Рішення № 88377062, 24.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року Справа № 160/1279/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

31.01.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67 У від 20.05.2020 року, винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, якою ОСОБА_1 визначено борг у сумі 21030,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем порушено строк обчислення боргу зі сплати єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяцю (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зросла. На думку позивача, вказане свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

В даному випадку, за поясненнями позивача, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску. Окрім того, позивач звертає увагу, що оскаржувану вимогу на адресу позивача направлено не було. Також, в період, за який здійснено донарахування позивач був офіційно працевлаштований, що свідчить про відрахування сум єдиного соціального внеску.

Ухвалою суду від 03.02.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, 13.02.2020 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець. На дату формування оскаржуваної вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів останній не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Сума недоїмки станом на 30.04.2019 року становила 21030,90 грн. Відповідно до Інструкції № 449 на вказану суму було винесено вимогу, оскільки на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Відповідач зазначає, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, під час прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9427-50/67 У від 20.05.2019 року, діє у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування вимоги про сплату боргу. За вказаних підстав просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.03.2006 року, номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця - 2 224 000 0000 030174, перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Дніпропетровській області.

Також позивач перебуває на обліку у відповідача як платник єдиного внеску.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність позивача не припинено.

Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу в інтегрованій картці платника податків щодо позивача відображено наступні не сплачені нарахування: 8448,00 грн. – розрахункова сума єдиного соціального внеску за 2017 рік; за 4 квартали 2018 року 9 828,72 грн. (819,06 * 12 місяців); за 1 квартал 2019 року здійснено нарахування єдиного соціального внеску у сумі 2754,18 грн. (3 місяці * 918,06 грн.).

Сума недоїмки станом на 30.04.2019 року становила 21030,90 грн.

20 травня 2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9427-50/67 У, відповідно до якої визначено суму боргу в сумі 21030,90 грн. зі сплати єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога була сформована відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної систему органу доходів та зборів.

Сума недоїмки, яка визначена даною вимогою не була сплачена.

08.12.2019 року державним виконавцем Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було відкрито виконавче провадження ВП № 60826518 з виконання вимоги № Ф-9427-50/67 У від 20.05.2019 року.

Судом встановлено, що позивач отримав оскаржувану вимогу 28.01.2020 року, після ознайомлення представником позивача з матеріалами виконавчого провадження ВП № 60826518.

Вважаючи вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складала 704,00 грн., так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн. (3200 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складала 819, 06 грн., так як відповідно до Закону України від 07.12.2018 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн (3723 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2019 році складала 918,06 грн., так як відповідно до Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 4173,00 грн (4173,00 х 22 відсотки).

Статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов`язки платника єдиного внеску, зокрема, відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за № 508/26953 (далі – Інструкція № 449).

Відповідно до п. 1, 2 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску, такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Суд зазначає, що аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Суд зазначає, що позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за період 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року.

Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідач не надав суду доказів отримання позивачем оскаржуваної вимоги.

Таким чином, у даному випадку вбачається порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Разом з тим, як встановлено судом та відповідачем не спростовано, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за вказаний період зросла. Вказане свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Суд звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним.

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Окрім того, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, а саме, трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , копія якої міститься в матеріалах справи, позивач був офіційно працевлаштований, а саме:

- з 02.02.2015 року по 20.02.2017 року – директор ТОВ «Нитас-Груп»;

- з 07.06.2017 року по 06.09.2017 року – майстер ТОВ «Будінвест Інжиніринг»;

- з 06.09.2017 року по 01.03.2017 року – директор ТОВ «Дніпровські будівельно-монтажні системи».

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Разом з тим,відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом, оскаржуваною вимогою позивачеві визначено суми зобов`язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску за 2017-2018 роки та І квартал 2019 року, тобто у період реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, за який він мав обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.

Однак, у період, за який контролюючим органом донараховано недоїмку, ОСОБА_1 був офіційно працевлаштованим у періоди: з 02.02.2015 року по 20.02.2017 року – директор ТОВ «Нитас-Груп»; з 07.06.2017 року по 06.09.2017 року – майстер ТОВ «Будінвест Інжиніринг»; з 06.09.2017 року по 01.03.2017 року – директор ТОВ «Дніпровські будівельно-монтажні системи».

Отже, позивач у зазначені періоди був найманим працівником, тобто застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець.

Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість, покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням єдиного соціального внеску.

Суд звертає увагу, що позивачем допущено описку в прохальній частині позовної заяви, а саме, зазначено «визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9427-50/67 У від 20 травня 2020 року», натомість зазначена вимога була винесене 20 травня 2019 року. Тому, суд вважає за необхідне, виправити описку на належну дату.

Суд також враховує положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «ІммобільяреСаффі» проти Італії», «East/WestAllianceLimited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994р., Series А N 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007р.).

Суд також зазначає, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986р. у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).

Суд наголошує, що в даному випадку, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки), а також нарахування єдиного соціального внеску позивачеві у період, коли останній був найманим працівником, поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є порушеним та підлягає відновленню.

Таким чином, суд зазначає про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 року №Ф-9427-50/67 У ГУ ДПС у Дніпропетровській області є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1600087429.1 від 30.01.2020 року.

Отже, оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, сплачений судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9427-50/67 У від 20.05.2019 року, винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, якою ОСОБА_1 визначено борг у сумі 21 030, 90 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 39394856).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 24.03.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька