Рішення № 88304113, 16.03.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.03.2020 Справа № 910/7609/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі судового засідання Новікової К.Ю розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Управління поліції охорони в місті Києві до Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" про стягнення 64045,50 грн., з яких: основний борг - 48 324,65грн., пеня - 11150,28 грн., 3% річних - 933,00 грн., інфляційні втрати - 3 637,57 грн.,-

За участю представників сторін:

від позивача - не з`явились;

від відповідача - не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні господарського суду Донецької області знаходяться матеріали №910/5839/19 за позовом Управління поліції охорони в місті Києві до акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 64045,50 грн., з яких: основний борг - 48 324,65грн., пеня - 11 150,28 грн., 3% річних - 933,00 грн., інфляційні втрати - 3 637,57 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо повернення переплати в розмірі 48 324,65 грн. за договором № 330915/37/29/7-ГСП/2018 від 15.01.2018 після його розірвання, що стало підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі 910/7609/19 за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 12.08.2019

30.07.2019 до господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшов відзив.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.08.2019 відкладено розгляд справи на 28.08.2019 року.

28.08.2019 до господарського суду Донецької області від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.08.2019 відкладено розгляд справи №910/7609/19 на 11.09.2019 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.09.2019 призначено справу №910/7609/19 за позовом Управління поліції охорони в місті Києві до акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 64045,50 грн., з яких: основний борг - 48 324,65грн., пеня - 11150,28 грн., 3% річних - 933,00 грн.,інфляційні втрати - 3637,57 грн. до розгляду за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 01.10.2019 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.10.2019 відкладено підготовче засідання по справі №910/7609/19 на 21.10.2019 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.10.2019 Відкласти підготовче засідання по справі №910/7609/19 на 06.11.2019 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.11.2019 продовжено строк розгляду справи №910/7609/19 на стадії підготовчого провадження на тридцять днів до 11.12.2019; відкладено підготовче засідання по справі №910/7609/19 на 26.11.2019 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.11.2019 відкладено підготовче засідання по справі №910/7609/19 на 10.12.2019 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.12.2019 матеріали справи №910/7609/19 за позовом Управління поліції охорони в місті Києві до акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" про стягнення 64 045,50 грн., з яких: основний борг - 48 324,65грн., пеня - 11 150,28 грн., 3% річних - 933,00 грн., інфляційні втрати - 3 637,57 грн., надіслано господарському суду, в провадженні якого перебуває справа №905/1965/19 про банкрутство акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО", для розгляду спору в межах цієї справи.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області від 18.12.2019 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв`язку з відкриттям суддею Зекуновим Е.В. провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства "К.Енерго", враховуючи ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 18.12.2019, справа №910/7609/19 передана для розгляду судді Зекунову Е.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.12.2019 прийнято до провадження справу № 910/7609/19 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче судове засідання призначено на 21.01.2020 року.

09.01.2020 до господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог.

14.01.2020 до господарського суду Донецької області від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання без участі представника.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.01.2020 підготовче засідання відкладено на 20.02.2020 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.02.2020 закрито підготовче провадження у справі № 910/7609/19 та призначено розгляд справи по суті на 16.03.2020 року.

11.03.2020 до господарського суду Донецької області від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

У судове засідання 16.03.2020 представники позивача та відповідача не з`явились, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Статтями 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У пункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз`яснено, що у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку ст.ст.80, 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд,

В С Т А Н О В И В:

15.07.2018 між Управлінням поліції охорони в м. Києві (далі - замовник) та публічним акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО», нині - акціонерне товариство "К.ЕНЕРГО" (далі - учасник) було укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій волі) № 330915/37/29/7-ГСП/2018 (далі-договір), відповідно до п.1.1. якого учасник зобов`язується поставити замовнику товар, зазначений в п. 1.2. договору, а замовник- прийняти і оплатити товар, в порядку і строки згідно з цим договором.

Найменування товару: 09320000-8 «Теплова енергія у гарячій воді» (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору розрахунки проводяться щомісяця:

- шляхом оплати замовником вартості спожитої теплової енергії протягом 3-х діб після пред`явлення учасником рахунка на оплату товару (далі - рахунок) або після підписання сторонами акта приймання-передавання товарної продукції за звітний період згідно з додатком 4;

- шляхом попередньої оплати, яка здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт, послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» у термін до 01 числа звітного періоду у розмірі згідно з Додатком № 1 до договору.

Згідно п. 5.1. договору строк (термін) поставки товарів до 31.12.2018.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти учасник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а у разі здійснення попередньої оплати учасник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції (п. 7.2. договору).

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

15.01.2018. в п.2 додатку №1 до договору №330915 від 15.01.2018 сторонами встановлено, що орієнтована вартість теплової енергії, відпущеної замовнику за поточний рік, відповідно до тарифів діючих на момент укладення договору, становить 504 598,40 грн. (ПДВ 100919,68 грн.). Всього 605 518,08 грн.

Пунктами 1, 2 додатку №4 до договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі. Замовник щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в центрі обслуговування клієнтів облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звіряння замовник повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції, рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

11.10.2018 між публічним акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО» та Управлінням поліції охорони в м. Києві було укладено додаткову угоду про розірвання договору від 15.01.2018 № 330915, відповідно до якої п. 1 розірвано з 30.04.2018 договір від 15.01.2018 №330915, у зв`язку з чим з вказаної дати припиняються зобов`язання учасника перед замовником щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання замовника, що виникли за договором та залишились невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання умов договору, з метою отримання теплової енергії, було перераховано на рахунок відповідача передплату в розмірі 2 262920,09 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №542 від 23.01.2018 на суму 63 837,44 грн., №1495 від 20.02.2018 на суму 56 392,37 грн., №2553 від 20.03.2018 на суму 56 919,57 грн., №2959 від 29.03.2018 на суму 35 000,00 грн., №3814 від 20.04.2018 на суму 50 770,71 грн.

На підтвердження обсягу та вартості спожитої теплової енергії за період з січня 2018 по квітень 2018 позивачем додано до матеріалів справи акти приймання-передання товарної продукції: №1/2018-330915 від 31.01.2018 за січень 2018 на суму 101 705,12 грн., №2/2018-330915 від 28.02.2018 за лютий 2018 на суму 109 857,62 грн., №3/2018-330915 від 31.03.2018 за березень 2018 на суму 107 676,11 грн., №4/2018-330915 від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 2787,95 грн., всього на суму 322 026,80 грн.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2018 між позивачем та відповідачем було підписано акт звіряння розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого наявна переплата позивача перед відповідачем в розмірі 48 324,65 грн. за договором № 330915 від 15.01.2018.

Вказаний акт звірки підписаний сторонами без будь-яких зауважень або заперечень, відповідачем відомості, зазначені у акті не заперечуються та не спростовані.

Як зазначає позивач, листами №1901/43/29/7/01-2018 від 06.07.2018, №2174/43/29/7/01-2018 від 13.08.2018, № 2984/43/29/7/01-2018 від 13.11.2018 звертався до відповідача з вимогою повернути переплату за договорами на постачання теплової енергії у гарячій воді, в тому числі за договором № 330915 в сумі 48 324,65 грн.

Також позивач звертався до відповідача з претензією №73/43/29/5/02-2019 від 11.01.2019, в якій просив повернути суми попередньої оплати за договорами на постачання теплової енергії у гарячій воді, в тому числі за договором № 330915 в сумі 48 324,65 грн.

Разом із тим, дана претензія залишена відповідачем без відповіді, у зв`язку з чим звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Внаслідок укладення договору № 330915/37/29/7-ГСП/2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 13.01.2018 в силу положень п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України у сторін виникли цивільні права та обов`язки.

За змістом ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Дослідивши зміст укладеного договору № 330915/37/29/7-ГСП/2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.01.2018, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Суд встановив, що 2018 році внаслідок прийняття Київською міською радою ряду розпорядчих актів акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" припинила постачання теплової енергії у м. Києві.

Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуте з володіння та користування публічного акціонерного товариства "Київенерго" після припинення Угоди. Цим же розпорядженням комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" зобов`язано забезпечити здійснення усіх необхідних заходів, пов`язаних з прийманням-передачею майна.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591, комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Рішенням Київської міської ради від 24.04.2018 №517/4581 для забезпечення неперервності технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Києва та недопущення виникнення позаштатних ситуацій під час опалювального сезону 2018/2019 років вирішено продовжити дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 № 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) (далі - Угода), щодо:

- користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (завод "Енергія"), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", до 31 липня 2018 року включно;

- користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", крім майна, зазначеного у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення, до 30 квітня 2018 року включно.

З 01.05.2018 котельні, теплові мережі та пункти, лічильники та інше допоміжне майно перейшло в експлуатацію до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради № 591 від 10.04.2018, ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, отримало КП "Київтеплоенерго".

У зв`язку з наведеним. з 01.05.2018 Публічне акціонерне товариство "Київенерго" припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.

Отже, оскільки з 30.04.2018 Акціонерне товариство "Київенерго" позбавлене права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам і у останнього була відсутня можливість у подальшому надавати зазначені послуги, то фактично починаючи з 01.05.2018, теплова енергія позивачу відповідачем не поставлялась.

Вказані обставини визнаються обома сторонами та в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

Сума невиконаного зобов`язання також підтверджена відповідачем у акті звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.11.2018.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським документом".

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1389/18.

Оскільки акти звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.11.2018 підписано та скріплено печатками сторін, вказане свідчить про визнання відповідачем суми передоплати в розмірі 48 324,65 грн.

Ці обставини (факт внесення позивачем грошових коштів) відповідачем не заперечуються, натомість заперечення останнього зводяться до того, що позивачем не доведено, що сплата цих коштів на умовах передоплати була здійснена позивачем у якості виконання своїх зобов`язань за договором.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст.598 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно абз.2 пп.1.12 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", відповідно до частин другої і третьої статті 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов`язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов`язань.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Закон не визначає поняття "неможливість виконання зобов`язання". Під цим слід розуміти неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов`язанням дії, спрямовані на його виконання. Розрізняють випадкову і винну неможливість виконання. За "випадковою неможливістю" виконання зобов`язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання. Вже здійснене виконання у взаємному зобов`язанні зберігає силу за умови, що сторона, яка його виконала, отримала від іншого контрагента зустрічне задоволення, а те виконання, за яке вона зустрічного задоволення не отримала, їй повертається.

За "винною неможливістю" виконання зобов`язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов`язок виконання трансформується в обов`язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку тощо. Неможливість виконання може поширюватися на все зобов`язання або на окрему його частину. Вона може бути як постійною, так і тимчасовою. За постійної неможливості виконання зобов`язання припиняється, оскільки мета його недосяжна. Неможливість виконання зумовлена певними об`єктивними обставинами, через які боржник не може здійснити виконання. Але у всіх випадках неможливість виконання зобов`язання може бути підставою його припинення.

Як вбачається, відповідач був обізнаний з рішеннями Київської міської ради про строк дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 до 26.04.2018, її припинення з 27.04.2018, наявності права користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", до 30 квітня 2018 року включно та неможливість виконання своїх обов`язків перед позивачем з цього строку, а тому, діючи добросовісно, повинен був повідомити позивача про неможливість виконання свого зобов`язання за договором та повернути зайво отримані від позивача кошти в сумі 48324,65 грн.

Вказане свідчить провинну неможливість виконання відповідачем свого зобов`язання за укладеним договором, що має наслідком трансформацію зобов`язання відповідача за вказаним договором, а саме припинення зобов`язання з поставки теплової енергії та виникнення зобов`язання з повернення виконаного позивачем зобов`язанням зі сплати коштів в сумі 48324,65 грн.

За приписами частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Таким чином, суд вважає необхідним зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

Частина 3 ст. 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний суд у своїй постанові від 06.03.2018 року по справі № 910/13814/17.

Оскільки між сторонами у справі було укладено договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак зобов`язання за цим договором припинилось у зв`язку з неможливістю його виконання, в тому числі зобов`язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти, зокрема, у надмірному розмірі, суд доходить висновку, що у зв`язку з припиненням зобов`язання за таким договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.

З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором про надання послуг, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст.1212 Цивільного Кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі 48 324,65 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 48 324,65 грн., які набули ознак таких, що перевищують суму грошових коштів за отримані послуги за договором (переплата), підлягає задоволенню, враховуючи те, що сплата даних коштів є виконанням позивачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами спору договором, надавати послуги за яким відповідача позбавлено права з 01.05.2018, відтак підстава, на якій вказані кошти були набуті відповідачем згодом відпала, як наслідок вказана сума підлягає поверненню позивачеві.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 11150,28 грн. за загальний період з 11.10.2018 по 03.06.2019.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов`язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку, яка випливає із закону та з договору. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення, за який вона стягується і конкретний її розмір.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Відповідно, відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 по справі № 904/4156/19.

Згідно п. 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти учасник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а у разі здійснення попередньої оплати учасник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Дослідивши вищезазначений пункт договору, суд дійшов висновку про те, що останнім не передбачено стягнення пені за прострочення повернення суми попередньої оплати, що зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 11150,28 грн. за загальний період з 11.10.2018 по 03.06.2019.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 11.10.2018 по 03.06.2019 нараховано 3 % річних в сумі 933,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 3637,57 грн. за період з 11.10.2018 по 03.06.2019.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В силу приписів статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно невірним з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту п. 5.1. договору строк (термін) поставки товарів до 31.12.2018 року. Враховуючи, що з 01.05.2018 відповідач припинив діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, додаткова угода про розірвання договору від 15.01.2018 № 330915 була укладена 11.10.2018 без узгодження кінцевої дати розрахунків за вказаним договором, а позивачем не надано доказів надсилання претензії від 11.01.2019, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 01.01.2019 - наступного дня після закінчення встановленого договором строку поставки товарів. Згідно здійсненого судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунку сума 3% за період з 01.01.2019 по 03.06.2019, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 937,37 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 11.10.2018 по 03.06.2019 в розмірі 48324,65 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позивач безпідставно збільшив період нарахування інфляційний втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж (абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку позовних вимог, останнім арифметично та методологічно невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат, на підставі чого суд зробив власний розрахунок. Згідно здійсненого судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунку інфляційні втрати, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складають 2013,61 грн. за період з січня 2019 по травень 2019.

У відповідності до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують доводи позивача в повному обсязі, отже позовні вимоги Управління поліції охорони в місті Києві до Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Управління поліції охорони в місті Києві до Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" про стягнення 64045,50 грн., з яких: основний борг - 48 324,65грн., пеня - 11150,28 грн., 3% річних - 933,00 грн., інфляційні втрати - 3 637,57 грн.- задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" (85612, Донецька область, Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34; код ЄДРПОУ 00131305) на користь Управління поліції охорони в місті Києві (04050, місто Київ, вулиця Студентська, будинок 9; код ЄДРПОУ 40109147) основний борг в сумі 48 324,65 грн., 3% річних в сумі 611,67 грн., інфляційні втрати в сумі 2013,61 грн. та судовий збір в сумі 1528,21 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 16 березня 2020 року.

Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2020 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов