Ухвала суду № 88406432, 25.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

25.03.2020Справа № 910/19110/19Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши заяву позивача Публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» (вул. Клима Савура, буд. 21А, м. Луцьк, 43005) про забезпечення позову у справі № 910/19110/19 за позовом Публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» (вул. Клима Савура, буд. 21А, м. Луцьк, 43005) до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» (вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Дмитро Вікторович (вул. Рівненська, буд. 54, м. Луцьк, 43000), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна (вул. Голосіївська, буд. 17, оф. 605, м. Київ, 03039), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва надійшла зазначена позовна заява та передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. від 26.10.2019, зареєстрований в реєстрі за № 1930, яким звернено стягнення нерухоме майно ТОВ «Волиньбакалія», а саме: нежитлову будівлю, продовольчий склад з підвалом С-1, загальною площею 1235,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А; продовольчий склад без підвалу М-1, загальною площею 1148,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А; склад І-1, загальною площею 1027,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А; земельну ділянку, площею 23069 га, цільове призначення: для обслуговування виробничої бази, кадастровий номер 0710100000:11:058:0030, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул . Клима Савура, 21А; земельну ділянку, площею 0,2574 га, цільове призначення: для обслуговування виробничої бази, кадастровий номер 0710100000:11:058:0007, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м . Луцьк, вул. Клима Савура, 21А; земельну ділянку, площею 0,2295 га, цільове призначення: для обслуговування виробничої бази, кадастровий номер 0710100000:11:058:0029, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А, на користь Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» таким, що не підлягає виконанню; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 позовну заяву публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

24.01.2020 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з доданими до неї документами.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О. вказана заява передана судді 03.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 20.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче засідання у справі № 910/19110/19 відкладено на 12.03.2020.

24.02.2020 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд зупинити стягнення на підставі виконавчого напису № 1930, виданого 26.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» про забезпечення позову відмовлено.

12.03.2020 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій останній просить зупинити стягнення на підставі виконавчого напису №1930, виданого 26.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л.

16.03.2020 позивач подав до суду додаткові пояснення до заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування необхідності забезпечення позову заявник у поданій заяві зазначає, що відповідачем розпочато процес реалізації майна, який незабаром буде закінчено, оскільки проведення оцінки майна та публікація оголошення про аукціон є завершальною стадією перед його продажем. Про намір реалізації майна також свідчить розміщене на сайті ДП «СЕТАМ» оголошення про дату проведення аукціону, який призначено на 23.03.2020.

На підтвердження власних доводів позивачем до матеріалів заяви про забезпечення позову долучено постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, про опис та арешт майна (коштів) боржника, про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, повідомлення приватного виконавця про проведену оцінку майна та визначення його вартості з метою виставлення на торги та оголошення на сайті ДП «СЕТАМ» про проведення 23.03.2020 аукціону з продажу майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд, вивчивши доводи поданої заяви про забезпечення позову, вивчивши матеріали справи, доходить такого обґрунтованого висновку.

Заява про забезпечення позову обґрунтовується позивачем, зокрема, тим, що у разі повного виконання спірного виконавчого напису таке задоволення позову не призведе до фактичного відновлення прав та інтересів, з метою захисту яких позивач звернувся з відповідним позовом до суду, оскільки майно, на яке звернуто стягнення, вже буде реалізоване і з метою його повернення товариству доведеться звертатися до суду з новими позовами. Враховуючи те, що на час розгляду справи розпочато процедуру виконання спірного виконавчого напису, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі нього є адекватним та ефективним способом забезпечення позову.

За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З аналізу вказаної норми вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Однак, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто положення вказаної статті пов`язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Разом з тим, оскільки у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, в силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.

Як вбачається з матеріалів заяви, спірний виконавчий напис став підставою для відкриття 16.12.2019 приватним виконавцем Таранком Д.В. виконавчого провадження № 60888262 з його виконання, з метою забезпечення виконання якого було накладено арешт на майно публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» та прийнято постанову від 16.12.2019 про опис та арешт майна (коштів) заявника на оспорюваним виконавчим написом.

Приписи ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», які встановлюють вичерпний перелік підстав зупинення виконавчих дій, не містять такої підстави як оскарження виконавчого документу до суду, а вказують лише на обов`язок виконавця зупинити вчинення виконавчих дій, зокрема, на підставі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що звернення до суду з позовом про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із порушенням приписів закону при його вчиненні, не нівелює обов`язку виконавця вчинити примусові дії з його виконання в порядку та в межах строків, визначених Законом України «Про виконавче провадження», що свідчить про обґрунтованість посилань заявника на можливе виконання спірного виконавчого напису (стягнення визначених коштів) за час вирішення даного спору в суді.

Отже, за наявності в матеріалах справи документального підтвердження початку примусового виконання спірного виконавчого напису обґрунтованим є посилання позивача на те, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі шляхом зупинення стягнення за оскаржуваним виконавчим написом може нівелювати ефективність судового захисту шляхом прийняття рішення господарським судом у даній справі у разі задоволення позовних вимог, адже у разі повного виконання спірного виконавчого напису таке задоволення позову не призведе до фактичного відновлення прав та інтересів, з метою захисту яких позивач звернувся з відповідним позовом до суду, оскільки запропоновані до стягнення за ним кошти вже будуть стягнуті та відбудеться реалізація майна заявника, та з метою їх повернення заявнику доведеться знову звертатися до суду з новими позовами та понести додаткові витрати.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Вказаними нормами закону передбачено, що власник має право на превентивний захист судом свого права у випадку, коли ще немає порушення, однак є підстави передбачити можливість такого порушення. Однією з форм такого превентивного судового захисту, по суті, і є заходи забезпечення ефективності судового рішення.

Стягнення коштів за наслідками вчинення приватним виконавцем виконавчих дій щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, правомірність якого оскаржується, зводиться до можливого протиправного позбавлення власника свого права власності на майно у випадку встановлення судом обставин щодо неправомірності вчинення відповідного виконавчого напису.

За таких обставин, враховуючи, що на час розгляду справи розпочато процедуру виконання спірного виконавчого напису, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, в даному випадку застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову.

При цьому, в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, судом враховано правові висновки щодо необхідності, з метою забезпечення належного захисту прав та інтересів осіб, зупинення виконавчого провадження до розгляду спору про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого відкрито відповідне виконавче провадження, викладені в постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 25.02.2019 у справі № 924/789/18 та від 25.02.2019 №924/790/18.

Так, зокрема, у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що з огляду на відповідні законодавчі приписи та враховуючи винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, яким передбачено звернення стягнення на майно на користь банку, а позивач мав намір оскаржити такий виконавчий напис в судовому порядку шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, через те, що вважав, що такий виконавчий напис здійснено з порушенням норм чинного законодавства, - існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову, до подання позовної заяви (шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, яким звернено стягнення на майно та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису нотаріуса) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він мав намір звернутися до суду. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи виконавчою службою буде примусово реалізовано майно на прилюдних торгах, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.

При цьому, судом також враховано, що обраний захід до забезпечення позову не повинен мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призведе до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльності» банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Отже, господарська діяльність відповідача як банківської установи полягає у залученні у вклади коштів не конкретної особи або обмеженої кількості осіб, а необмеженої (на розсуд банку) кількості фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, а тому тимчасове (до вирішення цього спору по суті) зупинення стягнення за вимогами до позивача як одного із боржників відповідача не може вважатися втручанням в господарську діяльність останнього у розумінні статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльності».

З огляду на викладене, з метою запобігання можливим потенційним порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також враховуючи, що невжиття заходів забезпечення позову може породжувати подання нових позовів, зокрема стосовно повернення майна за рахунок якого буде здійснено задоволення вимог кредитора в межах виконавчого провадження (у разі встановлення судом обставин неправомірності видачі оскаржуваного виконавчого напису), суд визнав обґрунтованою вимогу щодо зупинення стягнення на підставі спірного виконавчого напису.

Як було зазначено вище, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи, що до вирішення спору по суті наявні обґрунтовані підстави вважати, що невжиття визначеного позивачем заходу забезпечення позову, а саме шляхом зупинення стягнення на підставі спірного виконавчого напису нотаріуса, порушить його права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О. повний текст ухвали складений та підписаний 25.03.2020.

На підставі викладеного та керуючись ст. 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву позивача Публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» про забезпечення позову у справі № 910/19110/19 за позовом Публічного акціонерного товариства «Волиньбакалія» (вул. Клима Савура, буд. 21А, м. Луцьк, 43005) до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» (вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Дмитро Вікторович (вул. Рівненська, буд. 54, м. Луцьк, 43000), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна (вул. Голосіївська, буд. 17, оф. 605, м. Київ, 03039), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

2. До набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/19110/19 зупинити стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 26.10.2019 за реєстровим № 1930 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Інною Леонтіївною, за яким стягувачем є Акціонерне товариство «Альфа Банк», боржником - Публічне акціонерне товариство «Волиньбакалія».

3. Ухвала про забезпечення позову набирає законної сили з 25.03.2020, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження відповідно до ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України.

4. Ухвала про забезпечення позову може бути пред`явлена до виконання в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» протягом 3 (трьох) років з наступного дня після набрання ухвалою законної сили.

5. Стягувачем за даною ухвалою є - Публічне акціонерне товариство «Волиньбакалія» (43005, м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21а, код 01553190).

6. Боржником за даною ухвалою є - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул.. Велика Васильківська, буд. 100, код 23494714).

7. Ухвала може бути оскаржена в порядку і строки, визначені положеннями ст.ст. 253-259 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.

Дата підписання ухвали 25.03.2020

Суддя В.О.Демидов