Ухвала суду № 88240293, 12.03.2020, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/1584/20

№ провадження 2-аз/208/2/20

УХВАЛА

Іменем України

12 березня 2020 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі, - судді Івченко Т.П., розглянув клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Чупилка Юлії Сергіївни «про забезпечення позову» , -

встановив:

12.03.2020 року ОСОБА_1 подано до провадження Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, адміністративний позов заявлений до інспектора з паркування відділу контролю за стоянку і зупинкою інспекції з питань контролю за паркування Дніпровської міської ради Новицького Андрія Сергійовича «про визнання протиправною та скасування постанови суб`єкта владних повноважень».

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12.03.2020 року відкрито провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ..

Також, разом із позовом, позивачем, в особі представника позивача – адвоката Чупилки Ю.С., подано клопотання про забезпечення позову, в якому прохає:

-Зупинити стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення серії ІД № 00068209 від 31 січня 2020 року до вступу в закону силу рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора з паркування відділу контролю за стоянкою і зупинкою інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Новицького Андрія Сергійовича про визнання протиправною та скасування постанови суб`єкта владних повноважень серії ІД № 00068209 від 31 січня 2020 року.

В обґрунтування заяви зазначає, що відповідно до статті 300-1 КУпАП У разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 142 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), така постанова вважається виконаною. Постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), також вважається виконаною у разі сплати штрафу за повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності, залишеним уповноваженою посадовою особою на місці вчинення правопорушення на лобовому склі транспортного засобу, у тому числі шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення. У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів така постанова підлягає примусовому виконанню. У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.

Відповідно до ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача. При цьому представником позивача вказані обґрунтування необхідності забезпечення позову та надано доказів щодо існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів по забезпеченню позову може привести до несприятливих наслідків для прав позивача, у разі постановлення на його користь судового рішення.

За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, „з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язком, яке він реалізує залежно від обставин справи.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

З аналізу наведених норм вбачається, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України», під час розгляду адміністративних справ, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу рівності сторін, як складової концепції справедливого судового розгляду та який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення у справах «Кресс проти Франції» (Kress v. France), «Ф.С.Б. проти Італії» (F.C.B. v. Italy), «Т. проти Італії» (Т. v. Italy) та «Кайя проти Австрії» (Kaya v. Austria).

Зважаючи на те, що відповідачем вжито заходів з примусового виконання оскаржуваної постанови, що позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів, наявний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін, що заявлений вид заходу жодним чином не має визначального впливу на рішення, а тому наявні достатні підстави вважати, що не застосуванням заходів забезпечення позову буде, може мати очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, та може ускладнити виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.

Суд наголошує, що вирішення заяви про забезпечення позову не є висновком суду щодо очевидності ознак протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, та не є вирішенням спору по суті.

Таким чином, дослідивши встановленні обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи заявника, суд вважає, що ним доведено наявність фактів, які слугують правовими підставами для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.

За таких обставин заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 150 152, 154, 241 243, 248 КАС України, суд -

постановив:

Клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Чупилка Юлії Сергіївни «про забезпечення позову» - задовольнити повністю.

Зупинити стягнення за постановою серії ІД № 00068209 від 31 січня 2020 року «про накладення адміністративного стягнення» відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП2792102795,

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Копію ухвали суду для відома направити заявнику та відповідачу, та для виконання направити до відповідних компетентних органів.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Івченко Т. П.