Ухвала суду № 88294389, 13.03.2020, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/6623/18

6/310/52/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 рокум. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника прокурора Запорізької області про зміну способу і порядку виконання судового рішення,

встановив:

Заступник прокурора Запорізької області звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, мотивуючи свої вимоги наступним. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області про стягнення моральної шкоди та витрат, заподіяних незаконним рішенням органу досудового розслідування було задоволено частково. Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора – задоволено частково. 14 серпня 2019 року ухвалено додаткову постанову, якою постановлено компенсувати прокуратурі Запорізької області витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 114,40 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 02 вересня 2019 року з цього приводу видано виконавчий лист, боржником у якому визначено Державну казначейську службу України. Прокуратурою 17 вересня 2019 року виконавчий лист направлений до Управління Державної казначейської служби. Остання 02 січня 2020 року виконавчий лист повернула як такий, що не підлягає виконанню органами Казначейства, оскільки ними здійснюється виконання рішень суду про стягнення коштів з державних органів відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845. Заявник вказує, що норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не можуть бути застосовані в спірних правовідносинах, оскільки постановою Запорізького апеляційного суду від 14 серпня 2019 у справі № 310/6623/18 згідно зі ст. 141, 270 ЦПК України судом постановлено компенсувати прокуратурі Запорізької області за рахунок держави (а не державного органу) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір. З цих же підстав не може бути застосовано й постанову КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590. Оскільки на теперішній час окремий порядок компенсації урядом не затверджено, що унеможливлює виконання рішення суду, прокуратура Запорізької області позбавлена права на отримання витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у цій справі у спосіб, визначений судом. Просив змінити спосіб і порядок виконання п. 2 резолютивної частини постанови Запорізького апеляційного суду від 14 серпня 2019 року, виклавши його наступним чином: «стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України на користь прокуратури Запорізької області витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року в загальному розмірі 2 114,40 грн.».

В судове засідання сторони не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_1 подав заяву про розгляд заяви без його участі.

Неявка сторін не перешкоджає розгляду питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області про стягнення моральної шкоди та витрат, заподіяних незаконним рішенням органу досудового розслідування було задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди шляхом списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку, призначено для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Провадження в частині стягнення витрат, заподіяних незаконним рішенням органу досудового розслідування, закрито.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора – задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 14 листопада 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з Державної казначейської служби України 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди скасовано, позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення, в іншій частині оскаржуване рішення залишено без змін.

14 серпня 2019 року Запорізьким апеляційним судом ухвалено додаткову постанову, якою постановлено компенсувати прокуратурі Запорізької області витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року в загальному розмірі 2 114,40 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як підставу для компенсації цих коштів Запорізький апеляційний суд у мотивувальній частині постанови зазначив, що прокурор відповідно до вимог ч.ч. 1, 6, ст. 141 ЦПК України має право на компенсацію судових витрат, понесених при подачі апеляційної скарги, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки згідно із п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору.

02 вересня 2019 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області на адресу Прокуратури Запорізької області надіслано оригінал виконавчого листа по справі № 310/6623/18.

17 вересня 2019 року прокурор звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виконання судового рішення в якій зазначив реквізити перерахування коштів та додав оригінал виконавчого листа, копії довіреності та платіжного доручення.

З листа Державної казначейської служби України, отриманого прокуратурою 17 січня 2020 року, вбачається, що Казначейство здійснює виконання рішень суду про стягнення коштів з державних органів відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845. Відповідно до Постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590, судові витрати компенсуються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань судів, якими винесено відповідне рішення. Казначейство на підставі п. 9 Порядку повернуло виконавчий лист, як такий, що не підлягає виконанню органами Казначейства прокуратурі Запорізької області.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Ч. 1 ст. 18 ЦПК України врегульовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Така ж норма міститься і в ст. 435 ЦПК України.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст. 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що зміна способу виконання рішення суду може мати місце лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять неможливим його виконання.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, тобто Державна казначейська служба України за цією нормою є суб`єктом владних повноважень, уповноваженим на виконання рішення судів.

Підставою для звернення заявника до суду стало повернення виконавчого документа боржником, відповідно, виконавчий лист не був виконаний.

Постановою КМУ від 27 квітня 2006 року №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», а саме - п. 2 встановлено, що, зокрема, підставою для компенсації судових витрат є судове рішення. Відповідно до п. 4 постанови компенсація судових витрат у цивільних та адміністративних справах здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань судів, якими винесено відповідне рішення.

Постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Пунктом 2 Порядку визначено, що безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Також, у цьому пункті міститься роз`яснення терміну «боржники» - це визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Згідно із пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Крім того, пунктом 4 Порядку передбачено, що органи Казначейства, зокрема, вживають заходів до виконання виконавчих документів.

Відповідно до пункту 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п. 6, до яких входить оригінал виконавчого документа.

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві закріплено в п. 9 Порядку, про який, як на підставу для повернення виконавчого листа у справі міститься посилання у зазначеному вище листі Державної казначейської служби України, що вважає, що виконавчий документ не підлягає виконанню органом Казначейства.

Проте, вищу юридичну силу у порівнянні із вказаним порядком мають норми ЦПК України, зокрема, ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якою керувався Запорізький апеляційний суд, що постановив саме компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ, сплачений Прокуратурою Запорізької області судовий збір за подання апеляційної скарги у визначеному розмірі.

Крім того, п. 18, 26 Порядку чітко передбачено, що виконання виконавчих документів щодо стягнення судового збору, зарахованого до державного бюджету, здійснюється органами Казначейства без звернення до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, за відповідною інформацією. Судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Законодавчого врегулювання терміну «зміна способу і порядку виконання судового рішення» у чинному законодавстві не міститься, проте, на переконання суду, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Змінивши спосіб та порядок виконання додаткової постанови Запорізького апеляційного суду від 14 серпня 2019 року, а саме - п. 2 його резолютивної частини, відповідно до вимог заявника, суд змінить постанову по суті, що є неприпустимим та виходить за межі повноважень суду першої інстанції.

При цьому, заявник не оскаржив відмови у виконанні виконавчого документа, яка викладена у листі Державної казначейської служби України, в порядку адміністративного судочинства (позов про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії).

Відповідно до п. 9 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25 вересня 2015 року, зміна способу та порядку виконання рішення - це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов`язки суб`єктів виконавчого провадження під час їх вчинення. Тобто судом вживаються нові заходи для реалізації рішення суду в разі неможливості його виконання у порядку і спосіб, що встановлені раніше. Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

Проте, «компенсація» і є за своєю сутністю способом стягнення на користь відповідача судового збору, прямо передбачена ч. 6 ст. 141 ЦПК України, яка є чинною, тобто відповідає закону як на час ухвалення додаткової постанови, так і на час розгляду цієї заяви.

Суд також наголошує, що з листа Державної казначейської служби України не можна встановити обставин, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення в частині компенсації судового збору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для задоволення заяви про зміну способу або порядку виконання рішення суду відсутні, оскільки при винесенні додаткової постанови від 14 серпня 2019 року судом було враховано та дотримано норму ст. 141 ЦПК України, яка передбачає, в даному випадку, саме компенсацію судових витрат.

Керуючись ст.ст. 3, 5, 10, 18, 258, 260, 353, 431, 435 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні заяви заступника прокурора Запорізької області про зміну способу і порядку виконання судового рішення відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Повний текст ухвали складено 18 березня 2020 року.

Суддя О.М. Вірченко