Постанова № 8830479, 09.03.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.03.10Справа №2а-27/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

судді Єфременко О.О.

при секретарі Францевіній Н.А.,

за участю представників:

позивача не зявився;

відповідача Мішуткіна Михайло Вікторовича, довіреність № 7731/10 від 14.10.2009, Державна податкова інспекція у Балаклавському районі м.Севастополя;

не зявився, Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя,

Головного управління Державного казначейства України у м.Севастополі

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення та зобовязання вчинити певні дії,-

суть спору:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення № 0000041710/0 від 19.05.2006 та прийняття рішення про повернення зайво сплаченої суми у розмірі 1740,04 грн. з Державного бюджету України.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що при винесені зазначеного податкового повідомлення відповідачем помилково застосовані норми чинного законодавства України.

В ході судового розгляду позивач в порядку статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України уточнив позовні вимоги, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя №0000041710/0 від 19.05.2006 про встановлення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 5347,19 грн. в частині завищення розміру податку при спадщині права на земельний пай у сумі 1740,04 грн. та повернути їй з Державного бюджету України суму зайво сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1740,04 грн. (а.с.40).

Відповідно до положень статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право уточнити позовні вимоги в будь-який час до закінчення судового розгляду.

Оскільки уточнення позовних вимог є правом позивача і не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси, суд визнав можливим заявлене клопотання задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченні від 27.01.2010, вважає, що зазначене податкове повідомлення прийнято відповідно до вимог діючого законодавства України, підстав для його часткового скасування не існує (а.с.28).

Ухвалою від 13.01.2010 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою від 27.01.2010, зясував відсутність можливості регулювання спору між сторонами, справа призначена до судового розгляду.

Цією же ухвалою в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України судом до участі у справі як другого відповідача залучене Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі, оскільки адміністративний позов містить вимоги щодо повернення з Державного бюджету України зайво сплаченої суми податку з доходів фізичних осіб.

Позивач в судове засідання на з'явилася, проте до початку судового засідання надала клопотання (вх. № 1013 від 24.02.2010) провести розгляд справи за її відсутністю (а.с.38).

Оскільки частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, суд визнав за можливим заявлене клопотання задовольнити, розглянути справу за відсутністю позивача за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача, Головного управління Державного казначейства України у м.Севастополі, в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представників сторін, або неповідомлення ними про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду справи.

За таких обставин, враховуючи те, що Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі викликалося в судове засідання, але уповноважений представник в судове засідання не зявився, витребувані документи не надав, суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами.

Поряд з іншими мотивами своїх заперечень, відповідач наполягав на пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з посиланням на положення частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Адміністративний позов містить клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів.

При цьому, позивач зазначає, що лише у 2009 році їй стало відомо про необґрунтованість застосування податковим органом ставки податку з доходів фізичних осіб у розмірі 13%.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає заявлене клопотання позивача таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи визначено частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один рік. Зазначений строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, як державний службовець, на виконання положень діючого законодавства, надав декларацію про доходи, одержані нею у 2005 році.

При визначені податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб позивачу був розяснений Лист Державної податкової адміністрації України № 9242/6/17-3116 від 26.09.2005 «Щодо оподаткування спадщини, одержаної у вигляді сертифіката на право земельної частки (паю)».

Оскільки позивач є працівником Державної податкової інспекції у Балаклавського району м.Севастополя, вона погодилася із встановленою сумою податкового зобовязання та не вважала свої права порушеними.

Проте у 2009 році їй стало відомо, що при розгляді аналогічних правовідносин Севастопольським апеляційним адміністративним судом зроблений висновок про неправомірність застосування ставки податку з доходів фізичних осіб у розмірі 13% від вартості успадкованої земельної частки (пая).

Відповідно до частини другої статі 102 Кодексу адміністративного судочинства України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

З огляду на вищенаведене, суд вважає необхідним поновити позивачу строк звернення до суду з адміністративним позовом, визнавши причину пропущення строку поважною.

Частиною другою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до статей 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України представникам сторін розяснені процесуальні права і обовязки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд -

встановив

ОСОБА_2 є державним службовцем, працює на посаді начальника відділу ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя.

10.02.2005 позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька ОСОБА_3, яке складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Севастопольського відкритого акціонерного товариства "Севастопольський" Балаклавського району міста Севастополя розміром 1,151 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), право власності на яку належало спадкодавцю на підставі Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КМ № 0174418, виданого Севастопольською міською державною адміністрацією 12.11.1999 на підставі розпорядження від 24.09.1999 року за №1747-р, зареєстрованого 17.12.1999 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 192 (а.с. 11).

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі Закон № 889) платник податків повинен подати річну декларацію, якщо, згідно нормам цього Закону, він зобов'язаний задекларувати свої доходи.

28.03.2006 позивачем надана Декларація про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2005 року, в якої зазначено, що нею успадковане право на земельний пай у сумі 21750,54 грн.

19.05.2006 ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя прийнято податкове повідомлення № 0000041710/0 в якому позивачу визначена сума податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 5347,19 грн. (а.с. 16).

Податкове повідомлення № 0000041710/0 від 19.05.2006 отримано позивачем та сплачене у повному обсязі, що сторонами не спростовується.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя нарахований податок з доходів фізичних осіб у розмірі 13% від вартості земельного паю, що склало 2827,57 грн.

Відповідно до положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, провівши оцінку представленим доказам, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону № 889, в редакції, що діяла на час прийняття спадщини, об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:

а) об'єкт нерухомого майна;

б) об'єкт рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна;

в) об'єкт комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею;

г) суми страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному рахунку спадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного забезпечення, пенсійного вкладу;

д) кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Земельна частка (пай) позивача, як об'єкт оподаткування, відноситься до об'єктів нерухомого майна.

Статтею 1261 Цивільного кодексу України встановлено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивач відноситься до осіб, які мають право на спадкування за законом в першу чергу у зв'язку з тим, що вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька.

Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»№720/95 від 08.08.1995 (далі Указ) передбачено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Земельна частка (пай), як об'єкт оподаткування, відноситься до об'єктів нерухомого майна та не являється корпоративним правом, оскільки власник права на земельну частку (пай) не перебуває у корпоративних відносинах із колективним сільськогосподарським підприємством чи його правонаступником.

Володіння правом на земельну частку (пай) не є володінням часткою у статутному фонді господарської організації та не наділяє особу будь-якими повноваженнями через участь у підприємстві.

Згідно із пунктом 2 Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Оскільки у даному випадку мають місце правовідносини щодо колективної власності на землю, що регулюються законодавством у сфері земельних правовідносин, а не правовідносини щодо корпоративних прав, які регулюються законодавством у сфері корпоративних прав, суд вважає, що об'єкт спадщини, який був отриманий відповідачем у червні 2006 року не є об'єктом комерційної власності.

Отже, визначення позивачу податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2827,57 грн. не відповідає вимогам діючого законодавства України, тому податкове повідомлення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя №0000041710/0 від 19.05.2006 в частині визначення суми податкового зобовязання у розмірі 1740,04 грн. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення покладено на ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів суду того факту, що спадкове майно є корпоративним правом відповідача.

При цьому, оскільки сума встановленого податкового зобовязання позивачем сплачена до Державного бюджету України у повному обсязі, суд вважає обґрунтованими вимоги щодо повернення зайво сплаченої суми податку з доходів фізичних осіб у сумі 1740,04 грн.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Частиною другою статті 89 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлений законодавством, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Оскільки позивач з клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору до суду не звертався, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню 3,40 грн.

Відповідно до частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 15 березня 2010 року о 16-00.

На підставі викладеного, керуючись статтями 89, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя №0000041710/0 від 19.05.2006 в частині визначення ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1740,04 грн.

3.Повернути ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України суму зайве сплаченого податку з доходів фізичних осіб у сумі 1740,04 грн. (одна тисяча сімсот сорок грн. 04 коп.), перерахувавши його на р/с 26252946002113 Севастопольського відділення Кримського республіканського філіалу АКБ «Укрсоцбанк»МФО 324010, код ЄДРПОУ 09324017.

4.Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31113095700007 в ГУДКУ у м. Севастополі, одержувач Державний бюджет Ленінського району м.Севастополя 22090200, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя підпис О.О.Єфременко

З оригіналом згідно

Постанова не набрала законної сили.

Суддя О.О.Єфременко