав їх як доказ наявної заборгованості із заробітної плати та з яких вбачається, що за період березень 2017 року - травень 2017 року нараховано 9590,35 грн, сума до виплати становить 7625,04 грн, свідчить та розцінюється судом як обізнаність підприємства відповідача про існуючий обов`язок розрахунку та його невиконання.

Оскільки позивачем 24 липня 2017 року отримано заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 1063,47 грн, яка з урахуванням обов`язкових утримань податків на доходи та інші збори становить 1337,39 грн, що підтверджується довідкою про доходи № 610/ДНДонецьк ДОН Філія від 16 березня 2020 року та вставним аркушем до додатку № 3, невиплаченою залишається сума заборгованої нарахованої заробітної плати у розмірі 8252,96 грн, яка до виплати становить 6561,57 грн.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 5 пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як вбачається з прохальної частини позову, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача суму нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути заборгованість по нарахованій заробітній платі в розмірі 8252,96 грн., з зобов`язанням відповідача утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі, а визначений судом спосіб захисту порушеного права позивача, у відповідності до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, суд вважає таким, що не суперечить закону.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем по 30 травня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на день подання позовної заяви, Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 1921 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у сумі 661,25 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 116 КЗпП України, ст. ст. 2, 10, 12, 13, 27, 81, 82, 89, 141, 211, 258-259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Донецька залізниця» структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 8252,96 грн (вісім тисяч двісті п`ятдесят дві гривні 96 копійок).

Зобов`язати акціонерне товариство «Українська залізниця» ЄДРПОУ 40075815 утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 661,25 грн (шістсот шістдесят одна гривня 25 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815) регіональної філії «Донецька залізниця» (адреса: 84404, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22) структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» (адреса: 84404, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22).

Суддя В.М. Любчик

26.03.2020