Рішення № 88295318, 18.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 березня 2020 р. Справа № 120/215/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровичам, розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, у якій просить визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, що полягає у ненаданні відповіді на його заяву від 03 вересня 2019 року та невиконанні виконавчого листа №120/133/19-а, виданого 04 вересня 2019 року Вінницьким окружним адміністративним судом, зобов`язати відповідача сплатити йому 2000 гривень на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року, стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 19450 гривень, завданої протиправними діями і бездіяльністю, та 550 гривень фактично понесених витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним до Державної казначейської служби України надіслано заяву від 03 вересня 2019 року, у якій просив виконати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі №120/133/19-а, та сплатити 2000 гривень на виконання цього рішення.

Проте, відповідачем не надано відповіді у встановлений Законом України «Про звернення громадян» термін, а також не виплачено кошти на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року.

На думку позивача, така бездіяльність Державної казначейської служби України є протиправною, у зв`язку із чим звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою від 24 січня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

06 лютого 2020 року на адресу суду надійшла заява позивача щодо розгляду справи в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

19 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Державна казначейська служба України заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що заява ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року до Державної казначейської служби України не надходила. Натомість, 09 вересня 2019 року на адресу органу державної казначейської служби надійшла заява ОСОБА_1 від 30 серпня 2019 року із виконавчим листом №120/133/19-а, виданим Вінницьким окружним адміністративним судом 04 вересня 2019 року про стягнення з державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди в сумі 2000 гривень, за результатами розгляду якої листом від 25 вересня 2019 року вих. №5-11/16379 надано відповідь. Крім того, відповідач звертає увагу на неможливість подання заяв від 30 серпня та від 03 вересня 2019 року про виконання виконавчого листа №120/133/19-а, адже вказаний виконавчий лист виданий Вінницьким окружним адміністративним судом лише 04 вересня 2019 року. Тобто, заява позивача від 03 вересня 2019 року не могла бути подана раніше, аніж виданий виконавчий лист, адже ОСОБА_1 не міг знати 03 вересня 2019 року про те, що 04 вересня 2019 року Вінницьким окружним адміністративним судом буде виданий виконавчий лист №120/133/19-а. Щодо відшкодування позивачеві коштів за заподіяну моральну шкоду, то відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного документально підтвердженого доказу про заподіяння йому моральної шкоди. Окрім того, у відзиві йдеться про те, що норми Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, не встановлюють строку перерахування боржнику коштів державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством, зокрема, в порядку черговості надходження таких відповідних документів.

Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року за результатами розгляду поданої позивачем заяви про розгляд справи в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін від 06 лютого 2020 року відмовлено у її задоволенні.

Іншою ухвалою суду від 25 лютого 2020 року витребувано у Державної казначейської служби України належним чином засвідчені копії витягу із журналу вхідної кореспонденції, що ведеться Державною казначейською службою України, за період з 03 вересня 2019 року по 31 жовтня 2019 року або інші докази, які свідчать про факт неотримання органом казначейської служби заяви ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року.

10 березня та 13 березня 2020 року на виконання вимог ухвали суду від 25 лютого 2020 року до суду надійшли витребувані матеріали.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, суд при ухваленні даного рішення враховує приписи частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

З огляду на те, що ухвалою від 24 січня 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Зі змісту позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України надіслано заяву від 03 вересня 2019 року, у якій просив виконати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі №120/133/19-а, та сплатити 2000 гривень на виконання цього рішення. До заяви долучено наступні матеріали: виконавчий лист №120/133/19-а, виданий Вінницьким окружним адміністративним судом 04 вересня 2019 року; копію рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі №120/133/19-а; копію паспортного документа; копію ідентифікаційного коду; реквізити карткового рахунку, на який повернути кошти; інші документи (копія посвідчення інваліда ІІ групи, копія посвідчення учасника бойових дій).

Проте, як стверджує позивач, казначейською службою на його заяву від 03 вересня 2019 року не надано відповіді у встановлений Законом України «Про звернення громадян» термін, а також не виплачено кошти на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України «Про звернення громадян» (надалі – Закон).

За приписами статті 1 Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно із частиною 1 статті 18 Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Крім того, частиною 1 статті 20 Закону визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Разом із тим, у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року, що адресована Державній казначейській службі України, щодо виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі №120/133/19-а та сплати 2000 гривень на виконання цього рішення.

Водночас, суд встановив, що орган казначейської служби не отримував заяви ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року. Підтвердженням того, що заява ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року не надходила до Державної казначейської служби України слугують докази, що надійшли до суду 10 та 13 березня 2020 року на виконання вимог ухвали суду від 25 лютого 2020 року. Так, надані докази свідчать про те, що в період з 03 вересня по 31 жовтня 2019 року до відповідача надійшла інша заява ОСОБА_1 , що датована 30 серпня 2019 року. Однак, заява від 03 вересня 2019 року від позивача до органу казначейської служби не надходила. Про це йдеться у листі управління діловодства Державної казначейської служби України та підтверджується знімком з екрану програмного продукту.

Більше того, на неможливість надіслання Державній казначейській службі України заяви від 03 вересня 2019 року щодо виконання виконавчого листа №120/133/19-а, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 04 вересня 2019 року, вказує та обставина, що заява датована 03 вересня 2019 року, а виконавчий лист, щодо виконання якого звернувся заявник, виданий судом 04 вересня 2019 року (тобто, наступного дня після написання заяви).

З приводу фіскального чеку, долученого позивачем до справи, як доказ надіслання відповідачу відповідної заяви, то суд зазначає, що з нього неможливо встановити, що саме надсилалося адресату, до якого саме органу державної казначейської служби надсилався рекомендований лист з повідомленням. Крім того, за трек-номером 2102102122741, що зазначений на фіскальному чеку, неможливо встановити чи отриманий даний лист адресатом.

Відтак, з огляду на те, що заява ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року до Державної казначейської служби України не надходила, а тому безпідставно стверджувати про допущення відповідачем бездіяльності щодо розгляду заяви, яка не надходила до казначейського органу, а відповідно, відповідачем не допущено бездіяльності в частині виконання виконавчого листа №120/133/19-а, що виданий Вінницьким окружним адміністративним судом.

Водночас, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (частина 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як передбачено частинами 1, 2, 3 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем в повній мірі спростовано обставини, на які вказує позивач. Натомість, позивачем не доведено факт надсилання відповідачу заяви від 03 вересня 2019 року.

За встановлених обставин, відповідач не міг діяти неправомірно (протиправно), оскільки заяву від 03 вересня 2019 року від ОСОБА_1 не отримував.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що доводи, наведені позивачем у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України, що полягає у ненаданні відповіді на заяву від 03 вересня 2019 року та невиконанні виконавчого листа №120/133/19-а, виданого 04 вересня 2019 року Вінницьким окружним адміністративним судом, слід відмовити.

Не підлягає також задоволенню позовна вимога зобов`язального характеру, оскільки така є похідною в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

З приводу позовної вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 19450,00 гривень та 550 гривень фактично понесених витрат, то суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Особливості відшкодування моральної шкоди визначені статтями 23 та 1167 Цивільним кодексом України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відтак, звертаючись до суду із вимогами щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди слід вказати, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Стверджуючи про те, що позивачу завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті. В підтвердження того, що позивачу заподіяно моральну шкоду у відповідному розмірі, суду не надано жодних доказів.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин, а також зважаючи на те, що суд не знайшов підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, тому позовна вимога щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує те, що підстав для відшкодування понесених судових витрат у разі відмови у задоволенні позову статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено. Також позивачем не доведено понесення витрат для захисту своїх прав та інтересів в розмірі 550 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 258 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податку: НОМЕР_1 )

Відповідач: Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37567646)

Повний текст рішення складено 18.03.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович