
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 березня 2020 року м. Київ Справа № 320/3945/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1 до третя особа:приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева»,провизнання дій протиправними, скасування постанови та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева», в якому просить суд: визнати протиправними дії відповідача, що виявились у винесенні постанови від 23.05.2019 ВП № 57965154 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження; визнати протиправною та скасувати постанову від 23.05.2019 ВП № 57965154 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем у ході примусового виконання виконавчого листа № 2/759/4181/15, виданого 25.11.2015 Святошинським районним судом міста Києва, стягнуто з позивача витрати виконавчого провадження у розмірі 67540,75 грн, про що винесено постанову від 23.05.2019 ВП № 57965154.
Водночас позивачу достеменно відомо про те, що 03.04.2019 відповідачем вже було прийнято аналогічне рішення. При цьому позивач стверджує, що у постанові від 03.04.2019 ВП № 57965154 приватним виконавцем зазначено іншу суму витрат виконавчого провадження, а саме: 2037,19 грн.
Посилаючись на вимоги Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII та положення нормативно-правових актів, прийнятих на виконання цього Закону, позивач вважає, що дії відповідача стосовно повторного винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 67540,75 грн без зазначення їх виду та розміру усіх складових, є протиправними, а вказана постанова такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 відкрито провадження у даній справі та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Копії зазначеної ухвали направлено сторонам у відповідності до приписів статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 у задоволенні заяви відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву відмовлено.
Правом на подання до суду відзиву на позовну заяву разом із заявою про поновлення процесуального строку та доказами, які підтверджують неможливість його подання у визначені судом строки, відповідач станом на 19.03.2020 не скористався.
Третьою особою жодних пояснень щодо позову або щодо відзиву суду також не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З грудня 2018 року у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича на виконанні перебував виконавчий лист, виданий 25.11.2015 Святошинським районним судом міста Києва за результатами розгляду цивільної справи № 2/759/4181/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з відомостями, що викладені у постановах від 21.12.2018 ВП № 57965154 про відкриття виконавчого провадження та про виправлення помилки у процесуальному документі, розмір заборгованості, що підлягає стягненню в рамках виконавчого провадження № 57965154, становить 91454,62 грн.
На стадії розподілу стягнутих з боржника сум заборгованості за виконавчим документом (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) приватним виконавцем винесено постанову від 23.05.2019 ВП № 57965154 про стягнення витрат виконавчого провадження. Відповідно до даних зазначеної постанови розмір понесених приватним виконавцем витрат на організацію та проведення виконавчих дій становить 67540,75 грн.
У цей же день приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем на виконання вимог пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
ОСОБА_1 стверджує, що 04.04.2019 під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження № 57965154 нею було отримано від відповідача іншу інформацію про понесені ним витрати виконавчого провадження. Крім того, у матеріалах виконавчого провадження № 57965154 наявна інша постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, що винесена відповідачем 03.04.2019.
Відповідно до приєднаної позивачем до матеріалів справи фотокопії вказаного рішення, розмір витрат, понесених приватним виконавцем під час організації та проведення виконавчих дій, становить 2037,19 грн та складається з витрат на: АСВП; офісний папір; рекомендовані листи з поштовими марками; ПММ (бензин); канцелярські товари; друк документів; залучення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості арештованого майна.
У свою чергу винесення відповідачем постанови від 23.05.2019 ВП № 57965154, на думку позивача, фактично передбачає повторне відшкодування позивачем витрат виконавчого провадження у сумі, що значно перевищує розмір витрат, порядок стягнення яких визначено постановою відповідача від 03.04.2019.
Позивач також наголошує на тому, що види та розмір витрат виконавчого провадження чітко регламентовані Міністерством юстиції України. Водночас відповідач, визначаючи у постанові від 23.05.2019 грошовий розмір витрат виконавчого провадження № 57965154, вказав лише загальну суму таких витрат (67540,75 грн), проте не навів жодного розрахунку здійснених витрат із зазначенням виду, обсягу та розміру усіх складових цієї суми.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон України № 1404-VIII).
В силу приписів статті 1 Закону України № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 № 1403-VIII.
Відповідно до статті 3 Закону України № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, до яких належать, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону України № 1404-VIII).
Згідно з приписами пункту 9 частини першої статті 39 Закону України № 1404-VIII у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню.
При цьому розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (стаття 45 Закону України № 1404-VIII).
Під витратами виконавчого провадження відповідно до частини другої статті 42 цього Закону розуміються витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.
Цією ж статтею передбачено, що витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Так, згідно з розділом І наказу Міністерства юстиції України «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» від 29.09.2016 № 2830/5 до витрат виконавчого провадження належать:
- виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари;
- пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку;
- послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій;
- послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;
- проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;
- послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці;
- банківські послуги при операціях з іноземною валютою;
- сплата судового збору;
- плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження;
- інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України № 1404-VIII або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.
При цьому стягнення з боржника додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається (частина одинадцята статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 № 1403-VIII).
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що у постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, яка виноситься приватним виконавцем, зокрема, на стадії розподілу стягнутих з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), в обов`язковому порядку зазначаються види понесених витрат, стягнення яких з боржника дозволено наказом Міністерства юстиції України «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» від 29.09.2016 № 2830/5, а також їх вартісне вираження.
Як вже зазначалось судом вище, 23.05.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем прийнято постанову про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження у сумі 67540,75 грн.
Водночас оскаржувана постанова не містить детального розрахунку здійснених приватним виконавцем витрат із зазначенням їх виду, обсягу та розміру усіх складових загальної суми.
Крім того, за твердженнями позивача, у рамках цього ж виконавчого провадження відповідачем 03.04.2019 вже винесено постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 2037,19 грн.
У зв`язку з наведеними вище відомостями судом, з метою офіційного з`ясування всіх обставин у справі, витребувано у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича належним чином засвідчені копії документів виконавчого провадження № 57965154 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Святошинським районним судом міста Києва в цивільній справі № 2/759/4181/15, а також детальний розрахунок здійснених відповідачем виконавчих витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми (ухвала Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019).
Цією ж ухвалою відповідачу було запропоновано подати суду відзив на позовну заяву та попереджено про наслідки такого неподання, передбачені частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим наведених вище документальних свідоцтв від відповідача до суду не надходило. При цьому матеріали справи не містять обґрунтованих причин неможливості їх подання відповідачем у визначений судом строк.
Крім того, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, жодних доказів поважності причин його неподання суду не надав, обставин, які б дозволили встановити види та вартість понесених ним витрат виконавчого провадження, не навів.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Цією ж статтею передбачено, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Враховуючи неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, з огляду на те, що відповідачем проігноровано вимоги ухвали Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та не надано суду жодних доказів, які б підтверджували понесення ним витрат виконавчого провадження у розмірі 67540,75 грн, а також пояснень з приводу фактичного винесення двох постанов про стягнення таких витрат, суд дійшов висновку, що постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 23.05.2019 ВП № 57965154 є протиправною та підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача, що виявились у винесенні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 57965154 від 23.05.2019, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які поновлюють порушене право особи в публічно-правових відносинах.
Враховуючи те, що наслідком відповідної активної поведінки у процесі примусового виконання виконавчого листа стало конкретне рішення - постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 23.05.2019 ВП № 57965154, яка, як встановлено судом, є протиправною, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною та скасування даної постанови є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача у сфері публічно-правових відносин з відповідачем.
Відтак у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача, що виявились у винесенні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 57965154 від 23.05.2019, суд вважає за необхідне відмовити.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.
Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 в адміністративній справі № 804/2252/14, 28.11.2018 в адміністративній справі № 281/550/15-а, 21.11.2018 в адміністративній справі № 826/19928/16 та 30.01.2018 в адміністративній справі № 813/5138/13-а.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди пов`язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом.
При цьому заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість заподіяння їй моральної шкоди.
Моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я; у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя; у погіршенні стосунків з оточуючими людьми; у настанні інших обставин, що підтверджують негативний емоційний стан потерпілого.
В обґрунтування заподіяння відповідачем моральної (немайнової) шкоди позивач стверджує, що він зазнав моральних страждань, що виразились у погіршенні стосунків з близькими, порушенні нормального функціонування організму, постійному стресі, втраті енергії, що обумовлено необхідністю безперервного захисту своїх прав та інтересів від порушень з боку приватного виконавця.
При цьому у позовній заяві позивач, з метою обґрунтування наявності взаємозв`язку порушень відповідачем його прав та інтересів із відчуттям моральних переживань, наголошує на наступних протиправних діяннях приватного виконавця:
- направлення відповідачем поштової кореспонденції із процесуальними документами, винесеними в рамках виконавчого провадження № 57965154, за завідомо невірною адресою;
- безпідставного визначення вартості нерухомого майна боржника;
- проведенні електронних торгів з істотними та грубими порушеннями законодавства України, які вплинули на результати торгів у спосіб заниження ціни об`єкта продажу;
- невирішення питання щодо повернення позивачу коштів, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчим документом;
- безпідставного закінчення виконавчого провадження № 57965154.
Суд звертає увагу на те, що вказані вище дії приватного виконавця є окремими виконавчими діями, що були оскаржені Панченко Тетяною Михайлівною в рамках інших судових проваджень.
У свою чергу в рамках даної адміністративної справи розгляду підлягає позовна вимога про стягнення моральної шкоди, заподіяної постановою від 23.05.2019 ВП № 57965154 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, а тому суд може враховувати лише ті доводи позивача про наявність у нього втрат немайнового характеру, понесених саме внаслідок дій та/або бездіяльності відповідача, що пов`язані з процедурою стягнення коштів для проведення виконавчих дій.
Водночас позивачем не доведено наявності юридично значимого причинного зв`язку між прийняттям відповідачем рішення про стягнення витрат виконавчого провадження та понесенням позивачем моральної шкоди із визначенням ознак її індивідуалізованого втілення у конкретних життєвих ситуаціях позивача.
Визначаючи розмір моральної шкоди на рівні 30000,00 грн позивач не навів жодних міркувань, з яких він виходив під час обрахунку її числового вираження, а усі його доводи стосовно наявності негативного впливу з боку відповідача на особисті немайнові блага особи фактично пов`язуються позивачем зі здійсненням приватним виконавцем виконавчого провадження у цілому, у тому числі стосуються значної кількості виконавчих дій, які не є предметом розгляду у межах даної адміністративної справи.
За наведених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача в цій частині та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання стосовно розподілу судових витрат, суд також враховує положення частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, якими передбачено, що ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання адміністративного позову майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що за результатами розгляду адміністративної справи судом задоволено майнові вимоги (скасовано постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження), витрати позивача у сумі 768,40 грн, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 194, 242-246, 250, 255, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича від 23.05.2019 ВП № 57965154 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича (місцезнаходження: Нове Шосе, буд. 3, м. Буча, Київська область, 08292) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення (складання).
Суддя Харченко С.В.
Судове рішення № 88334169, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 19.03.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 320/3945/19. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: