Рішення № 88307421, 19.03.2020, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/10265/19

(2/199/276/20)

РІШЕННЯ

Іменем України

19.03.2020 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в сумі 11250,40 грн. У підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 10.12.2015 року відповідач по справі отримав кредит у розмірі 9618,70 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 01 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові для погашення заборгованості за кредит.

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав у зв`язку з чим станом на 18.11.2019 року заборгованість відповідача за кредитним договором перед банком складає 11250,40 грн., яка складається з : заборгованість за тілом кредиту – 4062,39 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками – 1489,31 грн., заборгованість за пенею – 1161,51 грн., штраф відповідно до п.2.2 Генеральної шкоди - 1161,51 грн., яку позивач, а також судові витрати в розмірі 1921, 00 грн. просить стягнути з відповідача.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався.

Дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем надано копію генеральної угоди, укладеної 10 грудня 2015 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” (перейменовано на АТ КБ “ПриватБанк”) та ОСОБА_1 , про реструктуризацію заборгованості з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору від 18.05.2011 року, за умовами якої сторони погодили зменшити розмір заборгованості, що утворилась.

Пунктом 1.1.1 генеральної угоди від 10 грудня 2015 року сторони погодили зменшити розмір заборгованості, яка утворилась в період з дати надання кредиту, а саме: проценти на 333,86 грн., комісію на 38,53 грн., пеню на 0,0 грн., штраф на 7489,12 грн..

Відповідно до п. 2.1 генеральної угоди від 10 грудня 2015 року банк надає позичальнику терміновий кредит в сумі 9618,73 грн. на строк 24 місяці з 10.12.2015 року по 31.12.2017 в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити відсотки в розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в зазначені в Заяві, Умовах і правилах строки; погашення заборгованості проводиться в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 481,32 грн. для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, процентам, а також інших витрат у відповідності до Умов та Правил.

За пунктом 2.2. генеральної угоди від 10 грудня 2015 року при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, вказаних в цій Генеральній угоді, Умовах та правилах більш ніж на 31 день, по зобов`язанням, строк яких не настав, сторони погодили, що строк повернення кредиту рахується 32-ий день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф в розмірі 1161,51 гривень.

Пунктом 2.3 генеральної угоди від 10 грудня 2015 року встановлено, що для надання послуг, банк видає позичальнику платіжну карту згідно п. 2.1 генеральної угоди.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з повернення кредитних коштів за кредитним договором від 10 грудня 2015 року, станом на 18.11.2019 року, банком нарахована заборгованість в загальному розмірі 11250,40 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту – 4062,39 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 1489,31 грн., заборгованість за пенею– 4537,19 грн., штраф – 1161,51 грн.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши факт укладення між сторонами кредитного договору (генеральної угоди) від 10 грудня 2015 року, укладеної між сторонами про реструктуризацію заборгованості по кредитному договору, приймаючи до уваги погодження Розділу 2 істотних умов договору, в тому числі, суми кредиту – 9618,73 грн., сплату процентів за користування кредитом в розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, - суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 4752 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят дві) грн. 32 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 4062,39 грн. та заборгованості за процентами в сумі 689,93 грн. за період з 10.12.2015 року по 31.12.2017 року. В частині стягнення процентів суд бере до уваги вимоги ст. 1050 ЦК України та приходить до висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Судом встановлено, що згідно умов кредитного договору строк кредитування становить до 31.12.2017 року, в той час як згідно до розрахунку заборгованості, позивач продовжував нараховувати проценти до 18.11.2019 року.

У правовій позиції Верховного Суду України в справі №6-2003цс15 зазначено, що, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, відповідно до статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи вищевикладене, одночасне нарахування банком заборгованості за пенею та штрафами, – суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення на користь банку штрафу в сумі 1161,51 грн., оскільки пунктом 2.2. генеральної угоди від 10 грудня 2015 року передбачено, що вказаний штраф стягується за порушення позичальником строків погашення заборгованості. Отже, вищевказаний штраф є несправедливим подвійним нарахуванням неустойки.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за пенею в сумі 4537,19 грн., в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 грудня 2015 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, як невід`ємну частину кредитного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256,що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору 12 місяців з моменту підписання (п. 1.1.7.12), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, генеральну угоду, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 грудня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21.12.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, генеральній угоді, які безпосередньо підписані відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Відповідна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, які містяться у матеріалах справи, не визнається відповідачем та не містить його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 грудня 2015 року шляхом підписання генеральної угоди.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за пенею в розмірі 4537,19 грн., у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу в генеральній угоді від 10 грудня 2015 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, не можуть вважатися складовою частиною вищевказаного кредитного договору.

Вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 625 ЦК України, позивач не пред`явив.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2015 року в сумі 4752 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят дві) грн. 32 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 4062,39 грн. та заборгованості за процентами в сумі 689,93 грн. за період з 10.12.2015 року по 31.12.2017 року, а також 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору, а всього 6673 гривень 32 копійки.

Керуючись ст.ст. 12,81, 133,141, 144,263-265,274-279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського,1д) заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2015 року, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 4062,39 грн. та заборгованості за процентами в сумі 689,93 грн., а також судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 1921,00 грн., а всього 6673 (шість тисяч шістсот сімдесят три) гривні 32 копійки.

В іншій частині вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня оголошення судового рішення апеляційної скарги.

Суддя В.В. Руденко