Рішення № 88403756, 25.03.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року м. Кропивницький Справа №340/2912/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Момонт Г.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження (письмове провадження) в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління ДФС у Кіровоградській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-97377-53 У від 09.11.2018 р. на суму 15 819,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 01.09.2005 р. була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, 19.11.2018 р. проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Позивач вказує, що у період з 25.02.2010 р. по 29.03.2018 р. вона відбувала покарання у ДУ «Качанівська виправна колонія (№54)» згідно з вироком Знам`янського міськрайонного суду від 02.07.2010 р., тобто не могла займатися підприємницькою діяльністю. Позивач зауважує, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачає випадку відбування покарання фізичною особою-підприємцем у вигляді позбавлення волі на певний строк і дій ДФС щодо нарахування ЄСВ у таких випадках. Однак, як зазначає позивач, п.7 ч.1 ст.36 КЗпП України передбачено таку підставу припинення трудової діяльності (розірвання трудового договору) – набрання законної сили вироку суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі, або іншого покарання, яке виключає можливість продовження трудової діяльності, тобто сплата ЄСВ роботодавцем також припиняється. Позивач вважає, що в даному випадку має місце певна аналогія, у зв`язку з чим можна вважати, що сплата ЄСВ фізичною особою-підприємцем під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк теж має припинятися. Позивач наголошує на тому, що особа, яка утримується в установі виконання покарання позбавлена можливості звернутися із заявою про припинення підприємницької діяльності. На думку позивача, мова може йти про недоїмку зі сплати ЄСВ лише за період з 29.03.2018 р. по 19.11.2018 р.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву у якому він заперечив щодо задоволення позову (а.с.28-30). Представник відповідача вказує, що ОСОБА_1 до 19.11.2018 р. перебувала на обліку як фізична особа-підприємець, станом на 02.12.2019 р. за нею рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15 819,54 грн., яка виникла за рахунок нарахувань за січень – грудень 2017 року та за січень – вересень 2018 року. Представник відповідача вважає, що Головне управління ДФС у Кіровоградській області правомірно винесено оскаржувану вимогу.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.1).

24.12.2019 р. проведено перше судове засідання та розпочато розгляд справи по суті (а.с.37).

Заяв, клопотань від учасників процесу до суду не надходило. Інші процесуальні дії у справі не вчинялися.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 01.09.2005 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець та взята на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.38-41).

З огляду на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 19.11.2019 р. припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням (а.с.38-41).

В інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 відображена недоїмка станом на 31.10.2018 р. у розмірі 15 819,54 грн. (а.с.32-33).

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів начальником Олександрійського управління ГУ ДФС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 р. №Ф-97377-53 У на суму єдиного соціального внеску – 15 819,54 грн. (а.с.14, 35). Зазначена вимога направлялася за податковою адресою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), однак поштове відправлення не вручене за закінченням терміну зберігання (а.с.35).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі за текстом – Закон №2464).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Суд враховує, що необхідними умовами для сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, однак за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування, є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому задля досягнення зазначеної мети законодавчо встановлений обов`язок зі сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19 (провадження №К/9901/28514/19) сформовано правовий висновок відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Верховний Суд зазначив, що інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом, за ОСОБА_1 у серпні та вересні 2018 року сплачено єдиний соціальний внесок Приватним акціонерним товариством «Швейна фабрика «Зорянка» (а.с.47-49), а тому відсутні підстави для нарахування позивачу за вказаний період єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю.

Також судом встановлено, що у період з 25.02.2010 р. по 29.03.2018 р. ОСОБА_1 відбувала покарання в Державній установі «Качанівська виправна колонія (№54)» (а.с.11).

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.7 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

За своєю правовою природою покарання є засобом процесуального примусу, який забезпечується силою державної влади в межах закону. При цьому під час відбування покарання права та обов`язки засуджених обмежуються як прямо, так і опосередковано.

Суд враховує, що внаслідок змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 року, до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464, на фізичних осіб-підприємців законодавчо покладено обов`язок зі сплати єдиного внеску у сумі не менше розміру мінімального страхового внеску. При цьому фізичні особи-підприємці, які не здійснювали підприємницьку діяльність та не отримували дохід від такої діяльності мали можливість до 01.01.2017 р. вчинити дії з метою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Оскільки на час набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774-VIII ОСОБА_1 перебувала в місцях позбавлення волі, то не мала можливості особисто вчинити дії з припинення своєї підприємницької діяльності.

Більш того, перебуваючи в ув`язненні позивач не мала об`єктивної можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність та отримувати від неї дохід.

Суд також бере до уваги, що розмір доходу, який може одержати особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі залежить виключно від роботи, визначної адміністрацією установи та розміру оплати за неї. При цьому відповідно до ст.121 Кримінально-виконавчого кодексу України із заробітку осіб, які відбувають покарання у виправних колоніях, відраховуються витрати на утримання.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі не має об`єктивної можливості нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок, а тому така особа не може розцінюватися як платник ЄСВ в розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, незалежно від факту реєстрації фізичною особою-підприємцем.

Таким чином, відсутні підстави для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 р. по 29.03.2018 р.

Натомість, судом встановлено, що за період з квітня 2018 р. по липень 2018 року ОСОБА_1 не перебувала в місцях позбавлення волі та не була працевлаштована, а тому повинна сплачувати єдиний соціальний внесок за вказаний період в загальному розмірі 3 276,24 грн.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-97377-53 У від 09.11.2018 р. підлягає визнанню протиправною та скасуванню в частині 12 543,30 грн., а позовну вимогу в цій частині належить задовольнити.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено позовні вимоги на суму 15 819,54 грн., з яких задоволено 12 543,30 грн., що становить 79,29%.

При зверненні до суду позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (а.с.2), а тому суд стягує на користь позивача документально підтверджені судові витрати (судовий збір) пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 609,26 грн. (768,40 грн. х 79,29%) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Кіровоградській області.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Олександрійського управління Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 09 листопада 2018 року № Ф-97377-53 У про сплату боргу (недоїмки) на суму 15 819,54 грн., в частині боргу (недоїмки) в розмірі 12 543,30 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) понесені ним судові витрати (судовий збір) у розмірі 609,26 грн. (шістсот дев`ять грн. 26 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39393501, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного рішення суду – 25 березня 2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.М. Момонт