Рішення № 8823670, 06.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.04.10 р. Справа № 14/104

за позовом Комунального комерційного підприємства „Маріупольтепломережа”,

ЄДРПОУ 33760279, м.Маріуполь

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

код НОМЕР_1, м.Маріуполь

про стягнення 18326 грн. 74 коп.

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Лейба М.О.

Суддя Курило Г.Є.

Представники:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

В засіданні суду брали участь:

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду

оголошувались перерви з 16.04. по 13.05.2009р.,

з 13.05. по 27.05.2009р., з 10.03. по 06.04.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Комунальне комерційне підприємство „Маріупольтепломережа”, м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м.Маріуполь, про стягнення заборгованості в сумі 18326,74 грн., у тому числі основний борг в сумі 11287,84 грн. та пеня в сумі 7038,90 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №53 від 01.10.2008р., акт на включення опалення від 22.10.2008р., рахунки-фактури, розрахунок суми позову.

Відповідач надав відзив на позов від 08.04.2009р., в якому проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на ті обставини, що договір, на підставі якого заявлені позовні вимоги, ним не підписувався.

Одночасно, відповідач також стверджує про ті обставини, що підпис на дислокації до договору від 01.10.2008р. №53, акті на включення опалення від 22.10.2008р. йому не належить.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Виходячи зі змісту позовної заяви, 01.10.2008р. між сторонами був підписаний договір №53 на відпуск теплової енергії, згідно з умовами якого позивач прийняв на себе зобовязання постачати теплову енергію для обєктів відповідача.

Згідно дислокації до договору №53 від 01.10.2008р. теплова енергія має постачатись позивачем за адресою: вул.К.Либкнехта, 119 (автомийка „Дельфин”).

Як вказує позивач, за умовами цього договору ним протягом листопада 2008р. - січня 2009р. було поставлено відповідачу теплову енергію на суму 11287,84 грн., що підтверджується наданим до матеріалів справи актом на включення опалення від 22.10.2008р.

У звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань щодо повної та своєчасної сплати вартості отриманої теплової енергії, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 11287,84 грн.

Крім цього, на підставі п.5.3 договору від 01.10.2008р. №53 позивачем за період з 11.12.2009р. по 11.03.2009р. нараховано та предявлено до стягнення пеню в сумі 7038,90 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на ті обставини, що договір від 01.10.2008р. №53 з додатками ним не підписувався.

Виходячи з принципу повного, всебічного та обєктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При подачі позову до суду за приписом ст.54 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивачем повинні бути викладені обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, визначені докази, що підтверджують позов, наданий обгрунтований розрахунок сум, що стягуються.

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача, зокрема, основного боргу за надану теплову енергію в сумі 11287,84 грн.

В обгрунтування вказаних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобовязань за договором №53 від 01.10.2008р. в частині повної та своєчасної сплати вартості отриманої теплової енергії.

Як встановлено судом, в якості доказу позивачем до матеріалів справи надано договір №53 від 01.10.2008р. про відпуск теплової енергії.

Згідно з преамбулою вказаного договору останній укладається між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. При цьому, за висновками суду, на договорі зроблений підпис та міститься печатка відповідача.

Відповідач у відзиві на позов від 08.04.2009р., в судових засіданнях проти факту підписання ним договору від 01.10.2008р. №53 та дислокації до нього заперечував.

Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

З метою повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, враховуючи необхідність встановлення факту підписання договору №53 від 01.10.2008р. відповідачем, ухвалою від 27.05.2009р. судом призначено судову почеркознавчу експертизу по вказаній справі.

Проведення експертизи було доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.

02.09.2009р. до господарського суду надійшов висновок судової почеркознавчої експертизи №2484/02.

Згідно вказаного висновку встановити, чи виконаний підпис на договорі від 01.10.2008р. №53 від імені ОСОБА_2 ОСОБА_2 ОСОБА_3, не уявляється можливим, оскільки підпис нанесений конструктивно-простими рухами та представляє собою обмежений графічний матеріал, в якому не відобразились в достатній мірі ознаки почерку та підпису виконавця.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України господарському суду надане право при необхідності призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

За таких обставин, ухвалою від 23.09.2009р. господарським судом було призначено повторну судову почеркознавчу експертизу по справі, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз.

20.11.2009р. до господарського суду надійшло клопотання від 12.11.2009р. №5619 судових експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку, а саме:

- вільних зразків підписів (25-30) ОСОБА_2 в різнохарактерних за цільовим призначенням документах (оригіналах) за період до 2008р. (заяви, листи, банківські та бухгалтерські документи, квитанції), копія паспорта, а також документах, аналогічних досліджуваним (договори та ін.);

- вільних зразків почерку (на 15-20 арк.) ОСОБА_2 у вигляді записів особистого та службового характеру, виконані за період до 2008р.;

- експериментальних зразків почерку та підписів ОСОБА_2 (на 8-10 арк.) у вигляді запису „ОСОБА_2” та підпису від свого імені, а також у вигляді записів „ОСОБА_3 та ін.”.

Ухвалами від 07.12.2009р., 22.12.2009р. судом було зобовязано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 надати суду витребувані експертами документи.

Проте, відповідні документи відповідачем не надані з посилання на відсутність в нього останніх.

29.12.2009р. до суду надійшло повідомлення №8952 від 14.12.2009р. Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку у звязку з ненаданням зразків почерку та підписів відповідача.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За таких обставин, враховуючи неможливість проведення судової почеркознавчої експертизи по справі, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Як встановлено судом, згідно з наданою до матеріалів справи трудовою книжкою серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 міститься відмітка Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес-термінал” про прийняття 20.09.2006р. ОСОБА_2 на роботу технічним директором.

Згідно наказу від 24.09.2008р. №7 Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес-термінал” ОСОБА_2 було направлено у відрядження до міста Херсон строком з 25.09.2008р. по 03.10.2008р.

В довідці від 03.02.2010р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Бізнес-термінал” також підтверджено факт знаходження ОСОБА_2 в період з 25.09.2008р. по 03.10.2008р. у службовому відрядженні у м.Херсон.

За таких обставин, з урахуванням норм ст.ст.32, 43 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що договір від 01.10.2008р. №53, а також дислокація до цього договору, не могли бути підписані 01.10.2008р. у місті Маріуполі ОСОБА_2, внаслідок знаходження останнього у іншому місті.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України (ст.215 Цивільного кодексу України).

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203);

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203);

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203);

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203);

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203);

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітній чи непрацездатних дітей (ч.6 ст.203).

Згідно із ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За змістом ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом вище, договір від 01.10.2008р. №53, а також дислокація до цього договору, були підписані не відповідачем, внаслідок знаходження останнього у іншому місті, а іншою невідомою особою, надання повноважень якій щодо представництва інтересів відповідача у правовідносинах за договором відповідач категорично заперечує. Про необізнаність відповідача щодо факту існування договору від 01.10.2008р. №53 свідчить й те, що відповідач жодного разу не здійснив платежу за вказаним договором.

Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

За таких обставин, враховуючи зясовані під час розгляду справи обставини, а також приймаючи до уваги недоведеність позивачем факту підписання відповідачем договору на відпуск теплової енергії від 01.10.2008р. №53, в порядку ч.1 ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України договір від 01.10.2008р. №53 підлягає визнанню з власної ініціативи суду недійсним через невідповідність його змісту приписам ч.1 ст.181 Господарського кодексу України в порядку, передбаченому нормами п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

За приписом ст.236 Цивільного кодексу України правочин, який визнаний судом недійсним, вважається недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №53 від 01.10.2008р. на відпуск теплової енергії, останній є таким з моменту його вчинення.

Як вказувалось вище, позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 11287,84 грн. заявлені позивачем на підставі договору №53 від 01.10.2008р.

Будь-яких інших підстав для стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 11287,84 грн. позивачем не визначено, судом не встановлено.

За таких обставин, виходячи з того, що позовні вимоги заявлені на підставі договору №53 від 01.10.2008р., який визнаний судом недійсним, суд дійшов висновку про відсутність порушеного з боку відповідача права позивача на отримання винагороди в сумі 11287,84 грн.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 11287,84 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Крім суми основного боргу, позивачем згідно п.5.3 договору №53 від 01.10.2008р. також заявлені вимоги про стягнення з відповідача за період з 11.12.2009р. по 11.03.2009р. пені в сумі 7038,90 грн.

Враховуючи висновки суду про недоведеність з боку позивача факту порушення відповідачем своїх обовязків, тобто, за відсутністю доказів невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 7038,90 грн. також підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Визнати недійсним з моменту вчинення договір №53 від 01.10.2008р. на відпуск теплової енергії.

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Комунального комерційного підприємства „Маріупольтепломережа”, м.Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 18326 грн. 74 коп., у тому числі основний борг в сумі 11287 грн. 84 коп. та пеня в сумі 7038 грн. 90 коп.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства „Маріупольтепломережа”, м.Маріуполь на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, м.Донецьк витрати, повязані з проведенням судової експертизи по справі, в сумі 367 грн. 68 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 06.04.2010р. оголошено повний текст рішення.

Головуючий суддя

Суддя Лейба М.О.

Суддя Курило Г.Є.