Рішення № 88353157, 23.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 березня 2020 року справа №640/24741/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доПриватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни (далі по тексту - відповідач, приватний виконавець Юхименко О.Л.)третя особаАкціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі по тексту - третя особа, АТ «ПУМБ»)про1) визнання протиправною та скасування постанови від 26 листопада 2019 року про відкриття виконавчого провадження №60714978 з примусового виконання виконавчого напису №27048, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з позивача на користь АТ «ПУМБ» заборгованості у розмірі 20 039,32 грн.; 2) визнання протиправною та скасування постанови від 26 листопада 2019 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 2 003,93 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними оскаржувані постанови у зв`язку з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та місце перебування боржника в іншому виконавчому окрузі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року позивача за клопотанням про звільнення від сплати судового збору звільнено від сплати судового збору; відкрито провадження в адміністративній справі №620/24741/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучено до участі у справі АТ «ПУМБ» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки оскаржувані постанови винесені відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» за місцезнаходженням майна боржника, яким є картковий рахунок, відкритий у АТ «ПУМБ», місцезнаходженням якого є місто Київ.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що на картковому рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ «ПУМБ», відсутні власні грошові кошти, а сам факт відкриття рахунку не породжує цивільних прав та обов`язків за відсутності на ньому коштів чи цінностей.

Відповідачем подано заперечення в частині відшкодування судових витрат, мотивовані тим, що в договорі про надання правової допомоги відсутній номер справи та механізм розрахунку гонорару.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року ВП №60714978 приватним виконавцем Юхименко О.Л. за наслідками розгляду заяви про примусове виконання виконавчого напису №27048 від 12 листопада 2019 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості у розмірі 20 039,32 грн., керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження.

Постановою відповідача від 26 листопада 2019 року ВП №60714978 про стягнення з боржника основної винагороди, керуючись вимогами статті 3, частини третьої статті 40, статті45 Закону України «Про виконавче провадження» з позивача стягнуто основну винагороду у розмірі 2 003,93 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі такого виконавчого документа, як виконавчий напис нотаріуса.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень і рішень інших органів».

При цьому, згідно частини другої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює свою діяльність.

Згідно з відомостями з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим органом приватного виконавця Юхименко О.Л. є місто Київ.

Докази, які містяться у справі, підтверджують, що в матеріалах виконавчого провадження наявна довідка від 21 листопада 2019 року №1_01, видана АТ «ПУМБ» про наявність у ОСОБА_1 рахунку НОМЕР_2 від 25 липня 2014 року в валюті гривня, відкритий в АТ «ПУМБ», який розташований за адресою м. Київ, вул. Андріївська, 4.

Відповідно до пункту 1.27 статті 1 Закону України «Про платіжні системи в Україні» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Згідно статті 3 Закону України «Про платіжні системи в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 7 Закону України «Про платіжні системи в Україні» передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Картковий рахунок - це банківський поточний картковий рахунок Клієнта, який відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів Клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. По картковому рахунку проводиться облік операцій за платіжними картками Клієнта.

Суд вважає, що у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак, такі рахунки або електронні гаманці не вважаються майном у розумінні положень статті 190 Цивільного кодексу України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій.

Стаття 190 Цивільного кодексу України визначає, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Пунктами 3.1, 3.2 статті 3 Закону України «Про платіжні системи в Україні» встановлено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.

Поняття «картковий рахунок» було передбачено Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Національного Банку України від 19 жовтня 2005 року №137, яке втратило чинність на підставі постанови Національного Банку України від 30 квітня 2010 року №223.

При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що «картковий рахунок» є майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України.

Так само, не передбачено поняття щодо визначення місцезнаходження «карткового рахунку» за місцем знаходження будь-якого банку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відкрито картковий рахунок в АТ «ПУМБ» UA843348510000029095112768946 від 25 липня 2014 року за кредитним договором, на якому обліковуються вимоги банку у розумінні положень Закону України «Про банки та банківську діяльність».

При цьому картковий рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , не вважається її майном.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач АТ «ПУМБ» просить відкрити виконавче провадження за місцезнаходженням майна боржника, не долучивши при цьому до вказаної заяви доказів наявності майна боржника у м. Київ.

Інших доводів, підтверджених належними та допустимим доказами щодо підтвердження місця проживання, перебування, роботи позивача або місцезнаходження його майна матеріали справи не містять.

Щодо посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України, як на правомірність вчинення дії при відкритті виконавчого провадження, суд зазначає, що роз`яснення надано з посиланням на загальні норми Цивільного кодексу України в частині віднесення грошей до різновиду майна, тоді як норми Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальними до даних правовідносин, а по-друге, згідно частиною другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, проте за частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» вирізняє майно боржника, на майно як таке, що підлягає державній реєстрації з метою встановлення його місцезнаходження та примусової реалізації, інше майно, а також кошти незалежно від того, зберігаються вони на рахунках у банківській установі чи отриманні у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії і в інший спосіб або зберігаються у власності боржника.

При цьому, якщо законодавець у Закону України «Про виконавче провадження» вживає термін «майно», поширюючи його значення на «кошти», то термін «кошти» відображається в дужках чи пов`язується змістом у відповідному реченні.

Натомість у частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» термін «майно» вжито без вказівки про кошти.

Отже, виконання рішення за місцезнаходженням майна в розумінні вимог частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає можливості виконання рішення за місцезнаходженням коштів.

На переконання суду, положення частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», що стосуються виконання рішення за місцезнаходженням майна, розроблені для найбільш швидкого та ефективного доступу державного виконавця до майна з метою його опису та примусової реалізації, натомість арешт коштів на рахунках не вимагає особистої присутності державного виконавця та може бути здійснений навіть за умови значної віддаленості установи банку.

З огляду на зазначене, частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» не поширює свою дію на випадки стягнення грошових коштів, що знаходяться на рахунках банківських установ.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що на картковому рахунку позивача, відкритому в АТ «ПУМБ» знаходяться грошові кошти, що давало б підстави вважати їх майном боржника, та, відповідно, визначати за допомогою цього місцезнаходження майна боржника.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що відповідачем порушено вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та безпідставно відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі, що є підставою для визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року ВП №60714978.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до вимог частин першої - четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Оскільки підставою для винесення приватним виконавцем постанови про стягнення основної винагороди є відкриття виконавчого провадження, зважаючи, що судом встановлено протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року ВП №60714978, суд приходить до висновку про безпідставність визначення відповідачем основної винагороди та про необхідність скасування постанови про визначення основної винагороди від 26 листопада 2019 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних постанов з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.

Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, представником позивача надано суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 04 грудня 2019 року та акти надання-приймання послуг від 09 грудня 2019 року на суму 5 500,00 грн., від 27 січня 2020 року на суму 2 000,00 грн.

При цьому, докази оплати гонорару чи інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, в матеріалах справи відсутні, з урахуванням чого суд відмовляє у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року ВП №60714978.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про стягнення з боржника основної винагороди від 26 листопада 2019 року ВП №60714978.

4. У стягненні судових витрат на правову допомогу відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4-А, оф. 35-Б; ідентифікаційний код не відомий);

Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4; ідентифікаційний код 14282829).

Суддя В.А. Кузьменко