Рішення № 88414121, 17.03.2020, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №388/1298/16-ц

Провадження №2/403/5/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року Устинівський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді: Годованець І. А.

при секретарі: Дорошенко В.В.

з участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представників відповідача ФГ «Вершино-Власівське»: Чуприни С. П., Селевко Д. О., Сидоренко Г. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Устинівка в режимі он-лайн трансляції на офіційному веб-сайті Устинівського районного суду Кіровоградської області у мережі «Інтернет» на «You Tube» каналі «Судова Влада України» цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділ у Долинському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області, про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачем ОСОБА_1 подано до суду позов до відповідача фермерського господарства «Вершино-Власівське» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію. Позовні вимоги мотивуються тим, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 пояснили, що не є єдиним та цілісним письмовим документом додаткова угода до договору оренди землі між орендодавцем та орендарем, так як вчинено заміну сторінку. До додаткової угоди до договору оренди землі представником орендаря в односторонньому порядку внесено зміни внаслідок чого збільшено строк дії основного договору оренди землі з десяти років на двадцять п`ять років. У основному договорі оренди землі відсутні наступні істотні умови договору: не зазначено спосіб внесення грошової орендної плати за земельну ділянку; не зазначено якісні показники продукції, місце, умови, порядок, строки поставки орендної плати в натуральній формі. У ОСОБА_1 та ОСОБА_3 при підписанні додаткової угоди до договору оренди було відсутнє волевиявлення в частині про збільшення строку дії основного договору оренди землі з десяти років на двадцять п`ять років. У додатковій угоді та договорі оренди землі відсутній кадастровий номер земельної ділянки. Під час державної реєстрації основного договору оренди землі допущено подвійну реєстрацію. Договір оренди землі вчинено під впливом обману зі сторони представника орендаря. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 вважають, що позовні вимоги до фермерського господарства «Вершино-Власівське» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію підлягають задоволенню.

У судовому засіданні представники відповідача фермерського господарства «Вершино-Власівське»: Чуприна Сергій Павлович та Селевко Дмитро Олексійович вважають, що позовні вимоги ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію задоволенню не підлягають, так як презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду. Позивач ОСОБА_1 не надав допустимих та належних доказів, що внаслідок укладення додаткової угоди до договору оренди землі порушено права померлого батька ОСОБА_3 або його прав та інтересів. У цивільній справі встановлено, що дії орендодавця при зверненні до суду з відповідним позовом суперечать його попередній поведінці. У справі відсутні будь-які правові підстави для визнання правочину недійсним та скасувати його державну реєстрацію. У разі задоволення судом позовних вимог просять застосувати до спірних правовідносин між сторонами строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У судове засідання представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділу у Долинському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області Вікторія Шестакова не з`явилася, подала письмову заяву про проведення судового розгляду справи по суті у відсутність представника.

Заслухавши учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено наступні обставини. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду землі»). Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч.1 ст.93 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (ч.4 ст.124 ЗК України). Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.14 Закону України «Про оренду землі»). Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (ч.1 ст.4 Закону України «Про оренду землі»). Положеннями ч.1 ст.16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України). Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі Державного акта на право приватної власності на землю; серія: КР; №3521984400:04:00:230, виданого 19 жовтня 2000 року Кіровською сільською радою Долинського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка, площею 6.07 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

За договором найму (оренди) земельної ділянки, наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст.792 ЦК України). За договором оренди землі від 05 жовтня 2006 року орендодавцем ОСОБА_1 передано орендарю фермерському господарству «Вершино-Власівське», відповідно до умов цього договору, в користування земельну ділянку, площею 6.07 га, кадастровий номер: не зазначено, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області на десять років; нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: шістдесят чотири тисячі триста шістдесят шість грн. 83 коп.; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі: 1200 (одна тисяча двісті) грн. 00 коп. на рік; орендна плата виплачується: з 01 серпня по 20 грудня щорічно. Державна реєстрація договору оренди землі проведена 12 грудня 2006 року у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру» за №183.

Згідно додаткової угоди за №1 від 30 липня 2010 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» до договору оренди землі між сторонами від 12 грудня 2006 року внесено зміни, в тому числі, щодо строку дії цього договору: Строк дії договору викладено у наступній редакції: Термін дії договору становить двадцять п`ять років з моменту державної реєстрації договору. Державна реєстрація додаткової угоди за №1 від 30 липня 2010 року договору оренди землі проведена 16 грудня 2010 року у Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України» за №041037000113.

За договором оренди землі від 05 жовтня 2006 року орендодавцем ОСОБА_3 (спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 ) передано орендарю фермерському господарству «Вершино-Власівське», відповідно до умов цього договору, в користування земельну ділянку, площею 6.07 га, кадастровий номер: не зазначено, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області на десять років; нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: шістдесят чотири тисячі триста шістдесят одна грн. 73 коп.; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі: 1200 (одна тисяча двісті) грн. 00 коп. на рік; орендна плата виплачується: з 01 серпня по 20 грудня щорічно. Державна реєстрація договору оренди землі проведена 12 грудня 2006 року у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру» за №196. Згідно додаткової угоди за №1 від 10 червня 2010 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» до договору оренди землі між сторонами від 12 грудня 2006 року внесено зміни, в тому числі, щодо строку дії цього договору: Строк дії договору викладено у наступній редакції: Термін дії договору становить двадцять п`ять років з моменту державної реєстрації Договору. Державна реєстрація додаткової угоди за №1 від 10 червня 2010 року договору оренди землі проведена 16 грудня 2010 року у Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України» за №041037000096. Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю; серія: НОМЕР_1 , виданого 08 червня 2012 року Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2011 року за №1315 Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області, ОСОБА_1 , в порядку спадкування за заповітом, належить на праві власності земельна ділянка, площею 6.0702 га, кадастровий номер: 3521984400:02:000:0257, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до п.6 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність. Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів(ч.1 ст.4 ЦПК України).

Частиною 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом розглянуто справу за зверненням ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське» в межах заявлених ним вимог: про визнання недійсною Додаткової угоди до Договору оренди землі, на підставі доказів, поданих учасниками справи. У справі предметом спірних правовідносин між сторонами є наступні документи: додаткова угода за №1 від 10 червня 2010 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» до договору оренди землі між сторонами від 12 грудня 2006 року, державна реєстрація додаткової угоди 16 грудня 2010 року за №041037000113, та додаткова угода за №1 від 10 червня 2010 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» до договору оренди землі між сторонами від 12 грудня 2006 року, державна реєстрація додаткової угоди 16 грудня 2010 року за №041037000096.

У висновку експерта Одеського науково - дослідного іституту судових експертиз за №17-3522-3523 від 27 червня 2018 року зазначено: підписи від імені ОСОБА_1 у наданих на експертизу документах: примірнику додаткової угоди №1 від 30 липня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладеної між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованої у Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 грудня 2010 року за №041037000113 («Документ №1»), розміщений на другому аркуші документу у розділі «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН ОРЕНДОДАВЕЦЬ...» ліворуч від друкованого запису ( ОСОБА_1 ); примірнику додаткової угоди №1 від 30 липня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладеної між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованої у Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 грудня 2010 року за №041037000113 («Документ №1а»), розміщений на другому аркуші документу у розділі «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН ОРЕНДОДАВЕЦЬ...» ліворуч від друкованого запису ( ОСОБА_1 ), виконані самим ОСОБА_1 у звичних для ОСОБА_1 умовах (стані). Досліджені підписи у наданих на експертизу: примірнику додаткової угоди №1 від 30 липня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладеної між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованої у Кіровоградськійрегіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 грудня 2010 року за №041037000113 («Документ №1»), розміщений на другому аркуші документу у розділі «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН ОРЕНДОДАВЕЦЬ...» ліворуч від друкованого запису ( ОСОБА_1 ); примірнику додаткової угоди №1 від 30 липня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладеної між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованої у Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 грудня 2010 року за №041037000113 («Документ №1а»), розміщений на другому аркуші документу у розділі «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН ОРЕНДОДАВЕЦЬ...» ліворуч від друкованого запису ( ОСОБА_1 ); примірнику договору оренди землі від 05 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованого у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного Земельного кадастру» про що у Державномуреєстрі земель вчинено запис від 12 грудня 2006 року за №183 (Документ №2), розміщений на третьому аркуші у розділі «Підписи сторін» в графі «Орендодавець»; примірнику договору оренди землі від 05 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованого у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного Земельного кадастру» про що у Державномуреєстрі земель вчинено запис від 12 грудня 2006 року за №183 (Документ №2а), розміщений на третьому аркуші у розділі «Підписи сторін» в графі «Орендодавець»; примірнику договору оренди землі від 05 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованого у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного Земельного кадастру» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12 грудня 2006 року за №183 (Документ №26), розміщений на третьому аркуші у розділі «Підписи сторін» в графі «Орендодавець», виконані однією особою. Підписи від імені ОСОБА_3 у наданих на експертизу документах: примірнику додаткової угоди №1 від 10 червня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладеної між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованої у Кіровоградській регіональній філії Щ «Центр ДЗК» при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 грудня 2010 року за №041037000096 («Документ №3»), розміщений на другому аркуші документу у розділі «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН ОРЕНДОДАВЕЦЬ ...» ліворуч від друкованого запису ( ОСОБА_3 ); примірнику додаткової угоди №1 від 10 червня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладеної між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованої у Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України про що у

Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 грудня 2010 року за

№041037000096 («Документ №3а»), розміщений на другому аркуші документу

у розділі «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН ОРЕНДОДАВЕЦЬ...» ліворуч від друкованого запису ( ОСОБА_3 ), виконані самим ОСОБА_3 у звичних для ОСОБА_1 умовах (стані). Досліджені підписи у наданих на експертизу: примірнику додаткової угоди №1 від 10 червня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладеної між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованої у Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 грудня 2010 року за №041037000096 («Документ №3»), розміщений на другому аркуші документу у розділі «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН ОРЕНДОДАВЕЦЬ...» ліворуч від друкованого запису ( ОСОБА_3 ); примірнику додаткової угоди №1 від 10 червня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладеної між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованої у Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 грудня 2010 року за №041037000096 («Документ №3а»), розміщений на другому аркуші документу у розділі «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН ОРЕНДОДАВЕЦЬ...» ліворуч від друкованого запису «( ОСОБА_3 )»; примірнику договору оренди землі від 05 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованого у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного Земельного кадастру» про що у Державномуреєстрі земель вчинено запис від 12 грудня 2006 року за №196 («Документ №4»), розміщений на третьому у розділі «Підписи сторін» в графі «Орендодавець»; примірнику договору оренди землі від 05 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованого у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного Земельного кадастру» про що у Державномуреєстрі земель вчинено запис від 12 грудня 2006 року за №196 («Документ №4а»), розміщений на третьому у розділі «Підписи сторін» в графі «Орендодавець», примірнику договору оренди землі від 05 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Вершино-Власівське», в особі голови Сидоренко Григорія Миколайовича, зареєстрованого у ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного Земельного кадастру» про що у Державномуреєстрі земель вчинено запис від 12 грудня 2006 року за №196 («Документ №46»), розміщений на третьому у розділі «Підписи сторін» в графі «Орендодавець», виконані однією особою.

У позовній заяві позивачем ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію зазначено наступні підстави позову: не є єдиним та цілісним письмовим документом додаткова угода до договору оренди землі між орендодавцем та орендарем (заміна сторінки); до додаткової угоди до договору оренди землі представником орендаря в односторонньому порядку внесено зміни внаслідок чого збільшено строк дії основного договору оренди землі з десяти років на двадцять п`ять років; у основному договорі оренди землі відсутні наступні істотні умови договору: не зазначено спосіб внесення грошової орендної плати за земельну ділянку; не зазначено якісні показники продукції, місце, умови, порядок, строки поставки орендної плати в натуральній формі; у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 при підписанні додаткової угоди до договору оренди було відсутнє волевиявлення в частині про збільшення строку дії основного договору оренди землі з десяти років на двадцять п`ять років; у додатковій угоді та договорі оренди землі відсутній кадастровий номер; під час державної реєстрації основного договору оренди землі допущено подвійну реєстрацію; вчинено правочин під впливом обману (ст.230 ЦПК України).

Частиною 5 ст.12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 1 ст.103 ЦПК України встановлено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров`я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (ст.105 ЦПК України). Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення (ч.1 ст.106 ЦПК України). Частиною 1 ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 2 ст.78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2020 року задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про відмову від клопотання про призначення у справі судово - технічної експертизи. У цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділу у Долинському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію, прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від призначення у справі судово - технічної експертизи.

У судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 не подано суду належного та допустимого доказу, чим може бути судова експертиза, що додаткова угода до договору оренди землі між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» та додаткова угода до договору оренди землі між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» не є єдиним та цілісним письмовим документом, здійснено заміну сторінки, представником орендаря в односторонньому порядку до додаткової угоди до договору оренди землі внесено зміни внаслідок чого збільшено строк дії основного договору оренди землі з десяти років на двадцять п`ять років.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13, Верховним Судом у постановах від 17 травня 2018 року в справі № 2-64/11, від 04 липня 2018 року у справі № 590/479/16-ц. Зазначена у позовній заяві підстава позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію є необгрунтованою допустимим доказом, оскільки, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

У Рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Вирішуючи питання про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію, суд має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити, чи дійсно порушено право орендодавця та з`ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця. Частинами 1,2 ст.264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Згідно абз.1 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» за №14 від 18 грудня 2009 року, відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд

розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Зазначені у позовній заяві підстави позову: у основному договорі оренди землі між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» та основним договором оренди землі між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» відсутні істотні умови основного договору: не зазначено спосіб внесення грошової орендної плати за земельну ділянку; не зазначено якісні показники продукції, місце, умови, порядок, строки поставки орендної плати в натуральній формі та під час державної реєстрації основного договору оренди землі допущено подвійну реєстрацію, - виходять за межі позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію, а при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст.264 ЦПК України). У матеріалах цивільної справи відсутні будь-які належні та допустимі докази про подвійну державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» та додаткової угоди до договору оренди землі між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське», а відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Таким чином, у справі позовні вимоги належним чином не обгрунтовані письмовими доказами про подвійну державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі.

Частиною 1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч.2 ст.15 Закону України «Про оренду землі»). Частина 1 ст.15 Закону України «Про оренду землі», кореспондується із положеннями ч.1 ст.638 ЦК України, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом, як істотні. Державна реєстрація права власності на землю на момент оформлення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 здійснювалась у порядку визначеному Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Держкомзему України за №174 від 02 липня 2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 641/7962 від 25 липня 2003 року. Частиною 3 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Держкомзему України за №174 від 02 липня 2003 року передбачено, що необхідною умовою реєстрації права є наявність кадастрового номера земельної ділянки. Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах за №43 від 04 травня 1999 рокупередбачено, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об`єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки (пункт 1.12).У пункті 1.13 цієї Інструкції передбачено, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об`єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією. Тобто, при складанні технічної документації для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку обов`язковою складовою є визначення та перенесення у натурі (на місцевості) меж земельної ділянки. Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Умовами ст.126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Згідно з пунктом 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету по земельних ресурсах України за №43 від 04 травня 1999 року, заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою покладається на Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» та його структурні підрозділи. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп`ютерної техніки. Тільки після 02 квітня 2002 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» за №449 від 02 квітня 2002 року, обов`язковим реквізитом державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою став кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Із 01 січня 2013 року, у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр», державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів. Якщо відсутність у договорі однією з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав. Верховний суд України ухвалою від 04 лютого 2015 року у справі №6-233цс14 визначив, що під час розгляду позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки не достатньо встановити лише факт відсутності в оспорюваному договорі істотних умов, обов`язковість визначення яких встановлена ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі». Обов`язковою умовою для визнання договору оренди землі недійсним є не тільки відсутність певних істотних умов в договорі, а і встановлене судом порушення прав позивача такою відсутністю Крім встановлення факту відсутності істотних умов в договорі оренди земельної ділянки, суд також має вказати в мотивувальній частині свого рішення, яким саме чином це порушило суб`єктивні права позивача. Тільки в цьому випадку рішення суду можна буде вважати законним та обґрунтованим. Тобто, основний предмет доказування в такого роду справах є наступні обставини: чи дійсно відсутні в договорі оренди земельної ділянки певні істотні умови, обов`язковість яких встановлена Законом; та яким чином відсутність істотних умов порушує права позивача. У судовому засіданні сторонами не оспорюється та встановлено матеріалами справи, що з 12 грудня 2006 року і по день судового розгляду справи за договором оренди землі між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» та за договором оренди землі між орендодавцем ОСОБА_3 (спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 ) та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» виконуються умови цього договору та додаткової угоди до нього, орендарем земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, у сторін відсутній спір про орендну плату. Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Відповідно до п.6 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Доводи ОСОБА_1 про відсутність у додатковій угоді до договору оренди землі істотних умов для визнання додаткової угоди недійсною з підстав: у додатковій угоді до договору оренди землі відсутні істотні умови: не зазначено спосіб внесення грошової орендної плати за земельну ділянку; не зазначено якісні показники продукції, місце, умови, порядок, строки поставки орендної плати в натуральній формі; у додатковій угоді та договору оренди землі відсутній кадастровий номер, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. З урахуванням ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.15 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

Суд повинен установити чи були чи порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, у справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої п.1 ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі»,суд повинен установити чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених ст.15 цього Закону, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав. Таким чином, ОСОБА_1 не доведено обставини, які б підтверджували недійсність додаткової угоди до договору оренди землі на підставі досліджених у судовому засіданні підстав позову та порушення при цьому його прав, як орендодавця. Частиною 1 ст.230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Таким чином, під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто, при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Предметом дослідження у справі є обставини, які стосуються укладення додаткової угоди до договору оренди земіл з введенням однієї сторони в оману другою стороною умисно, з певною метою, при цьому характер обставин, щодо яких введено в оману, повинен бути істотним, таким, що суттєво впливає на права тієї сторони угоди, яка діє добросовісно. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. За змістом статей 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V.v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Наявність умислу в діях представника орендаря, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинен довести орендар, який діяв під впливом обману. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження введення в оману орендодавця щодо обставин, які мають істотне значення для укладення угоди, тобто позивачем не виконано свій процесуальний обов`язок, передбачений законом.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заперечує, що він особисто та ОСОБА_3 ознайомилися та підписали додаткову угоду до договору оренди землі. Таким чином, під час укладення та підписання сторонами додаткової угоди до договору оренди землі не встановлено обставин, при яких, представником орендаря намисно введено в оману ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо умов правочину та строку дії договору оренди землі.

Частиною 4 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Частиною 2 ст.792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі». За договором оренди землі від 05 жовтня 2006 року орендодавцем ОСОБА_3 передано орендарю фермерському господарству «Вершино-Власівське», відповідно до умов цього договору, в користування земельну ділянку, площею 6.07 га, кадастровий номер: не зазначено, на десять років. Державна реєстрація договору оренди землі проведена 12 грудня 2006 року за №196. Передача земельної ділянки в користування відбулась в день державної реєстрації цього договору. Згідно додаткової угоди за №1 від 10 червня 2010 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем фермерським господарством «Вершино-Власівське» до договору оренди землі між сторонами від 12 грудня 2006 року внесено зміни, в тому числі, щодо строку дії цього договору: Строк дії договору викладено у наступній редакції: Термін дії договору становить двадцять п`ять років з моменту державної реєстрації Договору. Державна реєстрація додаткової угоди проведена 16 грудня 2010 року за №041037000096. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі №704/1551/16-ц зроблено висновок про те, що сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору, тому немає підстав для визнання договору оренди землі недійсним з тих підстав, що реєстрація договору була здійснена після смерті орендодавця, зазначене не впливає на недійсність договору.

Друга судова палати Касаційного цивільного суду вважає, що питання наявності підстав для визнання договору оренди недійсним пов`язується не з його укладенням, а з його вчиненням, а відтак і підстави для визнання його недійсним потрібно встановлювати протягом здійснення сторонами договору усіх дій спрямованих не на укладення договору, а на його вчинення. Смерть особи, а саме припинення здатності мати права і обов`язки та здійснювати дії на їх виникнення. Зміну та припинення, виключає узгодженість дій учасників двостороннього правочину, яким є договір оренди, виключає її волевиявлення на здійснення дій щодо вчинення договору, а значить і не можна вважати, що смерть особи не впливає на недійсність договору, оскільки її волевиявлення здійснено у момент його укладення. З моменту укладення договору ОСОБА_3 та за життя із вимогами про недійсність договору землі або додаткової угоди до договору оренди землі та неналежне виконання умов цього договору орендарем, до суду не звертався. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не надав допустимих та належних доказів, що внаслідок укладення договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі порушено права померлого батька ОСОБА_3 або його прав та інтересів.

Доводи позивача ОСОБА_1 про задоволення позовних вимог з цих підстав позову зводяться до переоцінки доказів у справі по своїй суті та зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Із урахуванням встановлених обставин, в тому числі, що орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем фермерського господарства «Вершино-Власівське» врегулювано орендні відносини за договором оренди землі з 12 грудня 2006 року, сторони виконували умови договору у погодженому порядку по день смерті орендодавця. Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не доведено обставин, які б свідчили про недійсність укладеної ОСОБА_3 та фермерським господарством «Вершино-Власівське» додаткової угоди до договору оренди землі та порушення прав спадкодавця за його життя, а також його прав та інтерсів після успадкування земельної ділянки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) (ч.ч.1,2 ст.202 ЦК України). Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України). Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга статті 6 ЦК України). Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз.2 ч.3 ст.6 ЦК України). За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 ЦК України). Особливості найму окремих видів майна встановлюються ЦК України та іншим законом (ч.3 ст.760 ЦК України). Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч.1 ст.763 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч.ч.1,2 ст.631 ЦК України). Згідно ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (ч.ч.1,2 ст.640 ЦК України). Таким чином, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Не можна вважати недійсним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Частиною 1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Пунктами 1,8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за №9 встановлено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів», Законом України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі» та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Відповідно до правовового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 застосовано доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У зв`язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений в постанові від 23 травня 2018 року у справі №04/1551/16-ц (провадження №61-1122св17). Висновки щодо застосування норми права . Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати. На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права. Добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року №61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року №61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року №61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладним немає. У ст.204 ЦК України зазначено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. У цивільній справі справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію встановлено, що у справі дії орендодавця при зверенні до суду з відповідним позовом суперечать його попередній поведінці при укладенні договору оренди землі.

При встановлених обставинах, суд важає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію задоволенню не підлягають. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України). Під час проведення судових дебатів представником ФГ «Вершино-Власівське» (адвокат) Чуприна Сергієм Павловичем подано письмову заяву про подання суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги та для покладення цих витрат у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.141 ЦПК України). Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : Відмовити у позовних вимогах в повному обсязі. Відмовити у повному обсязі у позовних ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вершино-Власівське», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділ у Долинському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровградської області, про визнання недійсною Додаткової угоди до Договору оренди землі та скасувати її державну реєстрацію. Позивачу ОСОБА_1 судові витрати у справі відшкодуванню не підлягають, так як у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. На рішення може бути подано апеляційну скаргу на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Кропивницького Апеляційного суду Кіровоградської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено об 11:00 годині 25 березня 2020 року.

Суддя: І. А. Годованець