Ухвала суду № 88435382, 23.03.2020, Київський районний суд м. Одеси

___________________

справа № 520/13963/17

провадження № 2-з/947/496/20

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.03.2020

Київський районний суд м. Одеси у одноособовому складі:

суддя Літвінова І.А. – головуючий

секретар суду – Молодов В.С.

розглянув в порядку письмового провадження заяву зі сторони ОСОБА_1 про забезпечення та зустрічне забезпечення позову у цивільній справі № 520/13963/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про стягнення аліментів на утримання дитини та визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Печерської районної державної адміністрації в м. Києві, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, відібрання малолітньої та повернення дитини за попереднім місцем проживання,

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2020 року на адресу суду від представника позивача за зустрічним позовом адвоката Канікаєва Ю.О. надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом відібрання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 та встановити місце її проживання із матір`ю ОСОБА_1 на час розгляду справи; вжити зустрічне забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_1 виконувати тимчасовий (до набрання чинності рішення по суті позовних вимог) спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні доньки ОСОБА_3 за участю уповноважених працівників органу опіки та піклування Печерської районної державної адміністрації або Служби у справах дітей Печерської РДА м. Києва, а саме: щовівторка з 10 год до 20 год, за попередньою домовленістю з батьком дитини; щосуботи з 10 год п`ятниці до 17 год, за попередньою домовленістю з батьком, або запропонувати інший графік побачень з урахуванням зайнятості ОСОБА_2 заборонити ОСОБА_2 вивозити дитину за межі м. Києва.

Заяву обґрунтовано тим, що з 27.10.2017 року ОСОБА_2 , зловживаючи своїми правами батька, чинить ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з донькою, яка була викрадена ОСОБА_2 від матері та місцезнаходження якої на даний момент невідоме. Мати, фактично позбавлена можливості бачити свою дитину, спілкуватися з нею, брати участь у вихованні, дізнаватись про її здоров`я та умови, в яких проживає донька. Регулярні звернення ОСОБА_1 до різних органів влади і місцевого самоврядування, а також до правоохоронних органів, з метою розшуку дитини, не дають жодного результату, робота не ведеться, відповіді є формальними. В заяві наголошено, що матір стурбована станом здоров`я дитини, та вважає за необхідне звернутись до лікарів за повним обстеженням дитини.

В ході розгляду заяви суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду.

Між сторонами у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник спір щодо їх прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, у позовах порушуються питання щодо визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, відібрання малолітньої та повернення дитини за попереднім місцем проживання,

В рамках цієї справи заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом відібрання у батька ОСОБА_2 дитини ОСОБА_3 та встановлення місця проживання з її матір`ю ОСОБА_1 до вирішення спору.

Як на правову підставу заявленої вимоги заявник посилається на п. 3 та п. 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, яким передбачений такий вид забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, а також інших заходів необхідних для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав.

Аналіз наведеної норми процесуального права свідчить про можливість з боку суду заборони вчиняти дії щодо предмета спору, передачі майна відповідачеві тощо.

Разом з тим стаття 150 ЦПК України не містить вичерпний перелік заходів забезпечення позову. Так пунктом 10 частини 1 вказаної статті визначено, що позов забезпечується також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Наведена норма ЦПК України не може бути застосована в даному конкретному випадку, оскільки встановлено, що предметом цього спору є права сторін, як батьків, відносно їх малолітньої дитини, а не дитина, як помилково вважає сторона заявника.

У свою чергу у преамбулі до Конвенції ООН про права дитини зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини.

Крім того, слід зазначити, що частина десята статті 150 ЦПК України не допускає вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Також, Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Як убачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Разом з тим, в заяві про забезпечення позову не наведено жодного доводу стосовно того, як невжиття в даному випадку визначеного позивачем заходу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за його вимогами.

Як зазначалось вище однією із позовних вимог ОСОБА_1 - є вимога щодо визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення дитини за попереднім місцем проживання.

В заяві про забезпечення позову заявниця просить суд відібрати ОСОБА_3 від ОСОБА_2 та встановити місце її проживання із матір`ю ОСОБА_1 , таким чином, запропонований заявником захід забезпечення позову є тотожним задоволенню позовної вимоги щодо визначення місця проживання дитини та не наведені докази в заяві, що існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Наразі, сторони по справі є батьками малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідно до статті 141 СК України мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Встановлений законом принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини ґрунтується на нормах Конституції України, які проголошують, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21).

За змістом ст. ст. 161, 162, 163 СК України, відібрання дитини від батьків або одного з них можливе виключно за наслідками вирішення в загальному порядку цивільно-правового спору пов`язаного із захистом інтересів дитини, тобто за наслідками з`ясування в сукупності всіх обставин справи, які дадуть можливість прийняти рішення про визначення місця проживання дитини з батьком чи матір`ю.

Наведене свідчить про те, що визначення місця проживання дитини не відноситься до інших видів забезпечення позову, оскільки гарантії виконання можливого рішення про задоволення позову не можуть заміняти собою самого виконання.

Питання встановлення місця проживання дитини, належного виконання батьківських обов`язків, є предметом цього судового розгляду та відсутні факти, які б вказували на існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а тому заходи забезпечення позову у запропонованій представником позивача за зустрічним позовом редакції не можуть бути задоволені.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-153, 260, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом – ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Печерської районної державної адміністрації в м. Києві, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, відібрання малолітньої та повернення дитини за попереднім місцем проживання – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її одержання.

Суддя Літвінова І. А.