Рішення № 88329068, 17.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1506/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представника відповідача Зелик Б.Б.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 2847 про визнання дій протиправними та стягнення індексації ,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини А 2847 (82406, м. Львів, вул. К. Левицького,5/5А, код ЄДРПОУ 07694655) з вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини А 2847 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 05.06.2018;

- стягнути з відповідача військової частини А 2847 на користь позивача ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.06.2018, з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців у сумі 92349,19 грн;

стягнути з відповідача військової частини А 2847 на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 25.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання.

12.03.2020 за вх. № 13836 відповідачем подано відзив на адміністративний позов.

17.03.2020 за вх. № 14687 представником позивача подано відповідь на відзив.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після звільнення 05.06.2018, позивач звертався до військової частини А 2847 про виплату йому індексації грошового забезпечення, оскільки йому взагалі не виплачувалась індексація грошового забезпечення протягом період з 01.01.2016 по 05.06.2018, яка гарантована йому чинним законодавством України, саме законом України « Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі по тексту - Порядок №1078). На звернення позивача із заявою від 12.11.2019 про виплату індексації він отримав відмову. Позивач з цим не погоджується та наполягає на своєму праві отримати індексацію за вказаний період служби, відтак звернувся до суду.

Представник позивача не забезпечив явку уповноважного представника в судове засідання. Від представника позивача на електронну адресу суду 16.03.2020 за вх. № 109ел надійшло клопотання про відкладення судового засідання. Дане клопотання не підписане електронним цифровим підписом.

Суд ставить на обговорення дане клопотання.

Представник відповідач наполягає на розгляді.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 12.03.2020 № 13836. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у 2016-2018 роках бюджетних призначень на виплату індексації грошового забезпечення не було, тоді як Порядком №1078 не встановлено першочерговості чи пріоритетності виплати індексації перед іншими соціальними виплатами. Відповідач відзначив, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, посилається на роз`яснення Міністерства соціальної політики України. У зв`язку з відсутністю належного фінансування виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у той період не проводилась, від розпорядника коштів інформація щодо виплати індексації також не надходила. Також відповідач у відзиві наголошує, що у період виключення позивача зі списків особового складу військової частини вимоги про виплату індексації ним не висувались.

Крім того, зазначено, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки подав позовну заяву до суду після спливу шестимісячного строку. Відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

17.03.2020 за вх. № 14687 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, зокрема, що відсутність механізму виплати індексації за попередній період не може позбавляти особу права на отримання належних сум невиплаченого доходу, оскільки індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, а відтак, підлягає обов`язковій виплаті.

Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 ) проходив військову службу у військовій частині А 2847 на посаді заступника командира частини з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення військової частини А 2847.

Відповідно до наказу від 18.05.2018 № 269 начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас за пунктом б (за станом здоров`я) ч. 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військового одягу.

05.06.2018 наказом командира військової частини А 2847 (по стройовій частині) № 125 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

12.11.2019 року позивач звернувся до Військової частини А2847 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення.

Відповідач листом від 19.11.2019 року за №350/489/908пс повідомив позивача, що документи за 2015 рік, які підлягають тривалому зберіганню, передані до Львівського територіального архівного відділу Галузевого архіву Міністерства оборони України, згідно акту приймання-передавання документів №72 від 22.04.2019 року. Зазначає, що базовий місяць для нарахування індексації - грудень 2015 року, а наступний базовий місяць - березень 2018 року; підставою застосування базового місяця грудень 2015 року при нарахуванні індексації був п.3 Постанови КМ України №1013 від 09.12.2015 року; підставою застосування базового місяця березень 2018 року при нарахуванні індексації був абз.1 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМ України №1078 від 17.07.2003 року зі змінами.

До листа долучено відповідачем також довідку про види та розміри грошового забезпечення позивача за 2016 - 2018 роки.

Як вбачається з цієї довідки, позивачу за період з січня 2016 року по липень 2018 року включно індексація не проводилась.

Вважаючи такі дії відповідач протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 ч.3 ст.9 грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі - Порядок №1078).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Судом установлено, що позивачу за період з 01.01.2016 по 13.08.2018 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Ця обставина визнається сторонами.

Стосовно наявності у позивача права на проведення індексації його доходів, суд зазначає таке.

Так, згідно ч.1 ст.2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону)

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;

7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Судом з`ясовано, що відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.06.2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позову, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації, а лише посилається на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2.

Разом з тим, згідно п.2 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №389, військові комісаріати у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міноборони, наказами і директивами Міністра оборони та наказами і директивами начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил, іншими правовими актами, а також цим Положенням.

Отже, у спірних правовідносинах, Військова частина А2847 повинна діяти відповідно до вимог Закону №1282-ХІІ .

А тому, посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, відповідно до якого індексація грошового забезпечення військовослужбовців не підлягає нарахуванню до окремого роз`яснення, на збільшення грошового забезпечення в Міноборони та у зв`язку з дією особливого періоду, як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, не можуть бути підтвердженням правомірності його дій.

Надані відповідачем до суду роз`яснення Міністерства соціальної політики України, які доводились до відома департаменту фінансів Міністерства оборони України, суд оцінює критично, оскільки:

-по-перше, листи та роз`яснення міністерств не мають загальнообов`язкового характеру ані для суду, ані для інших суб`єктів влади,

-по-друге, наявність таких листів у центрального апарату Міністерства оборони України не доводить вчинення самим відповідачем будь-яких дій для вирішення ситуації з виплатою індексації військовослужбовцям.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що у спірний період кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно.

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача на цю виплату. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №825/1832/17.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Проте, як вже зазначалося, позивачу за період з 01.01.2016 по 05.06.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат ним не вчинялися.

Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Наведене в сукупності свідчить про те, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації судом не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Варто також додати, що в своїй діяльності Військова частина А 2847 має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому покликання відповідача на розпорядження Департаменту фінансів Міністерства оборони України, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, є хибними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а роз`яснення Міністерства соціальної політики України не є нормативно-правовими актами.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що не нарахування та не виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.06.2018 є протиправною, а тому належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.06.2018 включно.

Щодо зазначеної суми стягнення індексації за спірний період, така заперечується відповідачем і обґрунтування заявленої суми до матеріалів справи позивачем не долучено. Окрім того, вимоги в частині стягнення суми індексації у вказаному розмірі у позовній заяві не підлягають до задоволення судом, так як не проводилося роботодавцем нарахування індексації. З метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за доцільне зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити суму індексації.

Щодо покликання відповідача про пропуск позивачем строку для звернення до суду встановленого КАС України, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно з ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в п. 2.3 мотивувальної частини Рішення № 9-рп/2013 від 15.10.2013 вказав, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

В цьому ж Рішенні Суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Як видно з цієї позиції, Конституційний Суд України при тлумаченні ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином в цій статті КЗпП встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Застосування до позову про стягнення невиплаченої військовослужбовцям індексації грошового забезпечення лише ч. 2 ст. 122 КАС України, спричинить необґрунтоване обмеження їхніх прав.

Відповідно ж до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, оскільки даний позов пов`язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення), то подання позову щодо стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення не обмежується будь-яким строком, а тому посилання відповідача на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений ст.122 КАС України є помилковими та безпідставними.

Крім того, прохальна частина позову містить клопотання позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на отримання правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив щодо заявленої вимоги. Зазначив, що представник позивача, з яким позивач уклав договір про надання правової допомоги представляє інтереси багатьох колишніх військовослужбовців військової частини А 2847 про виплату їм індексації грошового забезпечення. Зазначив, що заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу не співмірні із складністю справи та часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, зазначає про типовість справ, окрім того, позовна заява і підписана самим позивачем. Просить відмовити у задоволені вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 3 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.(ч.9 ст.139 КАС України).

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що з акта виконаних робіт від 14.02.2020 про надання правової допомоги, на підставі договору про надання правової допомоги № 125 від 08.11.2019 укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Мицак і Партнери» в особі керуючого партнера Мицака Олега Володимировича, який діє на підставі Статуту, виконано такі зобов`язання:

надання консультацій та узгодження правової позиції - 1 година ;

опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення -2 год.;

оформлення заяви від імені клієнта у військову частину А 2847 щодо нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення - 1 год. ;

пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного суду України, а також Європейського суду з прав людини, які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців - 2 год. ;

здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення клієнта - 2 год. ;

складання позовної заяви- 2 год.

Розрахунок здійснено у відповідності до розмірі погодинної ставки за надані послуги. 1 год - 1000 грн.

Щодо зазначеної представником позивача загальної суми у розмірі 10000 грн. за надані послуги адвоката, то суд зазначає, що дана категорія справ не є складною для написання позовної заяви, пошуку практики та опрацювання нормативно-правових актів. Отже, ця послуга та її розмір не співмірні із категорією даної справи, суду не зрозуміла заявлена сума гонорару. Крім того, представник у судовому засіданні участь свою не забезпечив.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Проте, суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 № справи 810/2816/18.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, враховуючи що справа незначної складності, розмір витрат зазначений адвокатом не є пропорційний до предмету спору так як і час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, суд прийшов до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Водночас, з меморіального ордера від 17.02.2020 не вбачається платника, який сплатив платіж за надання правової допомоги.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають у зв`язку із звільненням позивача від їх сплати.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А 2847 про визнання дій протиправними та стягнення індексації ,- задоволити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А 2847 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 05.06.2018.

Зобов`язати Військову частину А2847 (82406, Львівська обл., м. Стрий, вул. Виговського,15, ЄДРПОУ 07694655) нарахувати та виплатити користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.06.2018.

У задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача військової частини А 2847 на користь позивача ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.06.2018, з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців у сумі 92349,19 грн. - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 20 березня 2020 року.