Рішення № 88427902, 13.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 лютого 2020 року м. Рівне №460/4004/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Юрчук А.М., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

позивача: представник Троцюк О.С.,

відповідача: представник Шангрик Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі – відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), стягнення моральної шкоди.

Позивач просив суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області від 20.11.2019 №Ф-213-76-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 24082,08грн;

- стягнути з Головного управління ДПС у Рівненській області моральну шкоду в сумі 78800,08грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач зупинив адвокатську діяльність, а тому не зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як самозайнята особа.

Ухвалою суду від 16.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Ухвалою суду від 13.02.2020 продовжено відповідачеві строк для подання відзиву.

Головним управлінням ДПС у Рівненській області подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач як самозайнята особа є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Проте, відповідних нарахувань не здійснив, внесок не сплатив, що є порушенням чинного законодавства. У зв`язку з цим, в межах повноважень та на підставі чинного законодавства контролюючим органом було сформовано та надіслано позивачу спірну вимогу.

Позивачем було подано відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом якої відповідач не навів обґрунтованих заперечень щодо викладених у позові обставин.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Пояснив суду, що 06.09.2016, відповідно до поданої заяви, право позивача на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено. Згідно з актом прийому-передачі від 08.09.2016, у зв`язку з зупиненням права на зайняття адвокатською діяльністю, позивач передав, а Рада адвокатів Рівненської області прийняла на зберігання оригінал посвідчення адвоката та оригінал свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Оскільки адвокатська діяльність позивача зупинена, він не є самозайнятою особою, прибутку від адвокатської діяльності не отримує, а тому не має обов`язку сплачувати єдиний внесок.

Звернув увагу суду на те, що рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду у справах №460/126/19, №460/1235/19 та №460/2118/19 підтверджено відсутність обов`язку позивача сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та скасовано податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки). При цьому, відповідач протиправно, умисно, цинічно не виконує зазначені рішення, а вимоги звертає до виконання, порушуючи майнові права позивача

Вказав, що діями та бездіяльністю відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка виявилася в гострих душевних стражданнях, що призвело до погіршення самопочуття.

Просив позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути на користь позивача судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу).

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Додатково пояснила суду, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені і застосуванням штрафів.

Зазначила, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Оскільки Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не визначено зупинення права на адвокатську діяльність як підставу для звільнення від сплати єдиного соціального внеску, то контролюючим органом правомірно визначено позивачу зобов`язання спірною податковою вимогою.

Вказала, що моральна шкода є необґрунтованою, оскільки не прослідковується причинний зв`язок між вимогою про сплату боргу та розладом здоров`я позивача.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, вказала, що позивачем не доведено обґрунтованості розміру таких витрат.

Просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши представників сторін, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

15.04.2015 ОСОБА_1 . Радою адвокатів Рівненської області було видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1153. На підставі заяви позивача від 06.09.2016 його адвокатську діяльність зупинено. Ці дані містяться у Єдиному реєстрі адвокатів України, що підтверджується витягом від 16.01.2019 (а.с.18).

У зв`язку з зупиненням права на заняття адвокатською діяльністю, позивач передав, а Рада адвокатів Рівненської області прийняла на зберігання оригінали посвідчення адвоката №1151, виданого РАРО 15.04.2015, та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РИ №1153, виданого РАРО.

08.01.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 13362,36грн.

Зазначена вимога визнана протиправною та скасована рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 у справі №460/126/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Рішення суду набрало законної сили 07.04.2019.

11.05.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18573,72грн.

Зазначена вимога визнана протиправною та скасована рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі №460/1235/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Рішення суду набрало законної сили 28.10.2019.

16.08.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 21327,90грн.

Зазначена вимога визнана протиправною та скасована рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі №460/2118/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Рішення суду набрало законної сили 19.12.2019

20.11.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 24082,08грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі – Закон №2464-VI).

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної фіскальної служби України (далі - контролюючі органи) визначені Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за №1553/26330 (далі – Порядок №1162).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076-VI).

Аналіз положень Закону №2464-VI, Закону №5076-VI та Порядку №1162 вказує на те, що у адвоката, який у встановленому порядку зупинив адвокатську діяльність, та не отримує від неї дохід, відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З моменту зупинення адвокатської діяльності – 06.09.2016, ОСОБА_1 не провадить незалежної професійної діяльності у розумінні ст.4 Закону №2464-VI та не отримує від неї дохід, а тому не належить до осіб, що зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зазначені обставини встановлені рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду, що набрали законної сили, у справах №460/126/19, №460/1235/19 та №460/2118/19, а тому не підлягають доказуванню в силу вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Крім того, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/1235/19 також зобов`язано Головне управління ДФС у Рівненській області здійснити коригування особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного внеску у сумі 18573,72грн.

Пунктом 1 глави 1 розділу V Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881 (далі – Порядок №422) зобов`язано працівників підрозділів, які здійснюють контрольно-перевірочні заходи, при організації, проведенні та оформленні документів за їх результатами вносити інформацію до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, в день вчинення відповідних дій, зокрема, при прийнятті та врученні вимог та рішень щодо єдиного внеску.

Відповідно до п.1 гл.4 розд.V Порядку №422, працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження органу ДФС, до компетенції яких належать розгляд скарг при проведенні процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах при проведенні процедури судового оскарження прийнятих податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем забезпечують внесення даних до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати КПР.

Відображенню в інформаційній системі органів ДФС підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Згідно з пп.2 п.2 гл.4 розд.V Порядку №422, залежно від інформації, яка завантажена в інформаційну систему органів ДФС з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, одночасно змінюється статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску та в ІКП відображається, зокрема, інформація з ухвали суду про відкриття провадження.

На підставі інформації з інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, про початок/продовження процедури судового оскарження (ухвала суду про відкриття провадження) донарахована/зменшена сума вважається неузгодженою (статус податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та рішення щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на "Оскаржується в судовому порядку").

У разі внесення вказаної інформації, до настання граничного строку сплати/зменшення - відповідні облікові показники (операції) в ІКП блокуються, а донараховані/зменшені суми не відображаються та не беруть участі у розрахунках.

У силу вимог пп.4 п.2 гл.4 розд.V Порядку №422, в ІКП відображається, зокрема, інформація з рішення суду, прийнятого по суті.

Статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) ("Скасовується в судовому порядку"/"Вручено, судовий розгляд"/"Анульовано").

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на "Скасовується в судовому порядку"), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування /зменшення суми не проводиться.

У силу вимог п.6 розд.VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу від 04.05.2018 №469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №598/26953 (далі – Інструкція №449), вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вона скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з п.3 розд.VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платнику, що є фізичною особою-підприємцем, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Всупереч наведеним нормам, відповідачем інформацію щодо ухвал суду про відкриття провадження у справах №460/126/19, №460/1235/19 та №460/2118/19 в інформаційній системі органів ДФС не відображено, на виконання рішення суду у справі №460/1235/19 коригування особового рахунку позивача не здійснено.

Ігноруючи висновки судів у зазначених справах, не зважаючи на те, що право на зайняття адвокатською діяльністю позивач не поновив, такої діяльності не здійснював, контролюючий орган продовжив нараховувати позивачу заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зокрема, 20.11.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято вимогу №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 24082,08грн, що оскаржується у даній справі.

Судом встановлено, що борг у сумі 24082,08грн відповідачем розраховано за період з 02.05.2018 по 21.10.2019 з наростаючим підсумком, без врахування рішень судів у справах №460/126/19, №460/1235/19 та №460/2118/19.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, зазначена норма зобов`язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок.

Під час розгляду справи судом встановлено відсутність наведених підстав.

Так, позивач звітності не подавав, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися.

Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску не належать до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно із ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною "права на суд", а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення.

Зокрема, у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece", заява № 18357/91), суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N209, с.20, п.59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N18, с.16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Таким чином, відповідач, не виконуючи рішення суду, створив перепони у завершенні судового розгляду та в реалізації позивачем гарантованого йому Конвенцією "права на суд".

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії та бездіяльність відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, безсторонності, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Отже, вимога Головного управління ДПС у Рівненській області від 20.11.2019 №Ф-21376-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 24082,08грн є протиправною та підлягає до скасування.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N40450/04, п.64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п.4 ч.2 ст.23 ЦК України).

Згідно з п.6 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Позивач, обґрунтовуючи моральну шкоду, зазначав, що така полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з триваючою протиправною поведінкою щодо нього самого, а також честі, достоїнства та ділової репутації адвоката, та у протиправному продовжуваному посяганні на його майно, продовжуваному порушенні права на приватне життя фізичної особи, тривалому часі перебування у стресовій ситуації, реальному ризику настання матеріальних наслідків протиправного юридичного примусу, захист від яких він не міг забезпечити навіть у суді з вини відповідача.

При цьому, розраховуючи суму компенсації, позивач оцінив завдану моральну шкоду до 06.04.2019 (дата набрання законної сили рішенням суду від 07.03.2019 у справі №460/126/19) у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за місяць, що дорівнює 12032,08грн (4173,00грн х 2 + 3685,08грн ((4173 : 31=131,61) х 28дн), а за період з 11.05.2019 по 11.12.2019 – у розмірі двох мінімальних заробітних плат за місяць, що складає 66768,00грн (4173,00 х 2 х 8 міс).

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, заява №29979, п.п.86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, заява №14183/02, п.71, від 22 листопада 2005 року).

Суд зазначає, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Вирішуючи зазначену позовну вимогу, суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

Оцінюючи негативні емоції позивача, суд вважає, що вони досягли рівня страждання та приниження, враховуючи породжену протиправною поведінкою відповідача зневіру позивача в правосудді, в існуванні в Україні правового порядку та можливості захисти себе шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, як це передбачено ст.55 Конституції України.

Крім того, судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Рівненській області податкові вимоги №Ф-21376-17 від 11.05.2019 та від 16.08.2019 було звернуто до виконання, органом державної виконавчої служби - відкрито виконавчі провадження №59681689 та №60420771 з винесенням постанов про стягнення з позивача виконавчого збору. Відповідно, інформація про позивача, як про боржника, містилася в автоматизованій системі виконавчих проваджень та Єдиному реєстрі боржників (а.а.с.46-54).

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідачем було також було здійснено посягання на майнові права позивача, завдано шкоди його репутації як адвоката та законослухняного громадянина.

У силу вимог ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 КАС України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено, що його дії щодо прийняття та надіслання позивачу вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та наступне звернення таких вимог до виконання не викликали у позивача психічного напруження, розчарування в діяльності державного органу та додаткового психічне напруження під час розгляду його позовних заяв у суді.

Враховуючи характер правопорушення, глибину й тривалість завданих позивачеві душевних страждань, та зухвале невиконання податковим органом рішень судів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача 78800,08грн буде достатньою сатисфакцією завданої останньому моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, Головне управління ДПС у Рівненській області, як суб`єкт владних повноважень, не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Оскільки, факт наявності у позивача порушеного права та завдання йому відповідачем моральної шкоди знайшли підтвердження у ході розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи наведене, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Головного управління ДФС у Рівненській області, витрати у виді судового збору на суму 768,40грн, сплачені згідно з квитанцією від 09.12.2019 №55 (а.с.3).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, ч.ч.1,2 ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Поряд з цим, ч.3 ст. 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано: договір про надання правничої допомоги №5цас від 20.11.2018 з додатком №1 (а.а.с.136-137); акт приймання-передачі послуг до договору №5цас від 20.11.2018 про надання правничої допомоги у справі №460/4004/19 від 06.02.2020 (а.с.138); розрахунок розміру винагороди адвоката (а.с.139); копію квитанції від 10.02.2020 №ПН1353 на суму 8980,10грн з призначенням платежу: "За послуги ЗГ акту від 06.02.2020 та договору 5ЦАС від 20.11.2018, справа №460/4004/19, від ОСОБА_1 " (а.с.140).

Як зазначено представником позивача в судовому засіданні, відповідно до акта приймання-передачі послуг до договору №5цас від 20.11.2018 про надання правничої допомоги у справі №460/4004/19 адвокатом згідно з умовами вказаного договору надано наступні правничі послуги: складання та подання до суду позовної заяви – 2207,10грн, збирання доказів – 969,54грн, складання та подання до суду клопотання про прийняття доказів – 947,80грн, складання та подання до суду заяви про зміну підстав позову – 1261,20грн, складання та подання до суду відповіді на відзив відповідача – 1261,20грн, прийняття участі в судовому засіданні – 2269,18грн, вартість направлення рекомендованої поштової кореспонденції – 64,00грн. При цьому, представник позивача пояснив, що для розрахунку вартості власних послуг користувався розрахунковими величинами, встановленими для розрахунку винагороди адвоката, що надає безоплатну вторинну правову допомогу.

Як зазначено в абз.268 Рішення Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04): "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" [ВП], заява N34884/97, п.30, ECHR 1999-V)".

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи та наданих представником позивача доказів понесення витрат на правничу допомогу, суд вважає цілком обґрунтованою вартість послуг адвоката, які є співмірними з наданими ним послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 20.11.2018 №5цас.

Таким чином, з урахуванням положень ч.3 ст.139 КАС України, суд, за виключенням вартості направлення рекомендованої поштової кореспонденції, присуджує на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8935,02грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул.Відінська, 12, м.Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20 листопада 2019 року №Ф-213-76-17.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області здійснити коригування особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного внеску у сумі 24082,08грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 78800,08грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449), судові витрати у сумі 9703,42грн (768,40грн - судовий збір, 8935,02грн - витрати на професійну правничу допомогу).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 лютого 2020 року.

Суддя Дудар О.М.