Рішення № 88405285, 24.03.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/811/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання діяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові (нова редакція) ОСОБА_1 (позивач) просить суд:- визнати неправомірною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиконання розпорядження про призначення пенсії № 183292 від 7 вересня 2016 року (без врахування внесених виправлень) з урахуванням усіх перерахунків та індексації грошових доходів населення; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити виплату пенсії обчисленої на підставі розпорядження про призначення пенсії № 183292 від 7 вересня 2016 року (без врахування внесених виправлень) з урахуванням усіх перерахунків та індексації грошових доходів населення, починаючи з моменту її поновлення, а саме з 7 жовтня 2009 року; - звернути рішення суду до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що з 07.10.2009 року їй поновлено виплату пенсії по віку. Сума нарахувань за період з 07.10.2009 року по 31.08.2016 року склала 31025,09 грн., розмір поновленої пенсійної виплати становить 374,67 грн.

Зазначає, що 24.12.2018 року звернулась до відповідача з заявою про виплату пенсії відповідно до розпорядження ГУ ПФУ м. Чернівці № 183292 від 07.09.2016 року. Однак відповідач листом № 2490/02 від 22.01.2019 року відмовив у проведенні відповідних виплат, здійснення перерахунку пенсії.

Вказує, що 07.09.2016 року відповідачам винесено розпорядження № 183292, відповідно до якого розмір нарахованої пенсії становив 1083,62 грн. Однак, після внесення виправлення шляхом перекреслювання, виплачується пенсія в розмірі 374,67 грн.

Вважає неправомірною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиконання розпорядження про призначення пенсії № 183292 від 07.09.2016 року (без врахування внесених виправлень), а тому звернулася до суду.

20.08.2019 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому зазначив, що ручні правки розпорядження ГУ ПФУ м. Чернівці № 183292 від 07.09.2016 року зумовлені тим, що програмним комплексом АСОПД/КОМТЕХ, за допомогою якого проводиться розрахунок розміру пенсії та на його підставі формування виплатних відомостей не передбачає всіх особливостей виконання рішень суду. Тому, з метою виконання рішення першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року щодо поновлення та виплати пенсії позивачу відповідачем проведено відповідні ручні правки в розпорядженнях, сформованих за допомогою програмного продукту.

Крім того, зазначає, що поновлення пенсії за рішенням суду не є підвищенням розміру пенсії та враховуючи те, що позивач проживає в державі Ізраїль, є громадянином держави Ізраїль, а тому не належить до населення України, підстав для проведення індексації її пенсії не має.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги, а також справу розглядати у порядку письмового провадження.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову, надав пояснення суду по суті спору, а також клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, у разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням заявлених вимог та заперечень, пояснень представників сторін, судом з метою з`ясування обставин справи було зобов`язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог.

Оскільки сторонами на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, заперечення не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 КАС України зобов`язував сторони ухвалою суду надати суду письмові докази в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно, повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , ідентифікаційним номером НОМЕР_2 . (а. с. 13-15).

Згідно рішення відповідача - протокол № 183292 від 15.10.2004 року позивачу з 10.10.2004 року призначена пенсія за віком. (а. с. 66).

Згідно розпорядження Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці № 183202 від 05.01.2007 року, у зв`язку із переїздом позивача на постійне місце проживання за кордон його пенсійну справу закрито з 01.02.2007 року. (а. с. 66 зв. бік).

Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 грудня 2012 року у справі №2а-242/12 позов задоволено: визнано дії УПФ України в м. Чернівцях з приводу відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком незаконними, зобов`язано відповідача нарахувати та виплачувати пенсію за віком, починаючи з 07 жовтня 2009 року. (а. с. 21-22).

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року апеляційну скаргу УПФ в м. Чернівцях задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. (а. с. 23-24).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року скасовано постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду України від 14.11.2013 року, а постанову Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року залишено в силі. (а. с. 25-26).

02.08.2016 року позивач звернулася до відповідача з заявою в якій просила поновити виплату пенсії згідно рішення суду. (а. с. пенсійної справи 36).

На виконання постанови Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року позивачу з 07.10.2009 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновлено виплату пенсії за віком. (а. с. 67).

У вересні представник позивача звернувся до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з заявою щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .

Листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №450/А-11 від 22.09.2016 представника позивача повідомлено, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року по справі № 2а/242/2012 за позовом ОСОБА_1 , щодо поновлення виплати пенсії та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року, виконано в межах покладених судом зобов`язань, відмовлено у перерахунку пенсії починаючи з 07.10.2009 року враховуючи суми індексації.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у перерахунку пенсії за віком з урахуванням індексації грошових доходів населення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перерахувати пенсію за віком починаючи з 07.10.2009 року з урахуванням індексації грошових доходів населення та виплатити різницю з 07.10.2009 року по день звернення.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 березня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. (а. с. 27-36).

23.11.2017 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії змінити з підстав відмови в позові з мотивів викладених в даному судовому рішенні. (а. с. 31-33).

Відповідно до вказаного зазначено наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи наявне розпорядження ГУ УПФ м. Чернівці №183292 від 07.09.2016 року щодо призначення пенсії ОСОБА_1 . В даному розпорядженні наявні виправлення, зокрема розмір пенсії закреслено та вказано інший.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виправлень у розпорядженнях про призначення, перерахунку пенсії, не передбачено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту порушеного права, зокрема останній необхідно звернутися до Пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії та приведення її у відповідність до Законів України.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, разом з тим, не у повному обсязі врахував зазначені вище обставини та невірно обрав мотиви для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статті 78 КАС України обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що на набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановленні ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

24.12.2018 року представник за довіреністю позивача звернулась до відповідача з заявою про перерахунок пенсії ОСОБА_1 .. Крім того виплатити заборгованості, яка виникла за час невиконання відповідачем розпорядження № 183292 від 07.09.2016 року. (а. с. 18-19).

22.01.2019 року відповідач листом № 2490/02 відмовив у проведенні відповідних виплат та здійснення перерахунку пенсії. У зв`язку з тим, що на думку відповідача ним в повній мірі проведені заходи на виконання рішень суду. (а. с. 20).

Дослідженням письмових доказів судом встановлено наступне.

Із змісту пенсійної справи позивача видно, що Розпорядженням № 183292 від 02.08.2016 року позивачу призначена пенсія за віком з 07.10.2009 року в розмірі 561,61 грн. Із змісту розпорядження видно, що вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 23).

Розпорядженням № 183292 від 07.09.2016 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.09.2016 року в розмірі 1086,62 грн. Із змісту розпорядження видно, що вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 48).

Розпорядженням № 183292 від 08.12.2016 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.12.2016 року в розмірі 1086,62 грн. Із змісту вказаного розпорядження видно, що вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 49).

Розпорядженням № 183292 від 11.05.2017 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.05.2017 року в розмірі 1086,62 грн. Із змісту вказаного розпорядження видно, що вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 50).

Розпорядженням № 183292 від 29.10.2017 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.10.2017 року в розмірі 1086,67 грн. (а. с. пенсійної справи 53).

Розпорядженням № 183292 від 29.10.2017 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.10.2017 року в розмірі 1086,62 грн. Із змісту вказаного розпорядження видно, що вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 54).

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Згідно положень ч. ч. 1-2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно статті 22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 Стаття 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", яким встановлено порядок та виплата пенсії.

Згідно ч. 3-4 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон № 1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Так, ч. 1-2 ст. 92 Закону № 1788-XII визначено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25 - п/2009 у справі №1-32/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до п. 3.3 вказаного рішення оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 р. порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст. 46 Конституції України.

Суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 1-2 ст. 6 КАС України).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р., зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону.

Виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19.05.2015 р. у справі №21-168а15, у постанові від 06.10.2015 р. у справі № 608/1189/14-а.

Судом встановлено, що постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 грудня 2012 року у справі №2а-242/12 позов задоволено: визнано дії УПФ України в м. Чернівцях з приводу відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком незаконними та зобов`язано відповідача нарахувати та виплачувати пенсію за віком, починаючи з 07 жовтня 2009 року. (а. с. 21-22).

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року апеляційну скаргу УПФ в м. Чернівцях задоволено і рішення суду першої інстанції скасовано. (а. с. 23-24).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року скасовано постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду України від 14.11.2013 року, а постанову Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року залишено в силі. (а. с. 25-26).

02.08.2016 року позивач звернулася до відповідача з заявою в якій просила поновити виплату пенсії згідно рішення суду. (а. с. пенсійної справи 36).

На виконання постанови Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року позивачу з 07.10.2009 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновлено виплату пенсії за віком. (а. с. 67).

Таким чином виплата пенсії позивачці поновлена з 07.10.2009 на підставі рішення суду.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1)

Згідно з абзацом першим пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що приймання, оформлення і розгляд документів органом, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку N 22-1).

Відповідно з абзацом 6 пункту 4.3 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 визначено, що рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, перерахунку та поновленні виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

Проте, відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомивши представника позивача відмовив йому у переведенні перерахунку пенсії не обґрунтував вказані мотиви, не зазначив чому немає підстав для перерахунку пенсії позивачки.

Із змісту пенсійної справи позивача видно, що розпорядженням № 183292 від 02.08.2016 року позивачу призначена пенсія за віком з 07.10.2009 року в розмірі 561,61 грн., однак судом встановлено, що вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 23).

Розпорядженням № 183292 від 07.09.2016 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.09.2016 року в розмірі 1086,62 грн., однак вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 48).

Розпорядженням № 183292 від 08.12.2016 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.12.2016 року в розмірі 1086,62 грн., однак вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 49).

Розпорядженням № 183292 від 11.05.2017 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.05.2017 року в розмірі 1086,62 грн., однак вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 50).

Розпорядженням № 183292 від 29.10.2017 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.10.2017 року в розмірі 1086,67 грн. (а. с. пенсійної справи 53).

Розпорядженням № 183292 від 29.10.2017 року позивачу перераховано пенсію за віком з 01.10.2017 року в розмірі 1086,62 грн., однак вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 54). Крім того, з урахуванням досліджених письмових доказів - пенсійної справи встановлено, що 27.10.2017 року відповідачем прийнято два розпорядження, зокрема Розпорядження № 183292 від 29.10.2017 року, яким позивачу перераховано пенсію за віком із 01.10.2017 року в розмірі 1086,67 грн., а також Розпорядження № 183292 від 29.10.2017 року, яким позивачу перераховано пенсію за віком з 01.10.2017 року в розмірі 1086,62 грн., однак вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого розмір пенсії становить 374,67 грн., довічно.

Для суду не зрозуміло, яким нормативно правовим актом, Законом керувався відповідач при прийняття в один день вищевказаних розпоряджень, яким позивачу перераховано пенсію за віком з 01.10.2017 року в розмірі 1086,67 грн. з одночасним внесенням виправлень в аналогічне розпорядження, що не передбачено Законом, встановленим Порядком та її зменшено, розмір якої становить 374,67 грн. (а. с. пенсійної справи 53, 54).

Відповідач в відзиві на позовну заяву зазначив, що ручні правки, що містяться в розпорядженнях пенсійної справи позивачки зумовлені тим, що програмним комплексом АСОПД/КОМТЕХ, за допомогою якого проводиться розрахунок розміру пенсії та на його підставі формування виплатних відомостей не передбачає всіх особливостей виконання рішень суду. Тому, з метою виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року щодо поновлення та виплати пенсії позивачу відповідачем проведено відповідні ручні правки в розпорядженнях, сформованих за допомогою програмного продукту.

Однак, суд не може погодитися з позицією відповідача, оскільки Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846 виправлень у розпорядженнях про призначення, перерахунку пенсії не передбачено, а тому відповідач вносячи в розпорядження виправлення від руки діяв протиправно.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що згідно рішення відповідача - протокол №183292 від 15.10.2004 року позивачу з 10.10.2004 року призначена пенсія за віком. Згідно розпорядження Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці № 183202 від 05.01.2007 року, у зв`язку із переїздом позивача на постійне місце проживання за кордон його пенсійну справу закрито з 01.02.2007 року.

Судом встановлено, що постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 грудня 2012 року у справі №2а-242/12 позов задоволено: визнано дії УПФ України в м. Чернівцях з приводу відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком незаконними та зобов`язано відповідача нарахувати та виплачувати пенсію за віком, починаючи з 07 жовтня 2009 року. (а. с. 21-22).

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року апеляційну скаргу УПФ в м. Чернівцях задоволено і рішення суду першої інстанції скасовано. (а. с. 23-24).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року скасовано постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду України від 14.11.2013 року, а постанову Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року залишено в силі.(а. с. 25-26).

02.08.2016 року позивач звернулася до відповідача з заявою в якій просила поновити виплату пенсії згідно рішення суду. (а. с. пенсійної справи 36).

На виконання постанови Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року позивачу з 07.10.2009 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновлено виплату пенсії за віком. (а. с. 67).

Із змісту розпорядження № 183292 від 07.09.2016 року видно, що позивачу перераховано пенсію за віком з 01.09.2016 року в розмірі 1086,62 грн.

Однак, судом встановлено, що вказане розпорядження містить виправлення від руки, відповідно до якого складові (коефіцієнт стажу та інше) для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 , її розмір змінені. Загальний розмір зміненої пенсії за віком склав 374,67 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 28 Закону №1058- IV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України», на 2009-2019 роки - прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, становив:

- на 2009 рік: з 1 листопада 2009 року – 573,00 грн.;

- на 2010 рік: з 1 січня – 695,00 грн., з 1 квітня - 706,00 грн., з 1 липня – 709,00 грн., з 1 жовтня – 723,00 грн., з 1 грудня – 734,00 грн.;

- на 2011 рік: з 1 січня – 750,00 грн., з 1 квітня – 764,00 грн., з з 1 жовтня – 784,00 грн., з 1 грудня – 800,00 грн.;

- на 2012 рік: з 1 січня – 822,00 грн., з 1 квітня – 838,00 грн., з 1 липня – 844,00 грн., з 1 жовтня – 856,00 грн., з 1 грудня – 884,00 грн.;

- на 2013 рік: з 1 січня – 894,00 грн., з 1 грудня – 949,00 грн.;

- на 2014 рік: з 1 січня – 949,00 грн.;

- на 2015 рік: з 1 січня – 949,00 грн., з 1 вересня – 1074,00 грн.;

- на 2016 рік: з 1 січня – 1074,00 грн., з 1 травня – 1130,00 грн., з 1 грудня – 1247,00 грн.

Таким чином станом на 01.09.2016 року мінімальний розмір пенсії за віком не може бути меншим за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, тобто, не менше 1130,00 грн. станом на 1 травня 2016 року.

Отже, розмір пенсії ОСОБА_1 , розрахований на виконання постанови Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05.12.2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року, є протиправним, оскільки не відповідає вимогам Конституції України та Закону № 1058-IV.

Європейський суд з прав людини у справі «Петриченко проти України» 12 липня 2016 року ухвалив рішення, яким визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод». Зокрема, до Європейського суду з прав людини звернувся заявник ( ОСОБА_2 ), який скаржився на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме на те, що національні суди не розглянули його доводи про те, що розмір його пенсії було встановлено всупереч вимогам статті 46 Конституції, тобто не у відповідності розміру пенсії, передбаченого вимогами статті 46 Конституції України.

У рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що: «Національні суди при розгляді справи щодо невідповідності розміру пенсії вимогам статті 46 Конституції не зробили жодної спроби проаналізувати вимоги заявника, незважаючи на пряме посилання на неї у кожній судовій інстанції. Заявник вимагав у національних судах розрахунку розміру його пенсії у відповідності до вимог статті 46 Конституції України». Статтею 46 Конституції регламентовано, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Також, Європейський суд з прав людини вказав, що аналогічні скарги (невідповідність розміру пенсії вимогам Конституції) були предметом розгляду у справах «Проніна проти України» та у справі «Богатова проти України».

В ухвалених рішеннях по даних справах Європейський суд з прав людини зазначив: «Національні суди не зробили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, не зважаючи на чітке відповідне посилання перед кожною судовою інстанцією. Одним із способів реагування на даний аргумент заявниці могло б бути порушення цього питання у Конституційному Суді, який таким чином мав би можливість ухвалити рішення щодо відповідності норм пенсійного законодавства вимогам Конституції, однак національні суди, цілком ігноруючи аргументи заявниці, хоча вони були специфічними, доречними та важливими, не виконали своїх зобов`язань відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції».

За таких умов, з ухвалених Європейським судом з прав людини рішень у справах «Петриченко проти України», «Богатова проти України», «Проніна проти України» визнано безумовне право пенсіонерів за віком на отримання пенсії не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Варто зазначити, що відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, а також суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що у даній справі відповідач діяв не використавши повноваження з метою, з якою це повноваження надано; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без дотриманням принципу рівності перед законом, дискримінаційно; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З урахуванням вставленого протиправного зменшення відповідачем розміру пенсії ОСОБА_1 , суд звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 цього ж Закону встановлює, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року було прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до п. 1 вказаного Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що компенсація можлива лише в тому разі, коли пенсія нарахована, але не виплачена.

Не отримані з вини пенсійного органу суми пенсії, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у разі проведених нарахувань.

Щодо права позивача на індексацію сум пенсій, суд зазначає наступне.

Питання індексації пенсії врегульовано Законом України від 3 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом ст. 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку). Відповідно до пункту 5 Порядку сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Крім того зазначається, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під «підвищенням пенсії» розуміється тільки таке збільшення суми нарахування, яке здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто випадки, коли пенсія була неправомірно недонарахована і в подальшому на підставі рішення суду нарахована в належному обсязі, не належать до «підвищення пенсії» в розумінні пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Отже, здійснення пенсійним органом перерахунку пенсії на виконання рішення суду, не може слугувати підставою для здійснення нового нарахування споживчих цін для проведення індексації у зв`язку із зростанням доходів громадян, без перегляду їх мінімального розміру, оскільки фактично збільшення доходів позивачки в контексті приписів законодавства про порядок підвищення пенсійного забезпечення та індексацію доходів громадян не відбулось.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 7 березня 2018 року у справі № 727/5413/17, від 4 травня 2018 року у справі № 688/213/17, від 26 червня 2018 року у справі № 497/4/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, право позивача на індексацію сум пенсії має бути визначено пенсійним органом у встановленому законом порядку за наявності правових підстав, а тому в цій позовній вимозі слід відмовити.

Згідно ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, відповідач вносячи виправлення від руки в розпорядження № 183292 від 02.08.2016 року, № 183292 від 07.09.2016 року, № 183292 від 08.12.2016 року, № 183292 від 11.05.2017 року, № 183292 від 29.10.2017 року, яким зменшував розмір пенсії, діяв поза межами повноважень, у спосіб, що не визначений Конституцією та Законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Приймаючи до уваги викладене вище, виходячи з вимог, заявлених вимог позивачем у даній справі, суд, з метою належного захисту прав позивача, на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за їх межі та визнати розпорядження № 183292 від 02.08.2016 року, № 183292 від 07.09.2016 року, № 183292 від 08.12.2016 року, № 183292 від 11.05.2017 року, № 183292 від 29.10.2017 року протиправними і таким, що підлягають скасуванню, оскільки Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846 виправлень у розпорядженнях про призначення, перерахунку пенсії не передбачено, а тому відповідач вносячи в розпорядження виправлення від руки діяв протиправно.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм ст. 245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача, необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, враховуючи всі обставини встановлені під час розгляду даної справи, з метою належного та ефективного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також забезпечення його виконання та виключення необхідності наступних звернень до суду, суд дійшов висновку про необхідність, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не виконання Законів, рішення суду, невиконання розпорядження про призначення пенсії № 183292 від 7 вересня 2016 року (без врахування внесених виправлень), що не передбачено Законом, та зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області перерахувати розмір пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV із врахуванням висновків суду, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Положеннями ст. 244 КАС України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити його негайне виконання.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання про доцільність допустити негайне виконання рішення суду у даній справі в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн., що підтверджується квитанціями № 124 від 15.07.2019 року (а. с. 41) та № 125 від 15.07.2019 року (а. с. 42).

Разом з тим, ч. 8 ст. 139 КАС України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи зазначене, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1536,80 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати Розпорядження Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 183292 від 02.08.2016 року, № 183292 від 07.09.2016 року, № 183292 від 08.12.2016 року, № 183292 від 11.05.2017 року, № 183292 від 29.10.2017 року щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , в яких внесено виправлення власноручно.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області перерахувати розмір пенсії та її виплату ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV із врахуванням висновків суду, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1536,80 грн., за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Пенсійного фонду України у Чернівецькій області.

5. Рішення в частині виплати пенсії підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Статтею 255 КАС України визначено порядок набирання рішенням законної сили. У відповідності до статей 293, 295 КАС України визначено порядок оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку повністю або частково.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, будинок 3, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя П.Д. Дембіцький