Рішення № 88243193, 10.03.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2020 справа № 914/2300/19

Суддя Юркевич М.В. при секретарі Кияк І.В., розглядаючи матеріали справи

позовної заяви: Головного управління ДФС у Львівській області, м. Львів

до відповідача: Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», м. Львів

про: стягнення 1 067 125,48 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Підгайний О.І. представник

від відповідача: Сорока О.Є. - представник

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Головного управління ДФС у Львівській області до Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» про стягнення 1 067 125,48 грн. заборгованості.

Ухвалою господарського суду від 12.11.2019 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 10.12.2019 року.

Розгляд справи в межах підготовчого провадження відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду від 10.12.2019р., 14.01.2020р, 11.02.2019р.

11.02.2020р., у зв`язку із закінченням виконання завдань передбачених ст. 177 ГПК України, підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті на 03.03.2020р.

На стадії розгляду справи по суті оголошувалася перерва в судовому засіданні до 10.03.2020р.

В ході розгляду справи по суті сторони виступили зі вступними словами, після чого суд перейшов до стадій дослідження обставин та доказів по справі, зокрема, було з`ясовано наступне:

Головне управління ДФС у Львівській області (позивач) та Державне підприємство «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (відповідач) є власниками площ в адмінбудинку по вул. Стрийській, 35 у м. Львові.

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, загальна площа адмінбудівлі складає 28 521,6 кв.м., з яких 5 754,1 кв.м. належить на праві власності державному підприємству відповідача.

Відповідно до статуту ДП «Виробничо-сервісний центр» - головною метою діяльності підприємства є надання послуг з обслуговування та експлуатації адмінбудинку по вул. Стрийській, 35.

Як стверджує позивач, всі комунікації адмінбудівлі є спільними, а тому позивач та відповідач спільно споживають комунальні послуги та енергоносії, які необхідні для життєдіяльності будівлі.

Разом з тим, судом таж з`ясовано, що відповідачем частину площ в адмінбудинку передано в оренду третім особам, які в свою чергу споживають комунальні послуги та енергоносії адмінбудівлі відповідно до займаних ними площ.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами, незважаючи на спільне користування комунікаціями та комунальними послугами, не укладалося договору «Про відшкодування витрат на утримання майна», оскільки, як позивач, так і відповідач є фактично співвласниками площ в одній будівлі з єдиними лічильниками обліку енергоносіїв.

В той же час, попри відсутність між сторонами договірних відносин, кожного місяця, зокрема і в спірний період включно до 01.09.2019р., погоджувалася довідка про фактичні витрати, яка скріплювалася підписами посадових осіб та печатками установ.

Відповідно до погоджених довідок позивачем виставлялися відповідачу рахунки на відшкодування витрат пропорційно до займаних відповідачем площ в адмінбудівлі.

Позиція позивача.

За твердженням позивача, з січня 2019р. відповідач не здійснив жодної оплати по відшкодуванню комунальних платежів за надані послуги. Відтак, станом на 01.09.2019р. дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 067 125,46 грн. згідно виставлених рахунків.

Позивач зазначає, що вказана заборгованість відповідача утворилася поступово, включаючи також виставлені, але не оплачені відповідачем рахунки на відшкодування витрат починаючи з січня 2018р.

Крім того, позивач також покликається на те, що відповідачем неодноразово підтверджувалась заборгованість, яка існувала в певні періоди, про що свідчать підписані між сторонами акти звірки взаєморозрахунків від 01.01.2018р, 01.08.2018р., 01.11.2018р., 01.04.2019р. та 01.01.2020р.

Таким чином, позивач стверджує, що на підставі наведених вище доказів, відповідач заборгував:

- 352 298,75 грн. – за надання послуг з теплопостачання;

- 43 196,30 грн. – за надання послуг водопостачання та водовідведення;

- 671 630,43 грн. – за надання послуг з постачання електричної енергії.

В порядку досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про врегулювання заборгованості, яка є предметом розгляду у даній справі, зокрема листами від 30.08.2019р. та 24.09.2019р. Однак, вказана позивачем заборгованість погашена відповідачем не була.

Загальна сума заборгованості станом на 01.09.2019р, становить 1 067 125,46 грн., яку позивач просить суд стягнути в судовому порядку.

Позиція відповідача.

Відповідач позовні вимоги заперечив, з підстав викладених у відзиві. Зокрема, останній вважає, що між сторонами не укладено жодного договору про відшкодування витрат за комунальні послуги, а тому будь-які зобов`язання перед позивачем відсутні.

Крім того, відповідач заперечував належність та достовірність, як доказів по справі, поданих позивачем актів звірки взаєморозрахунків, оскільки, як він вважає, такі були підписані від імені державного підприємства неуповноваженими особами.

Також відповідач заперечував доведення позивачем дійсності наданих послуг, їх обсягу та калькуляції витрат на відшкодування.

В ході судового розгляду відповідач покликався на те, що між державним підприємством та організаціями, які надають комунальні послуги, укладені двосторонні договори, а тому лише в межах таких договорів відповідач може мати зобов`язання перед такими організаціями за отримані комунальні послуги, а не перед позивачем.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Відповідно до фактичних обставин справи, встановлених судом, спір у даній справі має позадоговірний характер та пов`язаний з відшкодуванням витрат за спожиті комунальні послуги відповідачем, який має у власності площі в адмінбудинку по вул. Стрийській, 35 разом з позивачем, в якому комунікації є спільними.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення суд послуговується наступними законоположеннями та своїми висновками:

Згідно п.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

За правилами ст. 16 Цивільного кодексу України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.

У положенні ст. 13 Конституції України зазначено, що власність зобов`язує.

Вказана норма кореспондується зі ст. 322 Цивільного кодексу України - власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 316, частини 1,2 статті 317 Цивільного кодексу України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1, 2 ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Як встановлено судом, позивач та відповідач є співвласниками адмінбудівлі по вул. Стрийській, 35 у м. Львові з площами, що їм належать на праві власності в таких розмірах:

Головне управління ДФС у Львівській області – 22 767,5 кв.м.;

Державне підприємство «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» - 5 754,1 кв.м.

Крім того, судом встановлено, що адмінбудівля, в якій сторони мають площі має спільні комунікації, а також єдині лічильники та прилади обліку енергоносіїв, теплопостачання та водопостачання. Встановлений факт підтверджується сторонами.

Разом з тим, судом також констатується той факт, що між сторонами немає договірних відносин пов`язаних з їх часткою в обслуговуванні та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги відповідно до займаних площ в адмінбудівлі.

Однак, незважаючи на вказану обставину між сторонами щомісячно підписувалася довідка про фактичні витрати відповідача на ті чи інші спожиті комунальні послуги у розрізі тих площ, які має у власності державне підприємство.

Такі довідки про фактичні витрати були долучені до матеріалів позовної заяви позивачем. З них вбачається, що вони підписувалися з боку позивача в особі заступника начальника ГУ ДФС у Львівській області, а з боку відповідача – директором державного підприємства. Вказане сторонами не спростовано.

Так, згідно підписаних довідок про фактичні витрати, позивач щомісячно виставляв відповідачу рахунки на оплату погодженої кількості витрат на енергоносії, теплопостачання та водопостачання.

Встановлені судом вище обставини свідчать, що сторони, у відповідності до ст. 360 ЦК України, як співвласники відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брали участь у витратах на утримання та збереження спільного майна адмінбудівлі, яка пов`язана спільними комунікаціями.

Більше того, в підтвердження наявності у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем щодо відшкодування витрат на комунальні послуги, сторонами неодноразово підписувалися акти звірки взаєморозрахунків, які додані до матеріалів справи.

Зокрема, останній акт зірки взаєморозрахунків, включаючи спірний період, було підписано сторонами, на виконання вимог ухвали суду, станом на 01.01.2020р., в якому зафіксована заборгованість відповідача перед позивачем за теплопостачання, водопостачання, водовідведення та електроенергію в розмірі 1 387 708,05 грн., з яких, позивач у даній, справі просить стягнути з відповідача в розмірі 1 067 125,48 грн. станом на 01.09.2019р.

В той же час, заперечення відповідача стосовно того, що акти звірки, представлені позивачем були підписані неуповноваженими особами не заслуговують на увагу суду, оскільки наданий в ході розгляду підписаний акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 01.01.2020р., підписано з боку відповідача в.о директора державного підприємства – В. Янсоном, тобто уповноваженою особою, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, твердження відповідача про те, що між ним та комунальними підприємствами підписані існуючі договори про надання послуг, відшкодування витрат за якими позивач звернувся у даній справі, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду спору. Відповідач не представив суду відповідних доказів, в тому числі й щодо сплати чи виставлення рахунків такими організаціями за спірний період про який заявлено позов.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що заперечення останнього стосовно недоведення позивачем дійсності наданих послуг, їх обсягу та калькуляції витрат на відшкодування не підтверджуються більш вірогідними доказами, ніж ті, на які покликається позивач у справі.

Так, відповідно до позиції позивача, нарахування відповідачу витрат на відшкодування спожитих ним комунальних послуг здійснювалося виходячи з пропорційно зайнятих відповідачем приміщень з розрахунку вартості послуги на 1 кв. м. Тобто пропорційно до вартості послуг на 1 кв. м. площі відносно загальної площі адмінбудівлі, якої сторони є співвласниками.

В даному випадку така позиція позивача повністю узгоджується із положеннями ст. 360 та 369 ЦК України, згідно яких співвласники майна, що є у спільній власності, володіють і користуються ним спільно, а також зобов`язані брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

На підтвердження понесення позивачем витрат, пов`язаних з відшкодуванням використаних комунальних послуг, позивач надав суду банківські виписки, що свідчать про розрахунок з третіми особами – надавачами послуг за спірний період, в тому числі за площі, які належать відповідачу. А заборгованість за комунальні послуги підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2020р., який підписано уповноваженими особами сторін.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги всі докази подані сторонами в сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір в розмірі 16 006,88 грн., відповідно до ч.4 ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Головного управління ДФС у Львівській області - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства Виробничо-сервісний центр у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 22380635) на користь Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) 1 067 125,48 грн. витрат на відшкодування вартості комунальних послуг та 16 006,88 грн. – витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.03.2020р.

Суддя Юркевич М. В.