Рішення № 88353118, 23.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 березня 2020 року справа №758/10317/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДержави в особі Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), його посадових і службових осіб в сфері професійної діяльностіпровизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Держави в особі Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), його посадових і службових осіб в сфері професійної діяльності (далі по тексту - відповідач), в якому просить: "1) визнати дії відповідача протиправними - безправні, беззаконням, бездіяльністю і безвідповідальністю; 2) визнати та присудити право на виплату моральної шкоди заподіяної життю і здоров`ю, як конституційну гарантію права в розмірі - 300 (триста) мінімальних заробітних плат, виходячи із розміру з/плати на день виплати, в строк до одного місяця.".

Підставою для звернення із позовною заявою стала незгода позивача із діями Держави в особі Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), його посадових і службових осіб в сфері професійної діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №758/10317/19.

Відповідач у відзиві на позов зазначив про необґрунтованість заявлених позовних вимог позивача, просив відмовити у їх задоволенні. При цьому, зазначив, що на листи позивача відповідачем була надана обґрунтована відповідь листами від 17 травня 2018 року №051/ОП/З-6766-002-1, від 27 липня 2018 року №051/ОП/Р-10383-002/1, від 06 вересня 2019 року №051/ОП/Р-10564-002.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 1.

Статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 ОСОБА_1 визначено у 1992 році на підставі заяви від 14вересня 1992 року, довідки Автотранспортного підприємства № 09126 Київською управління пасажирського автотранспорту від 14 вересня 1992 року за № 920/01 про прийняття участі ОСОБА_1 27 квітня 1986 року в евакуації населення з м. Прип`ять в Іванківський район, наказу Автотранспортного підприємства № 09111 Київського управління пасажирського автотранспорту про відряджене ОСОБА_1 26 квітня 1986 року в м. Прип`ять для евакуації населення, довідка Київської обласної спецЛТЕК сер. ВТЕ-25 № 059967 про встановлення йому 2-ої групи інвалідності (терміном до 01 квітня 1997 року), пов`язаної з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

08 липня 1994 року органами МСЕК ОСОБА_1 було подовжено 2-гу групу інвалідності, пов`язаної з роботами по ліквідації наслідків аварії Чорнобильській АЕС на термін - безстроково, (довідка спеціалізовані радіологічної МСЕК серії 2-18АБ № 152164), Київською міською державною адміністрацією, йому було видано посвідчення учасника ліквідації наслідки аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 1.

У 1999 році органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено 1 групу інвалідності (довідка спеціалізованої радіологічної МС5 серії КИЕ-1 № 533722).

Тимчасовою комісією для перевірки правильності видачі посвідчень "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" Київської міської державної адміністрації підтверджено правильність видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 серії А (витяг з протоколу № 17 засідання Тимчасової комісії від 14серпня 1997 року).

Позивач у порядку Закону України "Про звернення громадян" звернувся до відповідача з заявою від 19 квітня 2018 року вх.№051/ОП/Р-6766-002-1 про відшкодування моральної шкоди, скаргою-вимогою від 06 липня 2018 року вх.№051/ОП/Р/10383-002/1 про відшкодування моральної шкоди, пропозицією-вимогою від 09 серпня 2019 року вх.№051/ОП/Р-10564 про виплату компенсації за моральну шкоду.

У відповідь на вказані звернення позивача відповідачем надані відповідні відповіді листами від 17 травня 2018 року №051/ОП/З-6766-002-1, від 27 липня 2018 року №051/ОП/Р-10383-002/1, від 06 вересня 2019 року №051/ОП/Р-10564-002.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує на протиправність дій відповідача, які на його думку, є безправні, беззаконні, бездіяльні і безвідповідальні по відношенню до нього. Та вважаючи, що вказаними листами відповідач відмовив йому у виплаті моральної шкоди, просить визнати та присудити право на виплату моральної шкоди заподіяної життю і здоров`ю, як конституційну гарантію права в розмірі - 300 (триста) мінімальних заробітних плат, виходячи із розміру з/плати на день виплати, в строк до одного місяця.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із частинами першою, третьою статті 3 цього Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Статтею 7 Закону України "Про звернення громадян" визначено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення, оформленого належним чином і поданого у встановленому порядку.

Згідно із частиною першою статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України "Про звернення громадян" відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Відповідно до статті 18 зазначеного Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник установлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналіз зазначених норм закону свідчить про те, що за результатами розгляду заяв (клопотань) відповідь в обов`язковому порядку має бути надана не пізніше місяця від дня надходження звернення (заяви, клопотання).

Відповідь має бути об`єктивною, містити факти перевірки, поставлених у звернені питань.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на запити позивача надано відповіді від 17 травня 2018 року №051/ОП/З-6766-002-1, від 27 липня 2018 року №051/ОП/Р-10383-002/1, від 06 вересня 2019 року №051/ОП/Р-10564-002.

Зі змістом зазначених листів вбачається, що відповідачем надано позивачу відповідь про те, що він являючись особою з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи з 1999 року у відповідності до наказу Міністерства соціальної політики України від 23 січня 2018 року №75 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2018 рік" виплачується компенсація шляхом перерахування коштів на картковий рахунок отримувача."

Так. у відповідності до приписів статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної виплачується компенсація за шкоду, заподіяну здоров`ю (далі - одноразова компенсація) в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 760 затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, відповідно до якого виплата одноразової компенсації здійснюється за єдиною заявою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1146 "Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги", поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника.

Постановою передбачено, що одноразова компенсація виплачується в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", які становлять:

для інвалідів І групи - 379,3 грн;

для інвалідів II групи - 284,4 грн;

для інвалідів ІІІ групи - 189,6 грн.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1, виплачується щомісячно грошова компенсація вартості продуктів харчування в розмірах, які щорічно затверджуються наказами Міністерства соціальної політики України.

У 2018 році розмір грошової компенсації визначений наказом Міністерства соціальної політики України від 23 січня 2018 року №75 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2018 рік" і для киян, віднесених до категорії 1» становить 456 гривень.

Аналізуючи відповіді відповідача, та наведені правові норми, суд вбачає, що Департамент об`єктивно розглянув заяви позивача у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян", і надав відповідь у встановлений цим Законом строк.

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не доведено в межах спірних правовідносин протиправності дій з боку відповідача, а тому позовні вимоги про " визнання дій відповідача протиправними - безправність, беззаконня, бездіяльність і безвідповідальність " задоволенню не підлягають.

Приписами частини другої статті 24 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Пунктом 5 цієї постанови визначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, з`ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З`ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 року у справі №826/23650/15.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено та не надано відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, також не наведено міркування, з яких позивач виходив при визначені розміру шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Відносно пропуску строку звернення до суду, зазначеного відповідачем у відзиві на позов, суд зазначає наступне.

За правилами пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач звернувся до суду з позовом 12 серпня 2019 року, тоді як відповідач вважає, що останній дізнався про порушення своїх прав, отримавши лист Департаменту від 17 травня 2018 року №051/ОП/Р-6766-002-1.

Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено наслідки пропуску строку звернення до суду.

Отже, за процесуальним законодавством наслідком пропуску строку звернення до суду у разі відсутності підстав для визнання причин пропуску строку поважними, є залишення позовної заяви без розгляду.

Водночас, у пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).

Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

З огляду на те, що позивач неодноразово звертався до відповідачами з листами про відшкодування моральної шкоди, у даному випадку, до спірних правовідносин можна застосувати термін "триваючого порушення".

У теорії права триваюче правопорушення розуміється, як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону.

Відтак, суд вбачав наявними правові підстави для розгляду адміністративного позову позивача по суті.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та Кодексом адміністративного судочинства України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відсутні.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий);

Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03165, м. Київ, проспект Комарова, 7, код ЄДРПОУ 37441694).

Суддя В.А. Кузьменко