Рішення № 88427810, 26.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2020 року м. Одеса справа № 420/7479/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову у зарахуванні стажу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову відповідача у зарахуванні стажу, що дає право на виплату грошової допомоги роботи на посаді викладача позашкільних навчальних закладів, а саме: вчителя музика та співів Сичавської СОШ Комінтернівського району Одеської області (з 30.08.1977 по 01.12.1977); вчителя музики та співів Суворовської восьмирічної школи м. Одеси (з 01.01.1978 по 24.03.1984); вчителя музики Біляївської Дитячої музикальної школи с.Василівка Біляївського району Одеської області (з 18.05.1984 по 29.08.1985); викладача теоретичної дисципліни в Комінтернівській Дитячій школі смт. Комінтернове, Комінтернівського району, Одеської області (з 01.09.1985 по день винесення рішення у разі задоволення позову); зобов`язання відповідача зарахувати позивачу зазначений стаж.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 07.11.2019 року та 11.11.2019 року вона звернулась до відповідача зі зверненнями щодо здійснення перерахунку їй пенсії, оскільки при призначенні пенсії не було враховано трудовий стаж її роботи на посаді викладача позашкільних навчальних закладів та щодо здійснення їй виплати грошової допомоги одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до п.7 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від роботи на посаді викладача позашкільного навчального закладу та виплату відповідної грошової допомоги.

Однак пенсійним органом позивачу листом №3011/Р-11, 3086/Р-11 від 25.11.2019 року фактично відмовлено в перерахунку пенсії та в призначенні грошової допомоги. При цьому відповідач не зарахував ОСОБА_1 до спеціального стажу періоди роботи з 18.04.1984 по 29.08.1985 в Біляївській дитячій музичній школі та з 01.09.1985 по 31.07.2018 в Лиманській музичній школі, оскільки зазначені заклади відносяться до відділу культури Лиманської державної адміністрації та не передбачені урядовою постановою №909.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надав до суду відзив, який мотивований тим, що у позивача відсутній необхідний стаж на відповідних посадах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909, тому підстав для врахування такого стажу до педагогічного при призначенні пенсії немає, оскільки Лиманська дитяча музична школа не є закладом освіти, а відноситься до відділу культури Лиманської районної державної адміністрації Одеської області.

Ухвалою суду від 16.12.2019 року адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.01.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком з 15.07.2018 року (а.с.10-11, 15-17).

07.11.2019 року та 11.11.2019 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявами щодо здійснення перерахунку їй пенсії, оскільки при призначенні пенсії не було враховано трудовий стаж її роботи на посаді викладача позашкільних навчальних закладів та щодо здійснення їй виплати грошової допомоги одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до п.7 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від роботи на посаді викладача позашкільного навчального закладу та виплату відповідної грошової допомоги (а.с.18-19).

25.11.2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом №3011/Р-11, 3086/Р-11 повідомило позивача, що їй призначено пенсію за віком на підставі заяви від 02.08.2018 року при страховому стажі 41 рік 7 місяців, середньомісячному заробітку 7652,27 грн. та її розмір на 01.11.2019 року становить 3898,62 грн. До спеціального стажу не враховано періоди роботи з 18.04.1984 по 29.08.1985 в Біляївській дитячій музичній школі та з 01.09.1985 по 31.07.2018 в Лиманській музичній школі, оскільки зазначені заклади відносяться до відділу культури Лиманської державної адміністрації та не передбачені урядовою постановою №909. Після розрахунку спеціальний стаж становив 6 років 5 місяців, що недостатньо для призначення зазначеної допомоги (а.с.20).

Дослідивши адміністративний позов, відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж – це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон - №1788) гарантовано право громадян на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Право окремих категорій громадян на пенсію за вислугу років визначено ст. 51 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців (11.10.2017 року дата набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій").

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року.

Як вбачається з трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с.13-14), ОСОБА_1 :

з 30.08.1977 по 01.12.1977 працювала вчителем музики та співів Сичавської СОШ Комінтернівського району Одеської області;

з 01.01.1978 по 24.03.1984 працювала вчителем музики та співів Суворівської во сьмирічної школи м.Одеси;

з 18.05.1984 по 29.08.1985 працювала вчителем музики Біляївської Дитячої музи кальної школи с.Василівна Біляївського району Одеської області;

з 01.09.1985 по сьогоднішній день працює викладачем теоретичної дисципліни в Комінтернівській Дитячій музикальній школі смт. Комінтернове Комінтернівсько го району Одеської області (на цей час смт.Лиманське).

Щодо не зарахування періодів роботи позивачки в Біляївській та в Комінтернівській Дитячих музикальних школах, відповідач зазначив, що посади вчителя музики та викладача теоретичноi дисциплiни в позашкільних навчальних закладах не може бути зарахована до пільгового стажу, оскільки такі не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту затвердженого постановою кабінету міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 року (далі – Перелік №909).

Разом з тим суд не погоджується із зазначеною позицією відповідача, з огляду на наступне.

Так Переліком №909 встановлені заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років. У загальноосвітніх навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: учителі логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи

У позашкільних навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідувачі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Дорученням Кабінету Міністрів України від 6 січня 1996 року №397/21 дію Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, було поширено і на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання, без внесення змін до постанови.

Разом з тим, Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15 висловив свою позицію стосовно того, що наявність доручення Кабінету Міністрів України від 6 січня 1996 року № 397/21 без відповідних змін до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивача на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року по справі №876/5312/17 було здійснено відступ від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 25.05.2016 року у справі №419/794/15-а щодо висновків про відсутність у викладачів музичних шкіл, які відносяться до закладів позашкільної освіти, права на отримання пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за приписами ст. 28 Закону України «Про освіту» №1060-XII від 23.05.1991 року (в редакції, чинній на момент роботи позивача), система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі ст. 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Як передбачено ст. 4 Закону України «Про позашкільну освіту» №1841-III від 22.06.2000 року позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Статтею 12 Закону №1841-III та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №433 від 06.05.2001 року, передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Згідно статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Постановою Кабінету Міністрів України №963 від 14.06.2000 року було затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, відповідно до якого до посад педагогічних працівників належать, зокрема, викладачі всіх спеціальностей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191 затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати.

Відповідно до п.2 вказаного Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення, що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років"

Згідно п.5 цього Порядку грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Відповідно до п.6 вказаного Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення.

Згідно п.7 вказаного Порядку виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати

Суд зазначає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України).

Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п.п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на зазначене, проаналізувавши норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві певних правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, а також з метою реалізації положень ст.46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд, ґрунтуючись на висновках Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років.

Таким чином, викладач музичної школи, вчитель музики і співів, музичний керівник є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, з огляду на що стаж роботи на зазначених посадах мав бути зараховуваний відповідачем до пільгового стажу позивача у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України №1788-ХІІ, навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

При цьому суд зазначає, що при розгляді даної адміністративної справи судом не надавалась оцінка праву позивача на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцевих положень” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки це питання не відноситься до предмету адміністративного позову у справі №420/7479/19, так як вимог щодо отримання такої грошової допомоги позивачем не заявлено.

Щодо частини позовних вимог, а саме визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання у зарахуванні періодів роботи позивачки як вчителя музика та співів Сичавської СОШ Комінтернівського району Одеської області (з 30.08.1977 по 01.12.1977) та вчителя музики та співів Суворовської восьмирічної школи м. Одеси (з 01.01.1978 по 24.03.1984), суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданих пояснень віповідача та з матеріалів, які містяться у справі, періоди роботи позивачки з 30.08.1977 по 01.12.1977 року та з 01.01.1978 по 24.03.1984 року були враховані ще під час призначення їй пенсії за віком - 02.08.2018 року, тобто не врахований стаж був лише за періоди з 18.05.1984 по 29.08.1985 року та з 01.09.1985 по 31.07.2018 року, що також вбачається з відповідді Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на звернення ОСОБА_1 від 25.11.2019 року №3011/Р-11, 3086/Р-11.

Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку щодо безпідставності заявлених вимог в частині визнання протиправної відмови у зарахуванні періодів роботи позивачки, як вчителя музика та співів Сичавської СОШ Комінтернівського району Одеської області (з 30.08.1977 по 01.12.1977) та вчителя музики та співів Суворовської восьмирічної школи м. Одеси (з 01.01.1978 по 24.03.1984) та відповідно у зарахуванні вказаних періодів до стажу, оскільки такі були враховані відповідачем при призначенні їй пенсії за вислугу років.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано платіжне доручення №94 від 06.12.2019 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 768,40 грн.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на її користь суму сплаченого нию судового збору у розмірі 384,20 грн. сплаченого за платіжним дорученням №94 від 06.12.2019 року з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у зарахуванні стажу, що дає право на виплату грошової допомоги роботи на посаді викладача позашкільних навчальних закладів ОСОБА_1 , а саме: вчителя музики Біляївської Дитячої музикальної школи с.Василівка Біляївського району Одеської області (з 18.05.1984 по 29.08.1985 року); викладача теоретичної дисципліни в Комінтернівській Дитячій школі смт. Комінтернове, Комінтернівського району, Одеської області (з 01.09.1985 по 26.03.2020 року).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 у стаж, який дає право на виплату грошової допомоги роботу на посаді викладача позашкільних навчальних закладів, а саме: вчителя музики Біляївської Дитячої музикальної школи с.Василівка Біляївського району Одеської області (з 18.05.1984 по 29.08.1985 року); викладача теоретичної дисципліни в Комінтернівській Дитячій школі смт. Комінтернове, Комінтернівського району, Одеської області (з 01.09.1985 по 26.03.2020 року).

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 384,20 грн. сплачені за платіжним дорученням №94 від 06.12.2019 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.