Постанова № 8828355, 19.03.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2010 р. Справа № 2-а-259/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,

при секретарі судового засідання: Афанасьєвій Зінаїді Володимирівні,

за участю:

представника позивача: Данилюка В.М.

відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2

про: стягнення адміністративно-господарської санкції та пені

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду заявлено позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення адміністративно - господарської санкції у розмірі 3350,00 грн. та пені у розмірі 291,89 грн.за незабезпечення встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2008 рік.

Позов мотивований тим, що відповідачем, всупереч вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не забезпечено встановленого нормативу 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда та самостійно не розраховано суму адміністративно-господарської санкції в розмірі 3350,00 грн. За порушення вимог даного Закону відповідачеві нараховано пеню в сумі 291,89 грн.

Оскільки, підприємцем кошти в добровільному порядку не сплачено, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до суду з зазначеними вимогами.

Ухвалою суду від 01.02.2010 року провадження по справі відкрито.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити. Заявлені вимоги мотивував обставинами, наведеними в адміністративному позові.

Відповідач з вимогами позову не погодився з підстав, викладених в письмових запереченнях від 12.02.2010 року та письмових поясненнях, що знаходяться в матеріалах справи. Позиція відповідача стосовно заявлених позовних вимог полягає в наступному.

Відповідно до вимог п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ України від 03.05.1995 року №314, відповідачем проінформовано центр зайнятості про створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда 3 групи за посадою "менеджер з логістики", згідно встановленого нормативу.

Разом з тим, обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості, покладено на органи соціального захисту населення, а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інваліда. Враховуючи викладене, у підприємства виникає обов'язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” чи у разі звернення інваліда самостійно.

Органи соціального захисту населення до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 інвалідів для працевлаштування не направляли. Інваліди самостійно до підприємця не звертались з приводу працевлаштування. Випадків безпідставної (будь-якої) відмови у прийнятті інвалідів відповідачем не допущено.

На підставі викладеного, враховуючи, що підприємцем виконані всі покладені на нього чинним законодавством обов'язки щодо звітності та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідач вважає, що у нього відсутній обов'язок щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Свою позицію підтверджує копією звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік, поданого СПД ОСОБА_2 25.02.2009 року разом з поясненнями до звіту на адресу позивача, звітом про наявність вакансій за формою №3-ПН, поданим до Лівобережного РЦЗ та листом директора Лівобережного РЦЗ, яким підтверджується подача СПД ОСОБА_2 інформації про наявність вільного робочого місця особи з обмеженими фізичними можливостями на посаду менеджера з логістики.

Водночас, відповідачем надана суду копію постанови Староміського районного суду м.Вінниці від 15.05.2009 року по справі №3-837/09 про відмову у притягненні до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 188-1 ч.2 КУпАП, якою встановлено відсутність події і складу адміністративного правопорушення за невиконання ОСОБА_2 нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З огляду на наведене, відповідач просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши адміністративну справу у відкритому судовому засіданні, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Як вбачається з поданих матеріалів, зокрема звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік, поданого відповідачем до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 25.02.2009 року, за не зайняте інвалідом 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, у 2008 року відповідач у рядку 06 даного звіту не нарахував суму адміністративно-господарських санкцій.

Разом з даним звітом СПД ОСОБА_2 подано до Фонду пояснення до звіту від 25.02.2009 року з обґрунтуванням відмови від сплати адміністративно-господарських санкцій, а саме у зв'язку з виконанням усіх покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо звітності та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною 4 статті 20 Закону встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Для роботодавців із середньообліковою чисельністю штатних працівників від 8 до 15 осіб сума коштів адміністративно-господарських санкцій визначається у розмірі половини середньомісячної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом: рядок 06= (рядок 03 - рядок 02)*рядок 05:2. Відповідно до даної формули була встановлена сума заборгованості відповідача зі сплати адміністративно-господарський санкцій - 3350 грн., що підтверджується доданим до матеріалів справи розрахунком.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Тобто, ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону пов'язують настання відповідальності саме з кількістю працюючих інвалідів, а не лише з кількістю створених для них робочих місць.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. З урахуванням вищенаведеної норми відповідачеві нараховано пеню в розмірі 291,89 грн.

Статтею 18 Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з тим, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пункт 4 підпункт 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року №1434 передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що підприємство повинне виділити і створити робочі місця для інвалідів та повідомити державну службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця. А державна служба зайнятості направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з врахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК та професійних навичок.

Судом прийнято до уваги заперечення відповідача в частині, що норми п.4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року щодо обов'язкової щомісячної подачі звітності до центрів зайнятості не поширюються на фізичних осіб - підприємців.

У той же час, суд приймає до уваги, що у загальних положеннях Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року передбачено, що у разі необхідності підбору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач подавав звітність до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Вказане підтверджується листами Лівобережного МЦЗ від 12.03.2010 року (вх.№4847) та від 18.03.2010 року (вх.№5283), що були надіслані на виконання ухвал суду від 12.02.2010 року та 12.03.2010 року. Судом взято до уваги той факт, що підприємцем 23.06.2008 року подано звіт за формою 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування. Однак, в подальшому такі звіти позивачем не подавались, а тому вакансія, що була зареєстрована 24.06.2008 року, згідно поданого звіту форми 3-ПН від 23.06.2008 року, була знята з наступного місяця - з 31.07.2008 року.

Тобто, відповідачем не надано доказів, що ним поширювалась інформація про створене робоче місце для інваліда (в будь-який інший спосіб, крім вказаного), внаслідок чого відповідні органи могли би скерувати протягом року інваліда для працевлаштування до відповідача або інваліди могли самостійно звернутись до нього з питань працевлаштування.

Посилання відповідача на постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 15.05.2009 року по справі №3-837/09 про відмову у притягненні його до адміністративної відповідальності за ст. 188-1 ч.2 КУпАП, як на доказ своїх правомірних дій щодо не сплати адміністративно-господарських санкцій , судом відхиляються виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 188-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю :

1) нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;

2) неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - це необхідна кількість робочих місць, не створення яких тягне за собою адміністративну відповідальність.

Необхідність сплати адміністративно-господарської санкції ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" пов'язує з кількістю не зайнятих інвалідами, створених робочих місць.

Водночас суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів в підтвердження створення робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів (штатний розпис, наказ про створення посади менеджера-логіста).

Отже, в даному випадку, виражена бездіяльність роботодавця, яка тягне за собою відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

В силу ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем не виконано вимоги ч. 3 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, при цьому ним не вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень. Елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками. Підсумовуючи наведене вище, суд вбачає в діях роботодавця порушення, за яке застосовується юридична відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи що відповідач подав до відділення Фонду звіт за формою 10-ПІ, однак, самостійно не розрахував та не сплатив в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції, що зумовило нарахування пені, суд дійшов висновку, що позовє обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позовВінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені задовольнити повністю.

Стягнути зсуб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, 21012, АДРЕСА_1 (банківські реквізити: р/р НОМЕР_2, філія ВАТ "Укрексімбанк", МФО НОМЕР_3, код НОМЕР_1) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет м. Вінниця, р/р 31214230700002, код ЄДРПОУ 34701167, банк одержувача: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 3350,00 грн. (три тисячі триста п'ятдесят гривень), пеню в розмірі 291,89 грн. (двісті дев'яносто одну гривню вісімдесят дев'ять копійок).

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 24.03.10

СуддяЗагороднюк Андрій Григорович

19.03.2010