Рішення № 88265445, 17.03.2020, Київський районний суд м. Одеси

____________________

справа № 520/9911/19

провадження № 2/947/606/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2020 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Літвінової І.А., розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу № 520/9911/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача – ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача – ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 22503,00 грн. та витрати на сплату судового збору у розмірі 768,40 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 29.01.2019 р. з вини ОСОБА_4 , який керував автомобілем марки «Lexus GX 300», д/з НОМЕР_1 , в м. Одеса було скоєно ДТП, внаслідок чого автомобіль «Ford Escort», д/з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 отримав пошкодження. Вина третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 в скоєнні вказаного ДТП підтверджується постановою Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2019 року.

Ухвалою суду від 23.05.2019 року за позовною заявою ОСОБА_1 відкрито провадження у цивільній справі № 520/9911/19, розгляд справи призначено провести в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи. Відповідачу був визначений строк для подання відзиву на позов, зустрічного позову або клопотання про слухання справи в судовому засіданні з викликом сторін. Третім особам був наданий строк для подання пояснень щодо позову або відзиву та доказів.

Ухвалою суду від 03.07.2019 року процесуальний строк продовжено у зв`язку з відсутністю доказу отримання відповідачем відомостей про пред`явлений до нього позов.

29.07.2019 року відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позов.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та у задоволені вимог позивача просив відмовити у повному обсязі, посилаючись на те що ОСОБА_1 є неналежним позивачем по справі, оскільки не є власником машини Ford Escort, а він сам є неналежним відповідачем по справі, оскільки під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди автомобілем Lexus GX 300 керував не він.

20.08.2019 року третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 надав відзив (пояснення) на позов.

ОСОБА_4 у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 просить відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що він ніколи не працював водієм у відповідача. ОСОБА_2 доводиться йому двоюрідним братом. Крім іншого ОСОБА_4 зауважив, що позивачка незаконно намагається отримати відшкодування шкоди двічі, спочатку з Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - «МТСБУ»), а потім – з ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 21.10.2019 року прийнято відзив на позов та зобов`язано третю особу ОСОБА_4 надати суду докази, які підтверджують надіслання (надання) пояснень і доданих до них доказів іншим учасникам справи.

Строк вчинення процесуальних дій учасниками справи продовжено, позивачу роз`яснено право на подання протягом п`ятнадцяти днів пояснень, наведення своїх доводів, міркувань щодо відзиву відповідача.

10.01.2020 року третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 надав заяву по суті справи та на виконання ухвали суду від 21.10.2019 року надав докази відправлення пояснення іншим учасникам справи.

Ухвалою суду від 18.12.2019 року визначено закінчити строк, встановлений ухвалами від 23.05.2019, 03.07.2019, 21.10.2019 на вчинення процесуальних дій учасниками цивільної справи № 520/9911/19 та цивільну справу № 520/9911/19 призначено до розгляду по суті.

В ході розгляду справи судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29 січня 2019 року близько 12:10, водій ОСОБА_4 керуючи автомобілем «Lexus GX300», д/з НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Довга, біля буд. 40-а, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної дистанції та швидкості руху, та допустив зіткнення з транспортним засобом «Ford Escort», д/з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Київського районного суду м. Одеса від 22 березня 2019 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, на підставі якої його піддали адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 340 (триста сорок) грн.

Зважаючи на положення частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Наявність вини в діях ОСОБА_4 у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 29 січня 2019 року додатковому доказуванню не підлягає.

Стаття 22 ЦК України передбачає, що відшкодування збитків є одним із способів відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

За положеннями ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Верховний Суд України у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 754/1114/15-ц від 14 лютого 2018 року постановив, що в спорах про відшкодування шкоди, завданої особі джерелом підвищено небезпеки, право потерпілої особи на відшкодування завданих збитків реалізовується нею на власний розсуд, шляхом пред`явлення позову безпосередньо до винної особи або до страхової компанії, цивільно-правову відповідальність в якій застраховано завдавачем такої шкоди.

Позивачем при пред`явленні позову зазначено, що транспортний засіб «Lexus GX 300», д/з НОМЕР_1 , на якому було скоєно порушення правил дорожнього руху належить відповідачу у справі ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 є особистим водієм відповідача у справі. Однак на підтвердження вказаного факту відповідних доказів нею не надано.

Водночас, відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що він дійсно є власником автомобілю «Lexus GX 300», д/з НОМЕР_1 , але даним автомобілем при здійсненні ДТП на законних підставах керував ОСОБА_4 . Також зазначає, що доводи позивача про те, що ОСОБА_4 був водієм у ОСОБА_2 та перебував в трудових відносинах не відповідають дійсності.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 в своїх поясненнях зазначив, що відповідач ОСОБА_2 є його двоюрідним братом. ОСОБА_4 ніколи не працював у нього водієм.

За таких обставин позивач мала пред`явити позов до ОСОБА_4 .

Згідно з положеннями статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.

Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права залучати з власної ініціативи співвідповідачів, які є належними за вимогами ОСОБА_1 .

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена й в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, на підставі викладеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 82, 89, 95, , 263-265, 273, 274, 279, 282, 284, 354 ЦПК України, суд

ВІРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_4 ) до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа на стороні позивача – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ) про відшкодування шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою складення повного рішення є 17 березня 2020 року.

Суддя

Літвінова І. А.