Постанова № 88340982, 11.03.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/5903/19

Провадження № 2/487/386/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2020 року м. МиколаївЗаводський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді – Бобрової І.В.,

за участю секретаря судового засідання – Мазницької Н.Ю.,

в присутності позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Одинцової Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу №487/5903/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 322172,80 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 31.05.2016 р. по 25.06.2019 р. Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.05.2017 р., яке було залишено в силі постановою Верховного суду від 15.05.2019 р. її було поновлено на роботі та стягнуто на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82289,92 грн. Вказане рішення 08.07.2019 р. було виконано в частині виплати середнього заробітку за період з 23.12.2016 р. по 30.05.2017 р. Наказом від 19.07.2019 р. її поновлено на посаді головного лікаря медичного центру та доручено централізованій бухгалтерії здійснити виплату середнього заробітку з 26.06.2019 р. по 18.07.2019 р. Наказом від 22.07.2019 р. її звільнено з посади головного лікаря медичного центру на підставі п.2 ст.41 КЗпП України. Зазначила, що при виданні зазначених вище наказів відповідач не вирішив по суті питання про виплату заробітної плати за весь час вимушеного прогулу за період з 31.05.2017 р. по 25.06.2019 р. Посилаючись на те, що період з 31.05.2017 р. по 25.06.2019 р. є вимушеним прогулом у зв`язку із затримкою виконання судового рішення просила стягнути з відповідача зазначені в позові кошти.

Ухвалою суду від 06.09.2019 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 04.11.2019 р. у судовому засіданні оголошено перерву для витребування доказів.

28.11.2019 р. представником позивача в судовому засіданні збільшено позовні вимоги, відповідно до яких представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 31.05.2017 р. по 25.06.2019 р. у розмірі 445245,20 грн. та судові витрати в розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 20.12.2019 р. у судовому засіданні оголошено перерву для витребування доказів.

27.01.2020 р. представником позивача в судовому засіданні збільшено позовні вимоги, відповідно до яких представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 31.05.2017 р. по 25.06.2019 р. у розмірі 571544,88 грн. та судові витрати в розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 07.02.2020 р. у судовому засіданні оголошено перерву для витребування доказів.

В судовому засіданні представник позивача та позивач збільшені позовні вимоги підтримали, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, мотивуючи тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів порушення свого права. Зауважила, що розрахунок заборгованості, наданий представником позивача є помилковим та середній заробіток має бути розраховано без врахування коефіцієнту підвищення заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ст. 16 ЦК України).

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 30.05.2017 р. позов ОСОБА_1 до ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України», яке було залишено в силі постановою Верховного суду від 15.05.2019 р. позивача було поновлено на роботі та стягнуто на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82289,92 грн. (т.1 арк.спр. 6-17).

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є обов`язковість рішень суду.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися, та незалежно від тривалості здійснення виконавчих дій.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 14 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов`язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

За змістом норм ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-435цс15 від 01 липня 2015 року).

Рішення Заводського районного суду від 30.05.2017 р. в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 82289,92 грн. фактично виконано 08.07.2019 р, що не заперечується сторонами та в порядку ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Наказом начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 19.07.2019 р. №239/о скасовано наказ т.в.о. начальника адміністрації від 23.12.2016 №1058 «Про звільнення з посади»; поновлено ОСОБА_1 з 23.12.2016 р. на посаді головного лікаря Медичного центру; доручено централізованій бухгалтерії здійснити останній виплату середнього заробітку за період 26.06.2019 по 18.07.2019 у зв`язку із затримкою виконання рішення суду, з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу (з моменту підвищення) (т.1 арк. спр.18).

Наказом начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 22.07.2019 р. №240/о «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря Медичного центру на підставі п.2 ст. 41 КЗпП.

Враховуючи наведені обставини вимоги позивача про стягнення з відповідача частини середнього заробітку у вигляді коефіцієнту підвищення заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 30.05.2017 р. за період з 31.05.2017 р. по 25.06.2019 р., є обґрунтованими.

Згідно з пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

У відповідності до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

За змістом пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

В судовому засіданні встановлено та не оскаржується сторонами, що кількість вимушеного прогулу за період з 31.05.2017 р. по 25.06.2019 р. складає 517 днів.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Представник позивача надав до суду розрахунок суми середнього заробітку, яка на його думку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та становить 5715544,88 грн. (т.2 арк.спр.47-48), яка вирахувана на підставі даних, отриманих позивачем самостійно про те, що за період з 31.05.2017 по грудень 2017 середньоденний заробіток ОСОБА_1 з урахуванням коефіцієнта підвищення становив 892,77 грн., з грудня 2017 р. по липень 2018 р. – 1026,68 грн. з липня 2018 р. по серпень 2019 р. – 1072,88 грн. При цьому жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного позивачем та її представником до суду надано не було.

Відповідно до довідки, виданої головним бухгалтером Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на виконання ухвали суду, та пояснень, наданих представником відповідача в судовому засіданні, за період з 31.05.2017 р. по 25.06.2019 р. посадовий оклад головного лікаря медичного центру не змінювався та середньоденний заробіток ОСОБА_1 з урахуванням коефіцієнта підвищення становив 776,32 грн.

Представник відповідача подав до суду розрахунок суми середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу ( т.2 арк.спр. 68).

Суд, перевіривши останній, вважає його таким, який проведений відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, в зв`язку з чим погоджується з ним та вважає, що середній заробіток з врахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання вказаного рішення суду, враховуючи часткове задоволення позовних вимог у цій частині, за період з 31.05.2017 р. по 25.06.2019 р. - 387647,96 грн.

Межі та порядок відшкодування судових витрат регламентовано статтями 133, 137,141,142 ЦПК України.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат - учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір — обґрунтованим (п.268).

Отже, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Так, представником позивача – адвокатом Кірюхіним О.М. надано розрахунок витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у праві №487/5903/19, до якого включено: ознайомлення з рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 30.05.2017 р., рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12.09.2017 р., постановою Касаційного цивільного суду від 15.05.2019 р. та доказами по справі, укладання договору про надання правничої допомоги та правовий аналіз наданих документів – 3000,00 грн.; виїзд з позивачем до відповідача з метою поновлення на роботі, узгодження дати цієї події, участь протягом дня у процесуальних питаннях поновлення позивача на роботі, контроль за процедурою допуску позивача до роботи та отримання документів про її нове звільнення та розрахунок – 2000,00 грн.; підготовка позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі від 30.05.2017 р. – 2000,00 грн.; участь адвоката в судових засіданнях – 3000,00 грн.

Послуги адвоката сплачено позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанцією від 27.11.2019 р. №29095844-1 (т.2 арк.спр.13), а отже підлягають відшкодуванню в порядку ст. 141 ЦПК України.

Крім того, згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у сумі 3 876, 47 грн..

Керуючись ст.ст. 12, 13,76-82, 259,263- 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, за період з 31.05.2017 року по 25.06.2019 року в розмірі 387647 (триста вісімдесмят сім тисяч шістсот сорок сім) грн. 96 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.00 коп..

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь держави 3 876, 47 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", місце знаходження: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, код ЄДРПОУ 38728444.

Повне рішення складено та підписано суддею 20.03.2020 р.

Головуючий суддя І.В.Боброва