Рішення № 88236219, 16.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 березня 2020 р. № 520/80/20

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби (військова частина 1470) (пров. Інженерний, буд. 7,м. Харків,61166, код ЄДРПОУ14321937) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні (виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки), починаючи з моменту виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (14 вересня 2018 року) по день фактичного розрахунку (13 грудня 2019 року);

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні (виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки), починаючи з моменту виключення зі списків особового складу.

Ухвалою суду від 15.01.2020 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

Позов обґрунтовано тим, що з 14.09.2018 р. позивач виключений зі списків особового складу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, однак одноразову грошову допомогу при звільненні відповідач виплатив йому лише 13.12.2019 р. на виконання рішення суду. На переконання позивача, Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України.

04.02.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов у якому зазначив, що Кодекс законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України не поширюється. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судом встановлені наступні обставини у справі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.09.2018 року № 427-ос звільнений, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас за станом здоров`я та наказом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14.09.2018 року № 430-ос виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Згідно зазначеного наказу позивачу було виплачено: одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних роки служби в сумі 74 179 грн. 93 коп., відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік за 26 календарних днів, грошову допомогу для оздоровлення за 2018 рік отримав.

Проте, при звільненні з військової служби з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок: не було здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016, 2017, 2018 роки.

Не погодившись з такими діями, позивач 30.09.2019 року звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 року по справі №520/10168/19 позов було задовлено в повному обсязі. Рішення набрало законної сили 09.01.2020 року.

Згідно рішення ХОАС від 03.12.2019 року по справі № 520/10168/19:

Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року.

Зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року.

Враховуючи положення ст.14, ст. 255 КАС України відповідач добровільно провів перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при зільненні у відповідності до вказаного рішення суду 03.12.2019 року в розмірі 18 882,15 грн. (за відрохуванням військового збору розмірі 1,5%).

12.12.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому середнього розміру грошового забезпечення , за період з дати виключення зі списків особового складу військової частини 1470 по дату виплати перерахованих видів грошового забезпечення по рішенню ХОАС від 13.12.2019 року по справі № 520/10168/19, оскільки такі дії відповідача були визнані судом протиправними.

26.12.2019 року позивач отримав відповідь відповідача на дане звернення за вих. № 11/К-238/7534 від 26.12.2019 року, в якій зазначено, що підстав для нарахування середнього розміру грошового забезпечення немає, оскільки чинне законодавство з питань проходження військової служби, грошового забезпечення військовослужбовців не містить положень щодо виплат «за затримку при зільненні».

Не погоджуючись з зазначеною відповіддю відповідача позивач звернувся до суду для захисту свої прав.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи позову, відзиву проти нього та відповіді на відзив, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

При вирішенні позовної вимоги, суд зауважує, що у даних спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 07.02.2018 по справі №806/535/16, а також Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-42а12.

Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 2-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно матеріалів справи позивача звільнено з військової служби наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.09.2018 року № 427-ос, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас за станом здоров`я та наказом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14.09.2018 року № 430-ос виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення..

Виплату при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року, на виконання вищезазначеного рішення суду №520/10168/19 від 03.12.2019 р., було здійснено відповідачем. При чого, таке рішення суду виконано відповідачем в добровільному порядку.

Спірним є питання щодо обов`язку відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з (14 вересня 2018 року) по день фактичного розрахунку (13 грудня 2019 року).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що всі суми, належні до сплати працівникові, тобто нараховані працівникові на час звільнення, мають бути виплачені у день його звільнення.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд зазначає, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Відтак у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 14 вересня 2018 року по 13 грудня 2019 року, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2018 року по 13 грудня 2019 року у цій справі в розумінні статті 117 КЗпП України не можуть бути задоволені.

Аналогічна правова позиція щодо незатосування статті 117 КЗпП до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Таким чином, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2018 року по 13 грудня 2019 року, що мала місце після того, як її присудження було встановлено судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувались права на отримання належної звільненому позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.

Щодо вимоги позивача стосовно зобов`язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні (виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки), починаючи з моменту виключення зі списків особового складу, суд зазначає наступне.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні (виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки), починаючи з моменту виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (14 вересня 2018 року) по день фактичного розрахунку (13 грудня 2019 року), тому суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні (виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки), починаючи з моменту виключення зі списків особового складу.

У зв`язку з викладеним у задоволенні адміністративного позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного та, керуючись приписами ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 258, 262, КАС України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби (військова частина 1470) (пров. Інженерний, буд. 7,м. Харків,61166, код ЄДРПОУ 14321937) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16 березня 2020 року.

Суддя Мінаєва К.В.