Рішення № 88306256, 17.03.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/14195/19

Провадження № 2/201/146/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

17 березня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Мунтян А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 26 грудня 2019 року надійшла позовна заява ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача у позовній заяві посилався на те, що позивачем було виплачене ОСОБА_2 як потерпілій особі в дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 30 листопада 2017 року, страхове відшкодування в загальному розмірі 39127,80 грн. Оскільки винуватцем цієї дорожньо-транспортної пригоди у судовому порядку визнана ОСОБА_1 , яка добровільно не відшкодовує позивачеві суму виплаченого ним страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з даним позовом і просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 39127,80 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 26 грудня року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.31).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.32).

До суду 27 січня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.33).

Ухвалою судді від 27 січня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування (а.с.34-35).

Представник позивача надіслала до суду клопотання, у якому просила задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала, просила розглядати справу без її участі.

Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надала, про дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 30 листопада 2017 року за участю автомобілів марки «Peugeot», д/н НОМЕР_1 , водій якого ОСОБА_1 залишила транспортний засіб в результаті чого автомобіль самовільно здійснив рух та зіткнувся з автомобілем марки Infiniti, д/н НОМЕР_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій зазначені автотранспортні засоби були пошкоджені.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2018 року винуватцем дорожньо-транспортної пригоди від 30 листопада 2017 року була визнана ОСОБА_1 , яку було звільнено від адміністративної відповідальності за ст.. 124 КУпАП за малозначністю вчиненого правопорушення (а.с. 12-12 зворот).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За викладених обставин зазначена постанова Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська має преюдиційне значення для розгляду цієї справи.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Infiniti, д/н НОМЕР_2 – ОСОБА_3 І.О., застрахована ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі договору добровільного страхування власників наземних транспортних засобів АМ №121984 від 02 жовтня 2017 року (а.с. 5-11).

ОСОБА_2 30 листопада 2017 року звернувся на адресу ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» із заявою про настання страхового випадку (а.с. 13-15).

Згідно зі страховим актом № UA2017113000028/L01/01 від 15 лютого 2018 року розмір страхового відшкодування власнику автомобіля марки Infiniti, д/н НОМЕР_2 , визначений у сумі 39127,80 грн. (а.с.20). Пунктом 4 акту визначено провести виплату в розмірі 16807,10 грн., а щодо страхової премії в розмірі 22320,70 – провести акт взаємозаліку.

Відповідно до пункту 10.5.6 договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 121984 від 02 жовтня 2017 року, позивач зарахував частину страхового відшкодування в розмірі 22320,70 грн. в рахунок погашення недоотриманої страхової премії шляхом проведення акту взаємозаліку.

У звіті про виконані роботи та рух коштів Ротаційного фонду до договору № 15-159-1 від 15 березня 2016 року за лютий 2018 року в пункті 4 зазначено автомобіль ОСОБА_2 Infiniti, д/н НОМЕР_2 , та суму погоджену від замовника за страховим актом 15607,10 грн. (а.с.21-22).

У звіті про виконані роботи та рух коштів Ротаційного фонду до договору № 15-153 від 16 грудня 2016 року за лютий 2018 року в пункті 4 зазначено автомобіль ОСОБА_2 Infiniti, д/н НОМЕР_2 , та суму погоджену від замовника за страховим актом 1200 грн., примітки «матеріали» (а.с.23).

До позовної заяви позивачем долучена копія платіжного доручення № 15805 від 04 січня 2018 року про сплату на користь ПП «Аеліта» 1850000 грн. в якості авансу за відновлювальні роботи і запчастини згідно договору 15-153 від 16 грудня 2015 року згарах.№3384 від 29 грудня 2017 року (а.с.24).

Листом № 19/04/08-14 від 08 квітня 2019 року ПрАТ «СК «Юнівес», якою застрахована цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Peugeot», д/н НОМЕР_1 (а.с. 25), відмовлено ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у відшкодуванні витрат на сплату страхового відшкодування ОСОБА_2 , оскільки позивач звернувся із відповідною заявою після пливу одного року з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 26).

12 вересня 2019 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про відшкодування завданої майнової шкоди (а.с. 27-28).

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частин шістнадцятої, сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України «Про страхування»).

Згідно з частиною другою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічне положення міститься у статті 27 Закону України «Про страхування».

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). При суброгації нового зобов`язання з відшкодування збитків не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок з відшкодування шкоди не виконала.

Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18. У пунктах пункти 68-70 цієї постанови зазначено: «[…] стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».

У разі виплати позивачем страхового відшкодування до нього перейшло б право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди ОСОБА_1 , в порядку суброгації.

Відносини ж між ОСОБА_1 та його страховиком – ПрАТ «СК «Юнівес» регулюються умовами, визначеними у договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами статті 1194 ЦК України обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, настає у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди і лише в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, до ПрАТ «СК «Юнівес» як страховика ОСОБА_1 , з вини якої сталася ДТП, перейшов обов`язок відшкодувати шкоду, завдану з вини останньої

Вданому випадку також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Таким чином, у разі виплати позивачем суми страхового відшкодування на наслідками події 30 листопада 2017 року, позивач набуває право вимоги не до винуватця ДТП – ОСОБА_1 , а до ПрАТ «СК «Юнівес» в межах його відповідальності як страховика.

І в даному випадку наявність відмови ПрАТ «СК «Юнівес» позивачу у відшкодуванні шкоди, завданої відповідачем у справі, не може слугувати підставою для звернення до суду з цим позовом до ОСОБА_1 . У разі незгоди з таким рішенням ПрАТ «СК «Юнівес» позивач також має право на захист своїх прав у судовому порядку.

Оцінюючи надані суду докази, встановивши відповідні обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ «Україна» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування з огляду на те, що позов заявлений не до належного відповідача.

Крім того, судом врахована відсутність належних доказів виплати позивачем страхового відшкодування в розмірі 39127,80 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні платіжні документи на перерахування відповідних сум на користь потерпілої у ДТП сторони. Наявність же платіжного доручення про перерахування грошових коштів на користь ПП «Аеліта» жодним чином не підтверджує виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування, а також проведення ремонту застрахованого позивачем автомобіля, як і надані позивачем звіти про виконані роботи та рух коштів Ротаційного фонду.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням результату вирішення справи, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.О. Демидова